Постанова № 12016541, 18.08.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

17 серпня 2010 року Справа № 2-17/11017.1-2007                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

          прокурор, не з'явився, прокурор міста Ялти;

представник відповідача, не з'явився, Лівадійська селищна рада;

представник заявника, Гончаров Юрій Олексійович, довіреність № 9 від 01.07.10, товариство з обмеженою відповідальністю "ПАКС";

представник третьої особи, не з'явився, Верховна Рада України;

представник третьої особи, не з'явився, Санаторій "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України;

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" про перегляд постанови Севастопольського апеляційного господарського суду (колегії суддів Котлярова О.Л., Антонова І.В., Ткаченко М.І.) від 31.01.2008 року за нововиявленим обставинами у справі №2-17/11017.1-2007

за позовом           прокурора міста Ялти (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)

в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8, смт Лівадія, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655)

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС"

(вул. Нагорна, 11-15, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

(вул. Нагорна, 19-30, місто Алупка, Автономна Республіка Крим, 98676)

(вул. Зададна, 19 кв. 30, м. Алупка, АР Крим, 98676)

(вул. Будівельників,9 кв. 5, місто Ялта, АРК, 98607)

за участю третьої особи на стороні позивача:

санаторія "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України (смт Ореанда, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, місто Київ, 01008)

до

1. Лівадійської селищної ради

2. товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС"

визнання відсутності повноважень щодо розпорядження і передачі в оренду земельної ділянки, зобов'язання внести доповнення до рішення, визнання незаконним рішення та його скасування.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2007 року (колегія суддів: головуючий суддя ГайворонськийВ.І., судді Цикуренко А.С., Яковлєв С.В.) у справі № 2-17/11017.1-2007 у позові прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради міста Ялта до товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

У позові, заявленому Верховною Радою України, відмовлено в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,6 га, що розташована за адресою: місто Ялта, смт.Ореанда, район санаторію „Нижня Ореанда”, укладеного між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС” 05 березня 2004 року, як такого, що укладений з грубим порушенням земельного законодавства, з відшкодуванням заподіяної шкоди природно - заповідному фонду на землях, які незаконно займаються товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС” відмовлено.

У позові, заявленому Верховною Радою України у частині визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно - заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме охоронюваних земель, що знаходяться у користуванні санаторію „Нижня Ореанда” Управління справами Апарату Верховної Ради України, зобов'язання Лівадіської селищної ради внести доповнення в рішення №4 від 29 березня 2005 року, а саме, визнання неправомірним користування даною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов'язанням санаторію „Нижня Ореанда”, будь - якими іншими суб'єктами господарювання та визнання незаконним рішення Лівадіської селищної ради за № 81 від 2 жовтня 2003 року як такого, що порушує право користування санаторію „Нижня Ореанда” земельною ділянкою розміром 1,6 га, що була передана на підставі цього рішення товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” у дострокову оренду та скасування його провадження по справі припинено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року (колегія суддів: головуючий суддя Котлярова О.Л., судді Антонова І.В., Ткаченко М.І.), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2008 року, апеляційне подання заступника прокурора міста Ялта задоволено. Апеляційну скаргу Верховної Ради України задоволено частково. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2007 року у справі № 2-17/11017.1-2007 скасоване. Постановлене нове рішення. Позов прокурора міста Ялта задоволений. Позов Верховної Ради України задоволений частково. Визнано незаконним рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02 жовтня 2003 року „Про затвердження проекту відведення та передачу товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” земельної ділянки у довгострокову оренду для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда”. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,6000 га, розміщеної за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” від 05 березня 2004 року, укладений між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС”. Зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю „ПАКС” повернути земельну ділянку площею 1,6000 га, розміщену за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” в ведення Лівадійської селищної ради. Провадження у справі в частині позовних вимог Верховної Ради України щодо визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради на розпорядження (відчуження) і передачу в оренду земель природно-заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме, охоронюваних земель, що знаходяться в користуванні санаторію „Нижня Ореанда” управління Апарату Верховної Ради України припинено. Провадження у справі в частині позовних вимог Верховної Ради України щодо зобов’язання Лівадійської селищної ради внести доповнення в рішення №4 від 29 березня 2005 року, а саме визнання неправомірним користування даною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов’язанням санаторію „Нижня Ореанда”, будь-якими іншими суб’єктами господарювання припинено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Верховної Ради України 180,60грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного бюджету України 127,50 грн. державного мита. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного пiдприємства "Судовий iнформацiйний центр" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2008 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” залишено без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року –без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 10.07.2008 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.04.2008 року у справі № 2-17/11017.1-2007.

Ухвалою Верховного Суду України від 18.12.2008 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.04.2008 року у справі № 2-17/11017.1-2007.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року (колегія суддів: головуючий суддя Котлярова О.Л., судді Антонова І.В., Ткаченко М.І.) виправлено допущену описку в резолютивній частині постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007. Викладено пункти 9, 12, 13, 14 резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007 у наступній редакції та доповнено такими пунктами:

„9. Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників, 9 кв. 5) повернути земельну ділянку площею 1,6000 га, розміщену за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” в ведення Лівадійської селищної ради.”

„12. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників,9 кв. 5, поточний рахунок №26001878 в СФ „Укрнефтегазбанк”, ЄДРПОУ 22280170, МФО 324797) на користь Верховної Ради України (01008, місто Київ, вул. Грушевського, 5, відомості про рахунки відсутні) 180,60грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного бюджету України 127,50 грн. державного мита. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного пiдприємства "Судовий iнформацiйний центр" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.” Визнано накази від 15 вересня 2008 року такими, що не підлягають виконанню (а.с. 14-21, том 9).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.08.2009 року (колегія суддів: головуючий суддя Антонова І.В., судді Заплава Л.М., Ткаченко М.І.) виправлено описку, допущену в резолютивній частині постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007. Викладено пункти 9, 12, 13, 14 резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007 у наступній редакції та доповнено такими пунктами:

„9. Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників, 9 кв. 5, код 22280170) повернути земельну ділянку площею 1,6000 га, розміщену за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” в ведення Лівадійської селищної ради.”

„12. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників,9 кв. 5, поточний рахунок №26001878 в СФ „Укрнефтегазбанк”, ЄДРПОУ 22280170, МФО 324797, код 22280170) на користь Верховної Ради України (01008, місто Київ, вул. Грушевського, 5, відомості про рахунки відсутні) 180,60грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного бюджету України 127,50 грн. державного мита. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.” Визнано накази від 07 липня 2009 року такими, що не підлягають виконанню (а.с. 49-56, том 9).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.09.2009 року (колегія суддів: головуючий суддя Антонова І.В., судді Заплава Л.М., Остапова К.А.) виправлено описку, допущену в резолютивній частині постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007. Викладено пункти 9, 12, 13, 14 резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 січня 2008 року у справі № 2-17/11071.1-2007 у наступній редакції:

„9. Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників, 9 кв. 5, код 22280170) повернути земельну ділянку площею 1,6000 га, розміщену за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” в ведення Лівадійської селищної ради (98655, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8 код 35060922).”

„12. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” (98607, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вул. Будівельників,9 кв. 5, поточний рахунок №26001878 в СФ „Укрнефтегазбанк”, ЄДРПОУ 22280170, МФО 324797, код 22280170) на користь Верховної Ради України (01008, місто Київ, вул. Грушевського, 5, відомості про рахунки відсутні) 180,60грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного бюджету України 127,50 грн. державного мита. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Визнано накази від 07 липня 2009 року такими, що не підлягають виконанню (а.с. 63-70, том ).

30 липня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю „ПАКС” звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з заявою про перегляд постанови Севастопольського апеляційного господарського суду (колегії суддів Котлярова О.Л., Антонова І.В., Ткаченко М.І.) від 31.01.2008 року за нововиявленим обставинами, просило вищезазначену постанову скасувати, прийняти нову, якою апеляційну скаргу Верховної Ради України та апеляційне подання прокурора міста Ялти залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2007 року - без змін.

Заява мотивована тим, що у липні 2010 року відповідачеві стало відомо про те, що санаторій "Нижня Ореанда" у 2003-2006 роках надав у податковій звітності відомості про користування земельною ділянкою площею 48,6 га та сплачував податки тільки за цю площу. В 2007-2008 роках санаторій "Нижня Ореанда" зазначив у звіті про користування земельною ділянкою 43,835 га та платив податки лише за цю площу. Санаторний комплекс „Дюльбер” у 1998-2002 роках не вказував у звітах наявність у користуванні земельної ділянки площею 49,39 га на не сплачував податки відповідно вищезгаданої площі.

На думку заявника, зазначені факти дозволяють зробити наступні висновки:

-          На час винесення постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року державний акт на право користування землею для санаторію "Нижня Ореанда" від 1958 року втратив свою чинність;

-          Санаторій "Нижня Ореанда" фактично користувався земельною ділянкою площею 43,835 га, а не площею 49,39 га;

-          Санаторний комплекс „Дюльбер” у 1998-2002 роках не набував право та не користувався земельною ділянкою площею 49,39 га, яка була надана санаторію "Нижня Ореанда" у 1958 році;

-          Земельна ділянка площею 1,600 га, передана в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "ПАКС" на час передачі не входила у склад земель, що знаходяться у фактичному використанні санаторію "Нижня Ореанда".

Заявник вважає вище перелічені обставини ново виявленими та такими, що дають підстави для перегляду постанови Севастопольського апеляційного господарського суду в порядку статей 112–114 Господарського процесуального кодексу України.

Письмових заперечень проти заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" не надходило.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2010 року суддів Антонову І.В., Остапову К.А. було замінено на суддів Прокопанич Г.К., Фенько Т.П. Головуючим по справі призначено суддю Прокопанич Г.К.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2010 року заява товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" про перегляд постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року за нововиявленими обставинами прийнята до провадження суду.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 року суддів Заплава Л.М., Фенько Т.П. було замінено на суддів Антонову І.В., Ткаченка М.І.

У судове засідання 17 серпня 2010 року представники Лівадійської селищної ради, санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України, прокурор міста Ялти не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від директора санаторію "Нижня Ореанда" надійшла телеграма з проханням відкласти розгляд справи у зв’язку з тим, що копії доданих до заяви про перегляд постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року за нововиявленими обставинами матеріалів ним не отримані.

Представник Верховної Ради України надав клопотання про відкладення розгляду справи для вивчення додаткових матеріалів щодо предмету позову.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.

Крім того, треті особи як санаторій "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України, так і Верховна Рада України є юридичними особами, які на власний розсуд реалізують наданні їм законом процесуальні повноваження.

Ухвала суду про призначення справи до розгляду була розіслана завчасно, тому сторони не були позбавлені можливості доручити своїм представникам ознайомитись з матеріалами справи.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача, третіх осіб та прокурора.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи заяви, перевіривши обставини справи, судова колегія вважає заяву про перегляд за нововиявленим обставинам постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно пункту 1 роз’яснення президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами” від 21.05.2002 року № 04-5/563 відповідно до статті 112 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені.

Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження.

Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 20.12.2007 року , апеляційна інстанція у постанові від 31.01.2008 року дійшла висновку, що з 04.09.2002 року санаторій „Нижня Ореанда” набув статусу юридичної особи шляхом виділення зі складу санаторного комплексу „Дюльбер” та до нього знову переходять усі права та зобов’язання, які випливають з користування земельною ділянкою площею 49,39 га тому третя особа правомірно користується цією земельною ділянкою.

Однак, з листа Лівадійської селищної ради та її виконавчого комітету від 06.07.2010 року № 98 вбачається, що державні акти на право постійного користування землею санаторію „Нижня Ореанда” (у кількості 4 одиниці на загальну площу 43,835 га, на підставі рішення Лівадійської селищної ради №89 від 18.08.2006 року) були видані у листопаді - грудні 2006 року (а.с. 54, том 10).

Одночасно Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру” листом від 20.07.2010 року № 37-05/949 повідомило, що державний акт на право постійного користування на земельну ділянку за санаторієм „Нижня Ореанда”, розташовану за адресою: місто Ялта, смт. Лівадія, смт. Ореанда, 12 кад. № 0111947900:07:001:0036 площею 6,0894 га для обслуговування санаторію реєструвався на підставі 4-ої сесії 5-го скликання Лівадійської селищної ради рішення №89 від 18.08.2006 року, серія ЯЯ №000671, реєстраційний номер № 030602100003 від 27.12.2006 року (а.с. 55, том 10).

Отже, вищенаведені обставини існували на час винесення апеляційним господарським судом постанови від 31.01.2008 року, мають суттєве значення для розгляду справи та не були відомі ані суду, ані заявнику, що спричинило прийняття помилкової постанови, в основу якої було покладено доведений факт користування санаторієм „Нижня Ореанда” земельною ділянкою площею 49,39 га згідно державного акту, виданого на підставі рішення Ялтинського виконавчого комітету від 23.0.1958 року №12.

З врахуванням вищенаведеного обставини, на які посилається заявник, є нововиявленими у розумінні статті 112 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року підлягає скасуванню.

Переглядаючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2007 року в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України , судова колегія встановила наступне.

У липні 2005 року прокурор міста Ялта, виступаючи в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКС”, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,6 га, розміщеної за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, район санаторію „Нижня Ореанда”, зобов’язати відповідача повернути вищезазначену земельну ділянку, посилаючись на те, що на підставі подання Управління екоінспекції Південнокримського регіону рескомітету Автономної Республіки Крим з екології та природних ресурсів Міністерства охорони навколишнього природоохоронного середовища України Лівадійська селищна рада рішенням №4 від 29.03.2005 року скасувала рішення №81 від 02.10.2003 року „Про затвердження проекту відводу та передачі товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” земельної ділянки у довгострокову оренду для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда”.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.09.2002 року залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог санаторій „Нижня Ореанда” (а.с. 56-57 , том 1).

02 вересня 2005 року прокурор відмовився від позову, заявленого ним в інтересах держави, однак, матеріали справи не містять висновку суду першої інстанції щодо розгляду вищенаведеної відмови (а.с. 59, том 1).

Враховуючи, що у подальшому прокурор приймав участь у справі та вніс апеляційне подання на рішення суду першої інстанції, є підстави вважати, що відмова прокурора від позову була передчасною та хибною.

06 жовтня 2005 року третя особа - Верховна Рада України звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з самостійними вимогами, просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,6 га, розміщеної за адресою: місто Ялта, смт. Ореанда, район санаторію „Нижня Ореанда”, укладений між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС” 05.03.2004 року як такий, що укладений з грубим порушенням земельного законодавства з відшкодуванням заподіяної шкоди природно - заповідному фону на землях, які незаконно займаються товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС”; визнати відсутність повноважень Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим щодо розпорядження і передачі в оренду земель природно - заповідного фону, який забезпечує діяльність Верховної Ради України; зобов’язати Лівадійську селищну раду внести доповнення в рішення №4 від 29.03.2005 року, а саме, визнати неправомірним користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов’язанням санаторію „Нижня Ореанда”, будь якими іншими суб’єктами господарювання (а.с. 65-66, том 1).

Клопотанням від 11.10.2005 року відповідач просив зупинити провадження у справі до прийняття рішення господарським судом Автономної Республіки Крим у справі № 2-2/13849-2005А, як такого, що має суттєве значення для повноти дослідження всіх обставин та об’єктивності прийнятого рішення (а.с. 81-82, том 1).

Одночасно відповідач надав заперечення до позовної заяви про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та відновлення права користування земельною ділянкою (а.с. 83-86, том 1).

У письмових поясненнях представник Верховної Ради України підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити (а.с. 145-150, том 1).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2006 року провадження у справі було зупинено (а.с. 45-48, том 2).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.04.2006 року провадження у справі поновлено, оскільки постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року апеляційну скаргу Верховної Ради України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Лівадійської селищної Ради залишено без задоволення. Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишено без задоволення. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від18.01.2006 у справі №2-2/3509-2006А залишено без змін.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05.2006 року у справі 3 2-2/3508-2006, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2007 року у позові прокурору міста Ялта в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради та у позові третьої особи з самостійними вимогами - Верховної Ради України відмовлено (а.с. 81-87, том 2).

Постановою Верховного Суду України від 17.07.2007 року касаційне подання Генерального прокурора України задоволено. Постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2006 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року у справі № 2-2/3508-2006 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 127-131, том 3).

Клопотанням від 10.10.2007 року № 541 представник санаторію „Нижня Ореанда” просив призначити у справі будівельну –технічну експертизу (а.с. 76-78, том 4).

Доповнивши позовні вимоги, представник Верховної Ради України просив визнати незаконним рішення Лівадійської селищної ради №81 від 02.10.2003 року як таке, що порушує право користування санаторію „Нижня Ореанда” земельною ділянкою 1,6 га, що була передана на підставі цього рішення товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” у довгострокову оренду та скасувати його (а.с. 9-10, том 5).

Відповідач, заперечуючи проти доповнених позовних вимог, також вважав їх безпідставними (а.с. 100-104, том 5).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір укладений на підставі рішення Лівадійської селищної ради №81 від 02.10.2003 року, яке відповідно до статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не визнано незаконним у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Лівадійської селищної ради від 02.10.2003 року № 81 було переведено земельну ділянку площею 1,6 га із земель оздоровчого призначення в землі рекреаційного призначення за адресою смт. Ореанда (а.с. 16, том 1)

05 березня 2004 року між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ПАКС” на підставі рішення 15-ої сесії 24-го скликання від 02.10.2003 року № 81 було укладено договір оренди земельної ділянки на підставі строкового платного володіння та користування земельною ділянкою площею 1,6 га розташованої за адресою: с. Ореанда, д.12 Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу (а.с. 6-13, том 1).

Рішенням Лівадійської селищної ради від 29.03.2005 року № 4 було скасоване рішення Лівадійської селищної ради від 02.10.2003 року № 81 „Про затвердження проекту відводу на передачу товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” земельної ділянки у довгострокову оренду для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: смт. Ореанда, в районі санаторію „Нижня Ореанда” (а.с. 15, том 1).

Як було зазначено вище, визнавши перелічені заявником обставини нововиявленими та скасовуючи постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року судова колегія, переглядаючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2007 року в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України встановила, що позовні вимоги прокурора в інтересах Лівадійської селищної ради про визнання недійсним договору оренди обґрунтовані посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України та тим, що на підставі подання Управління екологічної інспекції Південнокримського регіону Лівадійська селищна рада рішенням №4 від 29.03.2005 року скасувала рішення №81 від 02.10.2003 року.

Однак, договір оренди, дійсність якого є предметом спору, укладено відповідно до Земельного кодексу України, норми якого є спеціальними.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Отже, посилання прокурора на загальні положення Цивільного кодексу України про дійсність угод, передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України є хибними та не відповідають діючому законодавству.

Одночасно з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України прокурор як на підставу задоволення позовних вимог посилається на те, що надання земельних ділянок юридичним особам в оренду здійснюється на підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відводу цих земельних ділянок. Проект відводу земельної ділянки узгоджується з землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно - епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини. В порушення зазначених вимог проект відводу не узгоджений в природоохоронним органом.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначені способи захисту порушеного права землекористування.

Застосовуючи статтю 8 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає за необхідне послатись на пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" відповідно до якого, вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне відшкодування).

Отже, діюче законодавство надає орендарю такі ж гарантії захисту прав, як і власнику.

Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

У рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Тому посилання прокурора на той факт, що рішенням №4 від 29.03.2005 року скасоване рішення №81 від 02.10.2003 року підлягають критичній оцінці, оскільки рішення Лівадійської селищної ради виконане як позивачем так і відповідачем та створило для них певні права та обов’язки.

Крім того, як було зазначено вище, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року у справі № 2-2/3509-2009 залишено без змін постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від18.01.2006 у справі №2-2/3509-2006А за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" до Лівадійської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено, якою рішення 26 сесії 4 скликання Лівадійської селищної ради від 29.03.2005 №4 "Про розгляд подання старшого державного інспектора в.о. начальника Управління екоінспекції Південно-Кримського регіону рескомітету АРК по екології та природним ресурсам Міністерства охорони навколишнього природного середовища України по відміні рішення №81 від02.10.2003р. "Про затвердження проекту відведення та передачі ТОВ "ПАКС" земельної ділянки в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу за адресою: с.м.т. Ореанда, в районі санаторію "Нижня Ореанда" визнано протиправним та скасовано.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора та Верховної Ради України в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,600 га відповідає закону і матеріалам справи.

Також правильно суд першої інстанції припинив провадження у справі за позовом, заявленим Верховною Радою України у частині визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно - заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме охоронюваних земель, що знаходяться в користуванні санаторію „Нижня Ореанда” Управління справами Апарату Верховної Ради України, зобов'язання Лівадіської селищної ради внести доповнення в рішення №4 від 29 березня 2005 року, а саме, визнати неправомірним користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов'язанням санаторію „Нижня Ореанда”, будь - якими іншими суб'єктами господарювання та визнання незаконним рішення Лівадіської селищної ради за № 81 від 2 жовтня 2003 року, як такого, що порушує право користування санаторію „Нижня Ореанда” земельною ділянкою розміром 1,6 га, що була передана на підставі цього рішення товариству з обмеженою відповідальністю „ПАКС” у дострокову оренду та скасування його з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 3Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що адміністративний позов може містити зокрема вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Право суб'єктів господарської діяльності на землю передбачено ст. 14 Конституції, які вони реалізують шляхом звернення до органів місцевого самоврядування з відповідною заявою.

Серед передбачених ст. 12 Земельного кодексу України повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин є передача земельних ділянок у власність або користування громадянам та суб'єктам господарської діяльності відповідно до вимог цього кодексу.

Органи місцевого самоврядування, діючи відповідно до Земельного кодексу України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, приймають рішення щодо прав суб'єктів господарської діяльності використовувати земельні ділянки.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідна рада з урахуванням вимог ч.5 ст. 123 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Отже, предметом спору є адміністративна процедура, пов'язана із наданням дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки.

Така позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2008 року у справі № 2-6/2087-2008.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що фактично вимоги Верховної Ради України стосуються скасування рішення органу місцевого самоврядування прийнятого з перевищенням ним компетенції, що призвело до порушення прав, свобод учасників процесу у сфері публічно - правових відносин. Отже, у зазначеній частині вимог спір є публічно-правовим та має розглядатися відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 16 листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, суд цілком правомірно припинив провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, як і в частині вимог Верховної Ради України про визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим щодо розпорядження (відчуження) і передачу в оренду земель природно-заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме: охоронюваних земель, що знаходяться в користуванні санаторію “Нижня Ореанда”Управління справами Апарату Верховної Ради України та зобов'язання Лівадійської селищної ради внести доповнення в рішення № 4 від 29.03.2005 року.

Доводи третьої особи –Верховної Ради України щодо порушення її права землекористування відхиляються з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі протоколу № 14 засідання Ялтинської міської ради депутатів трудящих від 23.04.58 року об’єднаному санаторію „Нижня Ореанда” Четвертого Головного Управління при Мінохорони здоров’я СРСР 15 травня 1958 року було видано державний акт № 78 на право постійного користування земельною ділянкою площею 49, 39 га.

Розпорядженням міського голови Автономної Республіки Крим від 18.02.2001 року № 58-р вирішено виключити санаторний комплекс „Дюльбер” Управління справами Верховної Ради України разом з уособленим структурним підрозділом санаторію „Нижня Ореанда” , „Автобаза” и „РСУ” з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (а.с. 26-27, том 8).

Згідно пункту 1.1 Положення про відособлений структурний підрозділ санаторію „Нижня Ореанда” санаторного комплексу „Дюльбер” Управління справами Верховної Ради України, затвердженого 22.02.2002 року, останній створений на базі структурного підрозділу санаторію „Нижня Ореанда” СК „Дюльбер” УД ВР України та є його правонаступником (а.с. 28-33, том 8).

Однак, згідно Положення про відособлений структурний підрозділ санаторію „Нижня Ореанда” санаторного комплексу „Дюльбер” Управління справами Верховної Ради України 1999 року, санаторій „Нижня Ореанда” є обособленим структурним підрозділом СК „Дюльбер” Управління справами Верховної Ради України без статуса юридичної особи. Підрозділ здійснює свою діяльність відповідно до цього положення, Статуту комплексу, чинного законодавства України (а.с. 34-40, том 8).

На підставі розпорядження №52 від 04.09.2002 року Управління справами апарату Верховної Ради України на виконання розпорядження голови Верховної Ради України №537 від 25.07.2002 року щодо реорганізації санаторного комплексу „Дюльбер” виділено зі складу санаторного комплексу „Дюльбер” санаторій „Нижня Ореанда” зі статусом юридичної особи (а.с. 42, том 8).

Таким чином, на підставі вище перелічених актів власником майна було проведено реорганізацію лікувально –оздоровчих закладів та підприємств, розміщених у Автономній Республіці Крим і підвідомчих Управлінню справами шляхом приєднання до санаторного комплексу „Дюльбер” санаторію „Нижня Ореанда”, автопідприємства, ремонтно-будівельного управління, підсобного господарства „Ялтинське”, та визначено, що до санаторного комплексу „Дюльбер” переходять всі майнові права та обов’язки реорганізованих підприємств та санаторію.

Третя особа з самостійними вимогами як на підставу їх задоволення посилається на те, що у положеннях Земельного кодексу України від 18.12.1990р., відсутні будь - які зобов'язання щодо обов'язкової перереєстрації прав на користування юридичною особою земельною ділянкою у зв'язку зі зміною власника та у разі реорганізації юридичної особи. Натомість зазначено у ст. 30 Земельного Кодексу України від 18.12.1990р., що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше непередбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться зазначені будівлі та споруди.

Однак, відповідно ст. 108 Цивільного кодексу України у разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи (аналогічна ст. 37 ЦК УРСР). Але мова іде про цивільні правовідносини, а не земельні.

Земельний кодекс України (в редакції від 13.03.1992) і Земельний кодекс України в редакції від 25.10.2001 не передбачають жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів. Відповідно ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992) і ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001) надання земельних ділянок юридичним особам у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства (ст. 27 ЗК України в редакції від 13.03.1992). Ст. 37 чинного на той час ЦК УРСР та ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" встановлювалося, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації (перетворення). Зважаючи на викладене, перетворення підприємства є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2002 року по справі за позовом ВАТ "Промзв’язок" до Київської міської ради).

Згідно ст. 19, ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992р.), підприємства, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням до місцевої ради, яка має право надавати земельні ділянки. Право власності на землю або право користування землею виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право.

Автоматичне переоформлення прав землекористування діючим законодавством не передбачено. Ст. 23 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України).

Натомість, згідно з п.3 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" власники приватизованих об’єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду (не менш 10 років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради.

Крім того, відповідно п.6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України юридичні особи, які мають у постійному користування земельні ділянки, (тобто це право належним чином посвідчується –держакт), але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Однак, викладене не стосується правонаступників юридичних осіб, які мали статус постійних землекористувачів, оскільки в п.6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України правонаступники юридичних осіб не зазначені.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 неконституційним визнано встановлений строк для переоформлення прав на землю. Але права повинні бути переоформлені, оскільки відповідно ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою з земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності.

Таким чином, санаторій „Нижня Ореанда” автоматично не отримав у користування земельну ділянку площею 49,00 га а повинен був у встановленому порядку переоформити право землекористування.

Реалізуючі зазначене право, третя особа – санаторій „Нижня Ореанда” звернулась до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою.

Рішенням Лівадійської селищної ради №31 від 29.10.2002 року вирішено надати санаторію „Нижня Ореанда” дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки орієнтованою площею 49,00 га, розташованою за адресою: с. Ореанда, д.12 Лівадійської селищної ради для обслуговування санаторію (а.с. 42, том 4).

Однак, рішенням Лівадійської селищної ради №72 від 25.12.2002 року вирішено внести зміни в пункт 1 рішення Лівадійської селищної ради №31 від 29.10.2002 року, виклавши його у наступній редакції: Надати санаторію „Нижня Ореанда” дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки орієнтованої площею 43 га, розташованою за адресою: с. Ореанда, д.12 Лівадійської селищної ради для обслуговування санаторію (а.с. 43, том 4).

Рішенням Лівадійської селищної ради №89 від 18.08.2006 року затверджено проект землеустрою з відводу земельних ділянок санаторію „Нижня Ореанда” Управління справами апарату Верховної Ради України для обслуговування санаторію „Нижня Ореанда” за адресою: с. Ореанда, д.12. Вирішено видати санаторію „Нижня Ореанда” Управління справами апарату Верховної Ради України державні акти на право постійного користування землею на земельні ділянки загальною площею 43,8350 га (а.с. 44-45, том 4).

У судовому засіданні 17.08.2010 року заявник просив про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які обґрунтовують його правову позицію.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України суд повинен всебічно, повно і об’єктивно розглянути у судовому засіданні всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, тому судова колегія вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та долучити до матеріалів справи лист Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру” від 27.07.2010 року № 37-05/961, та копії державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 000671, серія ЯЯ № 000672, серія ЯЯ № 000673, серія ЯЯ № 000674.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди від 05.03.2004 року укладений з додержанням вимог Земельного кодексу України в порядку, передбаченому Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, у зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання його недійсним.

Та обставина, що у порушення вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не розглянув відмову прокурора від позову (а.с. 59, том 1) не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки стаття 104 Господарського процесуального кодексу України містить обмежений перелік порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування судового акту.

Керуючись статтями 112-114 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" про перегляд постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року за нововиявленим обставинами у справі №2-17/11017.1-2007 задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року у справі № 2-17/11017.1-2007 скасувати.

Апеляційне подання заступника прокурора міста Ялта на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19-20.12.2007 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19-20.12.2007 року залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/11017.1-2007 від 19-20.12.2007 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді