Ухвала суду № 12016627, 21.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17187/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Кучми А.Ю

Бистрик Г.М.

при секретарі:Комісаренко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Фаберлік-Україна»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ДП «Фаберлік-Україна»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомленьрішень від 15.05.2009р. № 0000392308/0 у повному обсязі та № 0000382308/0 (з урахуванням змін, внесених Рішенням ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 27.07.2009р. № 11974/10,25-011 про результати розгляду первинної скарги, Рішенням ДПА у м. Києві від 05.10.2009р. № 4167/10/25-114 та Рішенням ДПА у м. Києві від 08.12.2009р. № 5628/10/25-114) в частині визначення до сплати 432,25 грн. податку на прибуток та 216,13 грн. застосованої штрафної фінансової санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року позов задоволено:

скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 0000392308/0 від 15.05.2009р.;

скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 0000382308/0 від 15.05.2009р. в частині визначення до сплати 432,25 грн. податку на прибуток та 216,13 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі міста Києва була проведена планова виїзна перевірка ДП «Фаберлік-Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.04.2009р. по 30.09.2008р., за результатами якої було складено акт від 29.04.2009р. № 235/1-23-08-32104448.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було 15 травня 2009 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0000382308/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток в сумі 164 689,00 грн. (в тому числі 115966грн. основного платежу та 48723,50грн. штрафних (фінансових) санкцій) та № 0000392308/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість в сумі 289 566,00 грн. (з яких 193044грн. основного платежу та 96522грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень мотивовано висновками акту перевірки про нижчевикладені порушення податкового законодавства позивачем.

Відповідачем було встановлено, що при здійсненні коригування сум товарних запасів, відображених в колонці 4 «Запаси, використані не в господарській діяльності»Додатку К1/1 до декларацій з податку на прибуток за 9 місяців 2007року, за 2007 рік, за І кв.2008 року, за І півріччя 2008 року та за 9 місяців 2008 року, ДП «Фаберлік -Україна», в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, не здійснювалось коригування податкового кредиту, на суми податку, сплачені у звязку з придбанням товарів, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності на суму 193044 грн., по періодам липень 2007 року на суму 7980 грн.; серпень 2007 року на суму 7914 грн.; вересень 2007 року на суму 10098 грн.; жовтень 2007 року на суму 4669 грн.; листопад 2007 року на суму 4211 грн.; грудень 2007 року на суму 3913 грн.; січень 2008 року на суму 10787 грн.; лютий 2008 року на суму 25575 грн.; березень 2008 року на суму 19750 грн.; квітень 2008 року на суму 20165 грн.; травень 2008 року на суму 17300 грн.; червень 2008 року на суму 15561 грн.; липень 2008 року на суму 20787 грн.; серпень 2008 року на суму 14678 грн.; вересень 2008 року на суму 9656 грн.

Зазначений висновок мотивовано тим, що на думку відповідача, позивач мав виключити зі складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у вартості товарів, після безкоштовної роздачі зазначених товарів.

Також, актом перевірки встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»на суму 1725 грн., в т. ч. по періодам - III квартал 2007 року на суму 575 грн. та IV квартал 2007 року на суму 1150 грн.

Дане порушення, на думку відповідача, полягало у безпідставному віднесенні позивачем до складу валових витрат вартості оренди нерухомого майна на підставі укладеного між підприємствами ТОВ «Маріт», код ЄДРПОУ 32400075 (Орендодавець) та позивачем договору оренди № 216 від 01.06.2007р.

При цьому, відповідач послався на те, що при проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Маріт»з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету податків, встановлено наступне:

-актом обстеження юридичної адреси (місцезнаходження) підприємства від 04.08.2008 року встановлено відсутність за юридичною адресою посадових осіб підприємства.

-згідно наданих до ДПІ розрахунків комунального податку, на підприємстві загальна чисельність працюючих - 1 особа (засновник, директор та головний бухгалтер в одній особі), у ТОВ «Маріт»відсутні трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності.

-згідно відомостей 1-ДФ ОСОБА_3 не отримував ніяких доходів, в т.ч. від діяльності підприємства ТОВ «Маріт», директором якого він працює.

-згідно задекларованих даних в додатку К-1 до декларацій з податку на прибуток, відсутні активи, що б свідчили про наявність виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, тощо.

На підставі викладеного, відповідачем сформульовано висновок, що ТОВ «Маріт»не має основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності, тобто не має адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських операцій, укладання угод.

Крім того, відповідач у акті перевірки послався на те, що вироком Енергодарського міського суду від 24.12.08 р., при розгляді кримінальної справи № 1-295 за ознаками злочину, передбаченого ст.367 ч.2 КК України, встановлено, що ТОВ «Маріт»здійснювало фінансово-господарську діяльність, яка була виражена у придбанні у невстановлених слідством фізичних осіб та субєктів підприємницької діяльності за готівкові кошти сільськогосподарської продукції, будматеріалів, продуктів харчування та подальшої їх реалізації, а також послуг оренди і проведення інших торгових операцій з підприємствами, в т.ч. з ДП «Фаберлік-Україна», проводячи розрахунки через розрахункові рахунки, які в подальшому були переведені на картковий рахунок та зняті по електронній пластиковій карті готівкою, ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ст.367 ч.2 КК України і призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права займатись організаційно-розпорядчою та господарською діяльністю протягом двох років.

На підставі викладеного, в акті перевірки встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини ДП «Фаберлік-Україна»з ТОВ «Маріт»носять характер нікчемного правочину, оскільки даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В результаті апеляційного узгодження податкових зобовязань позивачем, зокрема, розгляду Державною податковою адміністрацією у м. Києві повторної скарги позивача, 08.12.2009р. рішенням № 5628/10/25-114 податкове повідомлення-рішення відповідача від 15.05.2009р. № 0000382308/0 скасовано в частині визначення до сплати 115 533,75 грн. податку на прибуток та 48 507,5 грн. застосованої штрафної фінансової санкції, а також скасовано у відповідній частині рішення відповідача від 27.07.2009р. № 11974/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги у частині збільшення штрафної (фінансової) санкції.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у вартості безоплатно розданої продукції та про нікчемність укладеного позивачем договору оренди, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що постійною та регулярною діяльністю позивача є торгівля парфумерно-косметичною продукцією.

На підставі затвердженого наказом позивача №01/07 від 01.01.07р. положення про рекламно-маркетингові акції та наказу позивача №59Р від 04.04.07р., протягом 2007-2008 років позивачем було проведено заохочувальні програми, умови яких визначені у додатках та передбачають, в тому числі, безкоштовну роздачу продукції, реалізацією якої займається позивач.

За відомостями видачі зразків товарів для безоплатної роздачі в межах рекламних заходів №ФБ-0000184, №ФБ-0000190, №ФБ-0000189, та актів списання з відповідними номерами, позивачем було проведено безоплатну роздачу продукції в межах рекламних заходів.

Обставина належного документального підтвердження купівлі товарів, здійснення позивачем оплати за них, безкоштовної роздачі товарів та списання продукції підтверджена актом перевірки та не заперечувалася відповідачем в судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у випадку якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»не містить визначення терміну «господарська діяльність», однак, згідно з пунктом 1.15 статті 1 даного Закону інші терміни, які використовуються в цьому Законі використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Зазначеною правовою нормою не встановлено вимог щодо отримання доходу від кожної конкретної господарської операції, такі вимоги встановлено відносно сукупності операцій - господарської діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням вищезазначених правових норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

На підтвердження обставини збільшення доходу внаслідок проведення рекламних заходів позивач надав засвідчену копію звіту про фінансові результати за 2008 рік, за замістом якого дохід у 2007 році становив 73568 тис.грн., а за 2008 рік склав 94158 тис. грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000382308/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток в сумі 164 689,00 грн. (в тому числі 115966грн. основного платежу та 48723,50грн. штрафних (фінансових) санкцій суд відзначає наступне.

В результаті апеляційного узгодження податкових зобовязань позивачем, зокрема, розгляду Державною податковою адміністрацією у м. Києві повторної скарги позивача, 08.12.2009р. рішенням № 5628/10/25-114 податкове повідомлення-рішення відповідача від 15.05.2009р. № 0000382308/0 скасовано в частині визначення до сплати 115 533,75 грн. податку на прибуток та 48 507,5 грн. застосованої штрафної фінансової санкції, а також скасовано у відповідній частині рішення відповідача від 27.07.2009р. № 11974/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги у частині збільшення штрафної (фінансової) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що нарахування позивачу податкового зобовязання зі сплати 432,25 грн. податку на прибуток та 216 грн. штрафної (фінансової) санкції є укладення та виконання договору оренди з ТОВ «Маріт», який відповідачем визначено нікчемним, зокрема, віднесення до валових витрат орендних платежів, сплачених зазначеному підприємству.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Посилаючись на нікчемність укладеного між ТОВ «Маріт»(Орендодавець) та позивачем договору оренди № 216 від 01.06.2007р., відповідач обґрунтовує це тим, що контрагент позивача не має основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності, тобто не має адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських операцій, укладання угод.

Також, відповідач посилається на вирок Енергодарського міського суду від 24.12.08 р., винесений щодо директора ТОВ «Маріт».

Однак, зазначені посилання відповідача спростовуються нижчевикладеним.

Відповідач визначаючи договір оренди в якості нікчемної угоди посилається на її укладення з метою ухиляння від сплати податків, тим, що на думку відповідача укладена угода не спрямована на настання реальних правових наслідків, суперечить актам законодавства України та не є вільним волевиявленням учасника правочину.

Вироком Енергодарського міського суду від 24.12.08 р., винесеного щодо директора ТОВ «Маріт», визначено, що діяння (ухиляння від сплати податків, що потягло за собою ненадходження коштів до бюджету) встановлено не було.

Обставина неналежного виконання директором ТОВ «Маріт»своїх посадових обовязків, яка призвела до ненадходження сум податків до бюджету, встановлена вироком, не може бути підставою для визначення договору оренди в якості нікчемного правочину.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Голосіївському районі міста Києва повідомлення-рішення № 0000392308/0 від 15.05.2009р. та № 0000382308/0 від 15.05.2009р. в частині визначення до сплати 432,25 грн. податку на прибуток та 216,13 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі - 22.10.2010 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді: