Рішення № 120516067, 22.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. справа № 300/4631/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі Головне управління ПФУ в Миколаївській області, відповідач 2) про:

1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12.04.2024 №092350000254 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;

2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати позивачу до загального трудового стажу період роботи:

у ЗАТ «Обьнафторемонт» у період з 25.01.1994 по 30.09.1995 на посаді помічника бурильника 4 розряду;

у Нижнєвартовському філіалі спільного підприємства «Сибнафта» у період з 01.10.1995 по 01.05.1998 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин 4 розряду;

у ТОВ «Прикарпатська криниця» у період з 02.05.1998 по 30.12.2000 на посаді начальника відділу збуту;

у ТОВ «Обьнафторемонт» у період з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 по 31.01.2011 на посаді помічник бурильника по капітальному ремонту свердловин 4 розряду.

3) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити і виплачувати позивачу з 03.04.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що досяг необхідного віку та набув достатнього страхового стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому він звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії. При цьому, пенсійним органом винесено протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії, пославшись на відсутність необхідного страхового стажу. Водночас, позивач відмітив про протиправність відмови пенсійного органу у зарахуванні до його страхового стажу, зокрема, спірних періодів роботи у російській федерації у зв`язку із тим, шо з 01.01.2023 остання призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Так, позивачем зазначено, що на момент виникнення у нього трудових відносин на території російської федерації , зазначена угода була чинною, а тому така обставина не може позбавляти його права на зарахування періоду роботи, яка підтверджується записами трудової книжки та іншими документами. Окрім цього, щодо не зарахування пенсійним органом періоду роботи у ТОВ «Прикарпатська криниця» з 02.05.1998 по 30.12.2000 згідно записів трудової книжки з тих причин, що за період з жовтня 2000 наявна інформація про роботу позивача на іншому підприємстві, ОСОБА_1 зазначено, що чинним трудовим законодавством України не заборонено працювати на двох і більше організаціях.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.07.2024 на адресу суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Заперечення проти позову обґрунтоване тим, що спірне рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно, з урахуванням фактичних обставин. Зокрема, наголошено, що періоди роботи у ТОВ «Прикарпатська криниця» з 02.05.1998 по 30.12.2000 не зараховано до страхового стажу, оскільки наявна інформація про роботу на території російської федерації з 15.03.2000 по 30.10.2000 та у реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про сплату страхових внесків та нарахування заробітної плати. Також зазначено, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. У зв`язку із цим, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 25.01.1994 по 30.09.1995, з 01.10.1995 по 01.05.1998, з 25.01.2004 по 15.10.2009 та з 30.03.2010 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 31.01.2011. З огляду на викладене, Головне управління ПФУ в Миколаївській області просило суд у задоволенні позову відмовити.

04.07.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що до страхового стажу не враховано періоди роботи в російській федерації, пославшись на те, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила свою дію для України 19.06.2023. вказане, а також відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків за період роботи, зокрема, з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 но 31.01.2011, підстав для врахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 25.01.1994 по 30.09.1995, з 01.10.1995 по 01.05.1998, з 25.01.2004 по 15.10.2009 та з 30.03.2010 по 31.01.2011 немає. Щодо не зарахування періоду роботи у ТОВ «Прикарпатська криниця» з 02.05.1998 по 30.12.2000 на посаді начальника відділу збуту, представник відповідача вказав, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про сплату страхових внесків та нарахування заробітної плати, а тому такий не може бути зарахований до страхового стажу позивача. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

03.04.2024, тобто досягнувши 60-річного віку, позивач вернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення мені пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів відповідачем 2 згідно рішення №092350000254 від 12.04.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. У рішенні відповідач 2 зазначив, що страховий стаж позивача становить 20 років 0 місяців 08 днів. Також відмічено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:

з 02.05.1998 по 30.12.2000 у ТОВ «Прикарпатська криниця» згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981, оскільки наявна інформація про роботу на території російської федерації з 15.03.2000 по 30.10.2000 та у реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини;

на території російської федерації з 25.01.1994 по 30.09.1995, з 01.10.1995 по 01.05.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981, з 15.03.2000 по 30.10.2000, з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 31.01.2011 згідно з довідкою від 06.02.2019 №4/18, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку із цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 (а.с. 29-30).

Отже, причиною відмови у призначенні пенсії позивачу стала відсутність необхідного страхового стажу.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №092350000254 від 12.04.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.

Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.

Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.

Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації.

Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.

Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637).

Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 (а.с. 9-20), яка надана пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії та яка містить усі необхідні записи і, відповідно, підтверджує стаж роботи позивача протягом спірних періодів на території російської федерації, зокрема:

у ЗАТ «Сибвестнафта» у період з 25.01.1994 по 30.09.1995 на посаді помічника бурильника 4 розряду (записи 20-21);

у Нижнєвартовському філіалі спільного підприємства «Сибнафта» у період з 01.10.1995 по 01.05.1998 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин 4 розряду (записи 22-25);

у ТОВ «Обьнафторемонт» у період з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 по 31.01.2011 на посаді помічник бурильника по капітальному ремонту свердловин 4 розряду (записи 28-33).

Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивач уже звертався 28.08.2018 до органів ПФУ із заявою про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах праці по Списку 2, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом №5445/03 від 29.11.2018 повідомило, зокрема, що загальний стаж роботи позивача складає 28 років 08 місяців 26 днів, стаж роботи в шкідливих умовах праці 06 років 06 місяців 22 дні, зокрема і у ЗАО «Обьнафторемонт» з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 по 31.01.2011 (а.с. 26-27). Тобто, суд констатує, що спірний період роботи, зокрема, з 25.01.2004 по 15.10.2009 та з 30.03.2010 по 31.01.2011 пенсійним органом вже було зараховано позивачу до його страхового стажу, а тому протиправно було в подальшому, при зверненні 03.04.2024 за призначенням пенсії, його не зараховувати.

Також суд звертає увагу, що додатково позивачем надано пенсійному органу довідки про підтвердження спірного стажу роботи на території російської федерації (а.с. 22-25).

Суд зазначає, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.

Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.

Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Окрім того, суд зауважує, що записами 26-27 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 підтверджується спірний період роботи позивача у ТОВ «Прикарпатська криниця» у період з 02.05.1998 по 30.12.2000 на посаді начальника відділу збуту (а.с. 14). А тому, зважаючи на вищевикладене щодо того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, суд зазначає, що такий період роботи позивача також має бути зараховано до його страхового стажу.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідачів щодо відсутності відомостей про сплату страхових внесків.

Так, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.

Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.

Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.

Крім того, відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:

по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи;

по-друге, якщо навіть припустити, що особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії, то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, в даному випадку жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило.

Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12.04.2024 №092350000254 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу, у зв`язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними і скасування спірного рішення та зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 25.01.1994 по 30.09.1995, з 01.10.1995 по 01.05.1998, з 02.05.1998 по 30.12.2000, з 25.01.2004 по 15.10.2009, з 30.03.2010 по 31.01.2011 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6), 60 років йому виповнилось 29.05.2023, за призначенням пенсії за віком він звернувся 03.04.2024, то відповідно з 03.04.2024 (з дня звернення за пенсією) він має право на призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 908,40 грн.

Окрім того, позивачем у позові заявлено до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано: договір про надання правничої допомоги від 25.05.2024 (а.с. 31), попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (а.с. 32), акт №1 здачі-приймання виконаних робіт (а.с. 33), квитанцію про сплату грошових коштів від 029/2024 від 04.06.2024 (а.с. 33а).

Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката як визначено частиною 5 статті 134 КАС України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Оцінюючи характер наданої адвокатом Куцим О.С. правничої допомоги, слід виходити із наступного.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані.

Також суд звертає увагу, що відповідачі у відзивах щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмітили, що дана справа є справою незначної складності, тобто відповідач виклав свої заперечення стосовно неспівмірності розміру витрат на правову допомогу фактично наданій правовій допомозі.

Суд погоджується із відповідачем, що заявлена сума 5 000,00 грн. є неспівмірною зі складністю справи та завищеною, оскільки предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Окрім того, для фахівця у галузі права, який отримав право на здійснення адвокатської діяльності, консультація, складання заяви та позовної заяви не може становити значного робочого часу.

У даному випадку, суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:

« 74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

76. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним».

Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею

Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійного фахівця у галузі права, кваліфікованого адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин та з огляду на судові рішення Верховного Суду, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для суду першої інстанції, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.

За таких обставин, а також враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, слід стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке винесло спірне рішення, за рахунок його бюджетних асигнувань 1 500 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12.04.2024 №092350000254 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до загального трудового стажу періоди роботи з 25.01.1994 по 30.09.1995, з01.10.1995 по 01.05.1998, з 02.05.1998 по 30.12.2000, з 25.01.2004 по 15.10.2009 та з 30.03.2010 по 31.01.2011 та призначити і виплачувати позивачу з 03.04.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.