Ухвала суду № 12016626, 21.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2976/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Мацький Є.М.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Кучми А.Ю

Бистрик Г.М.

при секретарі:Комісаренко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат»до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат»звернулися до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Володарсько-Волинської МДПІ від 20.04.2010 № 0000172301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року позов задоволено: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000172301/0 від 20 квітня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Володарсько-Волинською МДП подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Володарсько-Волинської МДПІ була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка ТОВ «Межирічанський ГЗК» з питання достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень, грудень 2008 року, про що був складений акт № 22/5/23-07/30597936.

Під час перевірки контролюючим органом було виявлено порушення позивачем п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме : сума ПДВ 150000 грн. по постачальнику ТОВ «Світлобуд», сума ПДВ 93969 грн. по постачальнику ТОВ «Транс Метал», сума ПДВ 46077 грн. по постачальнику ТОВ НВП «Техноснаб», сума ПДВ 80631 грн. по постачальнику ТОВ «ТД «Росресурс»у ланцюгу постачання постачання до товаровиробника є не підтвердженою. Оскільки постачальниками не підтверджено факт надмірної сплати ПДВ, заявленого до відшкодування з бюджету у жовтні, грудні 2008 року, то у ТОВ «Межирічанський ГЗК»відсутнє право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За наслідками перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000172301/0 від 20 квітня 2010 року, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування в сумі 370677 грн.

В основу прийняття цього рішення податковим органом було покладено висновок про відсутність доказів фактичної сплати до бюджету відповідної суми податку постачальниками позивача по ланцюгу, оскільки ТОВ «Світлобуд»не знаходиться за місцем реєстрації, ТОВ «Максі-торг»та ТОВ «ТД Росресурс»визнані банкрутами, а ТОВом НВП «Техенергоснаб»не надано підтвердження сплати ним ПДВ до бюджету.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, в звязку з тим, що постачальниками товару не підтверджено факт надмірної сплати ПДВ до бюджету.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 5 вищезгаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, при придбанні товарів (послуг) платник податку має право віднести до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були ним сплачені продавцю, за умови підтвердження факту придбання товарів (послуг) податковими накладними.

Позивачем сума ПДВ 150000 грн. по постачальнику ТОВ «Світлобуд», сума ПДВ 93969 грн. по постачальнику ТОВ «Транс Метал», сума ПДВ 46077 грн. по постачальнику ТОВ НВП «Техноснаб», сума ПДВ 80631 грн. по постачальнику ТОВ «ТД «Росресурс»були сплачені в ціні товару платіжними дорученнями і відповідно були отримані податкові накладні від вказаних фірм-контрагентів.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 цього ж Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Однак податковим органом не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття Володарсько-Волинською МДПІ податкового повідомлення-рішення від 20.04.2010 № 0000172301/0.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі - 22.10.2010 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді: