Рішення № 12043392, 05.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/23505.08.10

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Бон Аппеті», м. Маріуполь

до          товариства з обмеженою відповідальністю «Ганіті», м. Київ

про          стягнення 37720,3 грн.

Суддя Копитова О. С.

Секретар судового засідання Поліщук О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бон Аппеті»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ганіті» про стягнення 37720,3 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2010 року, яким встановлено, наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлену продукцію в розмірі 37 720,30 грн. При цьому позивач зазначає, що рішенням суду йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення зазначеної суми боргу лише з тих підстав, що позивач не довів суду належне виконання ним приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України щодо направлення відповідачеві вимоги про погашення заборгованості. Обґрунтовуючи заяву позивач вказує, що ним після прийняття рішення на адресу відповідача було направлено письмову претензію від 12.05.2010 року, однак відповідач заборгованість не погасив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.07.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 05.08.2010 року.

Представники сторін в судове засідання призначене на 05.08.2010 року не з’явились, причини неявки суду не повідомили, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. В матеріалах справи містяться оригінали поштових повідомлень, що свідчать про отримання сторонами ухвали суду.

Дослідивши матеріали справи господарський суд вважає їх достатніми для прийняття рішення без участі представників сторін.

В судовому засіданні 05.08.2010 року прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ :

02.04.2010 року Господарським судом м. Києва по справі №28/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бон Аппеті»(надалі за текстом –ТОВ «Бон Аппеті», позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Гатіні»(надалі за текстом –ТОВ «Гатіні», відповідач) про стягнення 166 486,60 грн. було прийнято рішення, яким частково задоволено позовні вимоги позивача та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 127 766,30 грн. Вказана сума складається з суми заборгованості за продукцію, поставлену відповідачеві у межах укладеного між позивачем і відповідачем Договору № 31/03/08 від 31.03.2008 року, штрафу за прострочення розрахунку, державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрат на послуги адвоката.

Зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

При цьому, рішенням встановлено, що позивачем в період жовтень –грудень 2008 року було поставлено відповідачеві товар згідно наступних накладних:

-          №23446 від 09.10.08 на суму 32289,90 грн.

-          №23992 від 12.11.08 на суму 58766,40 грн.

-          №24473 від 08.12.08 на суму 70156,80 грн.

-          №24474 від 22.12.08 на суму 38707,20 грн. на загальну суму 199920,30 грн.

          Свої зобов’язання щодо оплати поставленого згідно накладних товару відповідач виконав частково, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 38720,30 грн.

          Рішенням господарського суду було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення зазначеної заборгованості в зв’язку з невиконанням позивачем вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

13.05.2010 року позивач направив відповідачу претензію вих. № 485 від 12.05.2010 року в якій з посиланням на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вимагав оплати заборгованості у встановлені законом строки.

Відповідач отримав зазначену претензію 17.05.2010 року, однак матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості на вимогу позивача.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріалами справи встановлено протягом жовтня-грудня 2008 року, позивач поставляв, а відповідач отримував товар згідно видаткових накладних. Таким чином між сторонами в зазначений період виникли цивільно - правові відносини, зокрема двосторонні зобов’язання щодо передачі позивачем певної продукції у власність відповідача та щодо прийняття відповідачем зазначеної продукції і оплати її вартості. Таким чином між сторонами фактично було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При здійсненні поставки сторони не погодили строк та порядок проведення розрахунків за отриманий товар, в зв’язку з чим суд вважає, що в даному випадку необхідно застосовувати приписи п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище позивач звертався до відповідача з вимогою щодо погашення заборгованості 13.05.2010 року (отримана відповідачем 17.05.2010 року), однак відповідач на вимогу не відповів, заборгованості не погасив.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними відповідними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 38720,30 грн.

Відповідач доводів позивача викладених в позовній заяві не спростував, доказів погашення заборгованості не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Гатіні” (03118, м. Київ, вул. Гвардійська, 20, р/р 26007380760361 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 321013, код ЄДРПОУ 34714726 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бон Аппеті»(87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, 137, р/р 26004054001355 в філії КБ „Приватбанк”, МФО 335429, код ЄДРПОУ 23425149) 37720,30 грн. (тридцять сім тисяч сімсот двадцять гривень тридцять копійок) основного боргу, а також 377,21 грн. (триста сімдесят сім гривень двадцять одну копійку) державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя                                                                      О. С. Копитова