Рішення № 12051356, 26.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2010Справа №2-15/4709-2010 За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат – плюс» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 115, кв. 5, ЄДРПОУ 34582022)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕВЕНТУС-Т” (95047,м. Сімферополь, провулок Задорожний, буд. 3/4 , ЄДРПОУ 36394130 )

Про стягнення 2681,80 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача - Галагуцька Д.М., представник, дов. від 01.09.2010 р.

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат – плюс» звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕВЕНТУС-Т” про стягнення 2681,80 грн., у тому числі 2343,80 грн. основного боргу, 102,00 грн. державного миту, 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу за договором поставки №16 від 14.05.2010 р.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті поставленого позивачем товару за договором поставки № 16 від 14.05.2010 р., в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 2343,80 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат – плюс» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією (а.с 1-2, 12)

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

14 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «магнат – Плюс» (Постачальник ) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус – Т» (Покупець) (відповідач) був укладений Договір поставки № 16.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник поставляє й передає у власність Покупця товар, відповідно накладних, які являються невід’ємною частиною даного договору, а Покупець приймає і оплачує його на умовах й порядку, встановленим даним Договором.

Найменування, асортимент, кількість й ціна поставленого по дійсному Договору товару узгоджується сторонами й вказується у відповідних витратних накладних на кожну поставку товару.

Відповідно до пункту 5.2 вказаного договору, товар, що поставляється підлягає оплаті в строк, що не перевищує десяти календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від Постачальника.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо, отже суд приходить до висновку що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

Позивачем, відповідно до договору поставки від 14 травня 2010 року № 16 28 травня 2010 року було поставлено продукти харчування згідно видаткової накладної №РН - 0000667 на суму 4030,38 грн. (а.с. 16)

Відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус – Т» 16.08.2010 р. було здійснено часткове повернення поставленого товару за договором поставки №16 від 14.05.2010 р. на загальну суму 586,58 грн., що підтверджується накладними на повернення товару № ВН – 0001296 від 16.08.2010 р., № ВН- 0001297 від 16.08.2010 р. ( а.с. 18-19).

Відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус – Т» у період з 08 червня 2010 року по 16 липня 2010 року була здійснена часткова оплата поставленого позивачем товару у сумі 1100,00 грн., що підтверджується виписками банку з рахунків, представлених позивачем (а.с. 35-41).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договором № 16 від 14.05.2010 р. щодо сплати отриманого товару у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 2343,80 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евентус – Т» (95047, АР Крим, м. Сімферополь, провулок Задорожний, 3/4, ідентифікаційний номер 36394130, р/р 26004060725570 в КРУПАТ «Приватбанк» м. Сімферополь, МФО 384436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат – Плюс» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 115, кв.5, ідентифікаційний код 34582022, р/р 26007013002828 в ПАО «ВТБ Банк» м. Київ, МФО 321767) 2343,80 грн. основного боргу, 102,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.