Рішення № 12043019, 29.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/23429.09.10 За позовом           акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

До           комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

Про           стягнення 46741,22 грн.

          Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                              не з’явились

Від відповідача                    Мазурок О.І. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 46741,22 грн. за договором № 230110 від 28.07.1999 р..

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умов укладеного між сторонами договору від 28.07.1999 р. № 230110 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідач не в повному обсязі оплатив спожиту протягом грудня 2009 року - квітня 2010 року теплову енергію, заборгувавши станом на 01 травня 2009 року кошти в сумі 40559,85 грн. З цих підстав позивач просить стягнути з відповідача крім зазначеної суми основного боргу також три проценти річних в сумі 480,13 грн., пеню в сумі 3280,89 грн., інфляційні збитки в сумі 2420,35 грн.

Ухвалою від 03.06.2010 р. було порушено провадження у справі № 17/234 та призначено її до розгляду на 16.06.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2010 р. розгляд справи відкладався на 07.07.2010 р., у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 07.07.2010 р. оголошено перерву до 21.07.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 р. розгляд справи відкладався на 06.09.2010 р.. Цією ж ухвалою суду за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України.

У судових засіданнях 06.09.2010 р., 20.09.2010 р. оголошувалися перерви до 20.09.2010 р., 29.09.2010 р. відповідно.

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що позивач неправомірно нарахував відповідачу вартість теплової енергії, застосовуючи тарифи, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які скасовані Указами Президента України як такі, що не відповідають законам та Конституції України. Відповідач зазначив, що за фактично спожиту теплову енергію відповідно до чинних розпоряджень Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідач повністю розрахувався з позивачем. Стосовно стягнення пені відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення останньої. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних, оскільки борг виник внаслідок неправомірних дій позивача та недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

28.07.1999 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (енергопостачальною організацією) та дирекцією по експлуатації нежилих будинків ДКП «Київжитлоспецексплуатація», правонаступником якої є комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація», укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 23-0110 ( далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (пункт 1.1), предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснювалося згідно з пунктом 5.1. Договору та звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді розрахунковим способом за тарифами, встановленими та затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Згідно з пунктом 5 додатку 4 до Договору відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає у РВТ).

Відповідно до пункту 2 додатку 4 до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) здійснює оплату вартості заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

У позовній заяві позивач зазначив, що за період з грудня 2009 року по травень 2010 року включно ним було поставлено, а відповідачем спожито теплову енергію на загальну суму 94559,85 грн.

Оскільки станом на грудень 2009 року була відсутня заборгованість відповідача перед позивачем та враховуючи часткову сплату відповідачем коштів в сумі 54000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем становила 40559,85 грн. за здійсненими позивачем розрахунками.

Відповідач заперечив проти вказаних тверджень з тих підстав, що, на його думку, внаслідок неправомірного застосування тарифів, затверджених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які скасовані Указами Президента, позивачем невірно нарахована сума заборгованості за Договором, а саме: за період з грудня 2008 року по лютий 2009 року.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог частини 6 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Судом встановлено, що між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів спожитої теплової енергії, що підтверджується наданими на вимогу суду розрахунками.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем у справі, за період з грудня 2008 року по травень 2010 року останній поставив відповідачу теплову енергію вартістю 148013,95 грн.

Суд критично оцінює вказані докази, оскільки розрахунок вартості поставленої за договором теплової енергії за період з грудня 2008 року по лютий 2009 року, проведений позивачем не на підставі тарифів на теплову енергію, чинних протягом вказаного періоду.

З пояснень позивача, матеріалів справи, вбачається, що вартість поставленої теплової енергії, зокрема, за грудень 2008 року - січень 2009 року, позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25 грудня 2008 року, № 127, № 128 від 05 лютого 2009 року.

Згідно з Указами Президента України відповідно № 1199/2008 від 24 грудня 2008 року, № 65/2009 від 03 лютого 2009 року, № 76/2009 від 09 лютого 2009 року, зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

До 1 грудня 2008 року тарифи на теплову енергію, що виробляється відповідачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 року про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 року скасоване.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 02 березня 2009 року з 10 лютого 2009 року поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року.

За таких обставин, суд вважає необхідним здійснення нарахування плати за теплову енергію, спожиту протягом грудня 2008 - січня 2009 років за тарифами, введеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року.

Таким чином, вартість поставленої теплової енергії на підставі чинних на час передачі тарифів на виробництво теплової енергії, встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. становить:

грудень 2008 року (7,3 Гкал х 171,62 грн. х 20%ПДВ) в сумі 1503,39 грн.

січень 2009 року (38,18 Гкал х 171,62 грн. х 20%ПДВ) в сумі 7862,94 грн.

лютий 2009 року (31,42 Гкал х 171,62 грн. х 20%ПДВ) в сумі 6470,76 грн.

З поданого позивачем розрахунку вбачається, що за період з грудня 2008 року по травень 2010 року позивач поставив теплову енергію на загальну суму 148013,95 грн., в той час як за розрахунком суду з урахуванням перерахунку за період з грудня 2008 року по лютий 2009 року за тарифами згідно з розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року вартість поставленої позивачем теплової енергії становить 120846,55 грн.

Як встановлено судом та не заперечується позивачем по справі, за період з грудня 2008 року по травень 2010 року відповідач в рахунок оплати спожитої теплової енергію перерахував позивачеві кошти в розмірі 107454,09 грн.

Отже, з урахуванням застосованих при здійсненні розрахунків тарифів, заборгованість на час подання позову складала 13392,46 грн.

Як встановлено судом, платіжним дорученням від 15.06.2010 р. № 633 (після подачі позову до суду), відповідач перерахував позивачеві кошти в сумі 13392,46 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 13392,46 грн. в рахунок сплати боргу за спожиту теплову енергію, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 13392,46 грн. за спожиту теплову енергію підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), відповідач вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), отже, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 2420,35 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 1083,02 грн. за розрахунком суду, наведеним нижче.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 480,13 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 195,10 грн. за розрахунком суду, наведеним нижче.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7 додатку 4 до Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання умов Договору відповідач сплачує пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця у розмірі 0,5% за кожний день прострочення до моменту його повного погашення.

Відповідно до вимог статті 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96 «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності.

Беручи до уваги те, що відповідач прострочив оплату наданих послуг, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3280,89 грн. підлягає задоволенню частково в сумі 1333,21 грн. за розрахунком суду.

Період (місяць, рік)Сальдо на початок місяця, грн. Нараховано (грн.)Сплачено (грн.)Сальдо на кінець місяця, грн.Кількість

днівПеняІндекс інфляціїІнфляційна складова (грн.)3%

Грудень0843,25 1503,3943,251503,39ххххх

Січень 091503,397862,940,009366,33ххххх

Лютий 099366,336470,764688,6211148,47х хххх Березень 0911148,477010,330,0018158,80ххххх

Квітень 0918158,803 439,267862,9413735,12ххххх

Травень 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Червень 0913735,120.000,0013735,12ххххх

Липень 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Серпень 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Вересень 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Жовтень 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Листопад 0913735,120,000,0013735,12ххххх

Грудень0913735,129 736,5840 902,53-17430,8331х100,9хх

Січень 10-17430,8327 336,830,009906,0031х101,8хх

Лютий 109906,0031 366,690,0041272,6928155,78101,9178,3122,80

Березень 1041272,6926 119,7554 000,0013392,4631718,60100,9784,18105,16

Квітень 1013392,460,000,0013392,46зо225,6599,7120,5333,02

Травень 1013392,460,000,0013392,4631233,1899,434,12

Всього 1333,211083,02195,10 Посилання відповідача на те, що позивач не дотримався процедури досудового врегулювання спору, чим порушив умови Договору, яким передбачено, що «сторони зобов’язуються розглянути претензію іншої сторони та вжити заходів щодо її врегулювання на взаємній основі, після закінчення 30 днів з моменту отримання претензії відповідачем при недосягненні згоди сторони мають право звернутися для вирішення спору в господарський суд», не приймаються судом з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Крім того, мотивуючи прийняття такого рішення Конституційний Суд України вказав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

          Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в частині вимог про стягнення 1333,21 грн. пені, 1083,02 грн. інфляційних та 195,10 грн. трьох процентів річних. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 13392,46 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»(01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51а; 04050, м. Київ, вул. Артема, 58/2д; рахунок 2600500010883 у ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код 26187970) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у місті Києві та Київській області, МФО 322669, код 00131305) 1333,21 грн. пені, 1083,02 грн. інфляційних збитків, 195,10 грн. трьох процентів річних, 160,04 грн. витрат по оплаті державного мита, 80,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 13392,46 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова