Рішення № 12046527, 05.10.2010, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2010 р.Справа № 20/5/1242-10 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і САД", м. Вишгород, Київської області

до приватного підприємства "СЛАВУТА - ПРОСТІР", с. Старий Кривин, Славутського району

про стягнення заборгованості у розмірі 16193,22 грн.

                                                  Суддя Гладій С.В.

Представники сторін:

позивач не з`явився

відповідач не з`явився

Суть спору: Ухвалою господарського суду від 29.06.2010р. суддею Грамчуком І.В. порушено провадження у справі №5/1242-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і САД", м. Вишгород, Київської області до приватного підприємства "СЛАВУТА - ПРОСТІР", м. с. Старий Кривин, Славутського району про стягнення заборгованості у розмірі 16193,22 грн. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні 14.07.2010 р., явку повноважних представників сторін визнано обов'язковою. Про час і місце проведення судового засідання сторони повідомленні належним чином. Копії ухвал про порушення провадження у справі сторонам направленні рекомендованими листами.

Розпорядженням №249 від 13.09.2010р. головою господарського суду області Балац Н.О. в зв’язку з відпусткою судді Грамчука І.В., відповідно до ст. 24 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” справу №5/1242-10 передано на розгляд судді: Гладію С.В.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМ і САД", м. Вишгород, Київської області звернувся до господарського суду області з позовною заявою до відповідача - приватного підприємства "СЛАВУТА - ПРОСТІР", м. с. Старий Кривин, Славутського району про стягнення заборгованості у розмірі 16193,22 грн., з яких 7500,00грн. сума основного боргу, 450,00грн. інфляційні, 180,62 грн. - 3% річних та 862,60грн. пеня та 7200 грн. адвокатських послуг.

Ухвалою суду від 13.09.2010р. справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи на 22.09.2010р.. Сторони про час і місце проведення судового засідання повідомленні належним чином.

Ухвалою господарського суду від 22.09.2010р. розгляд справи відкладено в зв’язку з не з’явленням сторін в судове засідання.

Представник відповідача в засідання суду не з’явився.

Відповідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Неявка в судове засідання господарського суду представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому, для уникнення зловживання правом з боку відповідача суд вважає за необхідне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст. 75 ГПК України за наявними у ній документами.

Суд оцінивши подані сторонами по справі докази рахує їх достатніми для прийняття рішення по суті.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

10 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленість шляхом обміну листами –рахунок фактура №1/01 від 10.02.2009р. на поставку товару (утеплювач 50мм) на загальну суму 7500,00 грн.

Позивач вчасно та у повному обсязі виконав умови договору, перерахувавши на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 7500,00 грн. що підтверджується платіжним дорученням №131 від 16.02.2009р.

Відповідач станом на 20.02.2009р. взяті на себе зобов’язання не виконав, а саме не поставив товар та не повернув сплачені платіжним дорученням №131 від 16.02.2009р. кошти.

Позивач на адресу відповідача надіслав претензію про необхідність поставити товар або перерахувати грошові кошти, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Взяті на себе зобов’язання відповідач належним чином не виконав, його заборгованість складає 7500,00 грн., що підтверджується рахунком фактурою №1/01 від 10.02.2009р. та платіжним дорученням №131 від 16.02.2009р.

Позивачем нараховано відповідачу пеню згідно ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України за період з 16.03.2009р. по 16.09.2009р. в сумі 862,60 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 16.03.2009р. по 02.01.2010р. в розмірі 180,62 грн. та нарахувань інфляції за період з 06.03.2009р. по 02.01.2010р. в розмірі 450,00 грн.

В зв’язку із невиконанням відповідачем зобов’язань, позивач подав позов про стягнення з відповідача 8993,22 грн. в т.ч.: 7500,00 грн. основного боргу, 862,60 грн. пені, 180,62 грн. 3% річних, 450,00 грн. індексу інфляції.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

10 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем укладено спрощений договір на поставку відповідачем позивачеві товару –утеплювач на суму 7500,00 грн., за умови попередньої оплати в сумі договору.

На виконання умов спрощеного договору, позивачем здійснено попередню оплату на поточний рахунок відповідача в сумі 7500 грн., підтвердженням чого є платіжне доручення №131 від 16 лютого 2009 року

У відповідності до ст.538 Цивільного кодексу України, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією з сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст.. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається за винятком випадків, передбачених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи свої зобов'язання відповідач належним чином не виконав, в товар не поставив позивачу та не повернув попередню оплату в сумі 7500,00грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України в разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач просить стягнути з відповідача 7500,00грн. які були перераховані в якості попередньої оплати.

Згідно ст.611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та збитків. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім суми основного боргу позивачем нараховано до стягнення з відповідача 862,60грн. пені за період з 16.03.2009р. по 16.09.2009р.

Частиною 1 ст.546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Частина 2 ст.215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України жодним чином не встановлюють наявність автоматичного нарахування та стягнення пені лише на підставі ЦК України без вчинення в письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, в частині позовних вимог про стягнення 862,60 грн. пені слід відмовити з огляду на його безпідставність.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

На підставі цього позивачем від просроченої суми заявлено до стягнення з відповідача 450,00 грн. –збитків від інфляції та 180,62 грн. - 3% річних. Зазначені нарахування позивачем проведені правомірно і підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

При цьому слід врахувати, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу, річних та інфляційних заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Щодо витрат пов’язаних із наданням юридичних послуг позивачу в розмірі 7200 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, судом враховується, що згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі договору про надання правової допомоги від 01.07.09 №1, платіжним дорученням від 23.02.10 №133 перерахував ТОВ „Юридична компанія БОНА ФІДЕС” 7200,00грн. за адвокатські послуги, надані адвокатом.

Однак, при вирішенні питання про стягнення витрат за вказані послуги суд зобов’язаний прийняти до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження; вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат, враховуючи норми ст. 22 ГПК України щодо добросовісного користування належними правами. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого господарського суду від 14.12.2007 № 01-8/973 ”Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”.

Оскільки позов вирішений без участі представника позивача, при цьому, представник позивача жодного разу не був присутнім на судових засіданнях, доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката позивачем не надано, суд вважає, що обґрунтований розмір вартості послуг адвоката, що підлягають стягненню з відповідача, з врахуванням складності справи становить 1875грн.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 83, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і САД", м. Вишгород, Київської області до приватного підприємства "СЛАВУТА - ПРОСТІР", с.Старий Кривин, Славутського району про стягнення заборгованості у розмірі 16193,22 грн. задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "СЛАВУТА - ПРОСТІР", (с.Старий Кривин, Славутського району, хмельницької області, вул. Леніна,125,А, код 33861735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і САД", (м. Вишгород, Київської області, вул. Київська,3-А, код 24213574) –7500,00 грн. (сім тисяч п’ятсот гривень), 450,00грн. (чотириста п’ятдесят гривень) нарахувань інфляції, 180,62 грн. (сто вісімдесят гривень 62 коп.) 3% річних, 1875 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят п’ять гривень) адвокатських послуг, 102,00 грн.(сто дві гривни) витрат на оплату державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

                              Суддя