Постанова № 12016462, 15.08.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

12 серпня 2010 року Справа № 5020-3/066

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

прокурор, Попова Анастасія Ігорівна, посвідчення №579 від 28.11.08, Севастопольська транспорта прокуратура;

позивача, Пшенична Світлана Вадимівна, довіреність №1 від 12.01.10, комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон";

відповідача, Вохмянін Аркадій Миколайович, довіреність №28/1 від 06.08.10, приватне мале підприємство "Связьмонтаж";

третьої особи, Пшенична Світлана Вадимівна, довіреність № б/н від 01.02.10, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Связьмонтаж" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 21 червня 2010 року у справі №5020-3/066

за позовом прокурора Севастопольської транспортної прокуратури (вул. Вороніна, 11, Севастополь, 99011)

в особі комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" (вул. Адм. Октябрьського, 8-2, Севастополь, 99011)

до приватного малого підприємства "Связьмонтаж" (вул. Токарєва, 9, Севастополь, 99011)

3-тя особа - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011)

про стягнення заборгованості в розмірі 22435,26 грн., розірвання договору та зобов'язання звільнити займані приміщення,                                                  

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Розірвано укладений сторонами договір оренди нежитлових приміщень з дати набрання законної сили судового рішення по цій справі, відповідача зобов’язано звільнити та передати позивачу (орендодавцю) нежитлові приміщення, з відповідача на користь позивача стягнуто борг з орендної плати у сумі 22.003,95 грн., 3% річних - 97,66 грн., пеню - 333,65 грн. З відповідача до Державного бюджету України стягнуті судові витрати: державне мито в сумі 309,35 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн.

          Рішення суду мотивовано тим, що відповідач протягом трьох місяців (за січень-березень 2010 року) не сплачував у повному обсязі орендну плату, за цей період орендна плата своєчасно сплачена лише частково - у сумі 10.436,81 грн., у подальшому відповідач додатково сплатив 30.000 грн.

                    Також 21 червня 2010 року ухвалою місцевого господарського суду провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення боргу з орендної плати в сумі 30.000 грн. припинено тому, що відповідач сплатив цю суму позивачу, а тому не має предмету спору. Ця ухвала в апеляційному порядку не оскаржена.

                    Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати у частині розірвання договору оренди та зобов’язання повернення орендованого майна та в цій частині прийняти нове рішення про відмову у цих позовних вимогах через те, що судове рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

                    Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

                    У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, позивач, третя особа та прокурор з апеляційною скаргою не погодилися тому, що орендар протягом трьох місяців не сплачував у встановленому договором розмірі орендну плату, такими діями відповідача порушені права держави на своєчасне отримання орендної плати у повному обсязі, а тому орендодавець має право вимагати розірвання договору.

                    На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд долучив до справи надані до апеляційної скарги додаткові докази, неможливість надання яких відповідач обґрунтував тим, що на час розгляду справи судом першої інстанції не мав таких документів, а позивач, третя особа та прокурор не заперечували проти долучення таких додаткових доказів (а.с. 88-93); витребував реєстраційні документи відповідача і додаткові докази (а.с. 102-135); встановив наступне.

                    27 вересня 2008 року між орендодавцем - територіальною громадою міста Севастополя, від імені якої діяв власник комунального майна на праві повного господарського ведення комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" (а.с. 15-20 чи 33-37), та орендарем - відповідачем (а.с. 28, 102-103), було укладено договір оренди складських приміщень літера "Е" загальною площею 97,60 кв.м., складу літера "Ж" загальною площею 39,10 кв.м., 1/2 частки складу літера "О" площею 215 кв.м., навісів літери "Н" і "М", розчинного вузла літера "З", мостіння 1 площею 60,40 кв.м., розташованого по вул. Токарева, будинок №9, місто Севастополь. Строк оренди до 06 лютого 2013 року. Договір нотаріально посвідчено (а.с. 8-12).

                    27 вересня 2008 року сторонами договору складено акт про передачу предмету оренди від орендодавця до орендаря (а.с. 12).

                    14 серпня 2009 року сторони договору уклали додаткову угоду, якою змінили розмір орендної плати - на період з 14 серпня по 31 грудня 2009 року орендна плата складає 13.798,10 грн. (а.с. 13). Ця угода укладена у простій письмовій формі.

                    Вказаним договором оренди нежитлових приміщень орендар зобов’язався оплачувати до 20 числа поточного місяця орендодавцю орендну плату у сумах: 15.289 грн. - за перший місяць оренди, з 01 вересня 2008 року - по 17.055 грн. щомісячно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коректування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункти 3.1-3.3 договору).

                    Також орендар зобов’язався вносити плату за технічне обслуговування в сумі 26,69 грн. щомісячно (пункт 3.2 договору).

                    Сторони у договорі передбачили відповідальність орендаря за затримку уплати орендної плати, а саме, сплату орендарем орендодавцю:

                    - пені в розмірі 200 % від облікової ставки НБУ, котра діє в період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожне прострочення;

                    - 3 % річних при затримці сплати орендної плати більш, ніж 30 календарних днів;

                    - штрафу у сумі 3-кратного розміру річної орендної плати - при затримці сплати орендної плати більш, ніж 60 календарних днів (пункти 8.5-8.7 договору).

                    З пояснень представників сторін, наданих в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, платіжних та бухгалтерських документів слідує, що з початку укладення договору та до січня 2010 року орендар належним чином виконував свої обов’язки по оплаті, боргу по орендній платі за цей період не має (а.с. 104-124, 127-133).

                    Але у періоді за січень-березень 2010 року орендар несвоєчасно та не у повному обсязі сплатив орендну плату та плату за технічне обслуговування. Так, 04 лютого 2010 року орендар орендодавцю сплатив безготівкою орендну плату за січень 2010 року у сумі 10.436,81 грн. (а.с. 125), орендну плату за лютий та березень 2010 року до часу звернення позивача з даним позовом орендар орендодавцю не сплатив. Лише після початку розгляду цієї справи місцевим господарським судом відповідач 18 травня 2010 року безготівкою сплатив позивачу 30.000 грн. у погашення боргу з орендної плати (а.с. 126). Ці обставини сторони не оспорюють.

                    З наданих додаткових доказів вбачається, що з 20 травня по 12 липня поточний рахунок відповідача у Відділенні "Ленінське" ВАТ "ВТБ Банк" був арештований (а.с. 88-89, 135), інших рахунків відповідач не має (а.с. 134).

                    Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" в редакції Закону України N98/95-ВР від 14 березня 1995 року з змінами, далі Закон України N98/95-ВР), статті 759 Цивільного кодексу України одним із основних обов'язків орендаря (наймача) є своєчасне внесення орендної плати у повному обсязі.

                    Питання розірвання договорів регулюються вказаним Законом, а також Господарським та Цивільним кодексами України.

                    Так, відповідно до статті 26 Закону України N98/95-ВР, статті 118 Господарського кодексу України, статті 651 Цивільного кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається, договір може бути розірвано за погодженням сторін чи на вимогу однієї із сторін - за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

                    Стаття 3 вказаного Закону передбачає, що відносини щодо оренди комунального майна регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

                    З укладеного сторонами договору слідує, що у разі істотного порушення договору однієї із сторін, інша сторона має право вимагати розірвання договору за рішенням суду (пункт 7.4 договору - зворот а.с. 9), а у разі невиконання (чи неналежного виконання) орендарем обов’язку по своєчасній сплаті орендодавцю орендної плати та інших платежів (підпункт 4.4.3 договору - зворот а.с. 8), орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від договору у повному обсязі, про що письмово повідомити орендаря, при цьому договір вважається розірваним (пункти 8.2-8.4 договору - зворот а.с. 9).

                    Ці умови договору про можливість розірвання договору, як за домовленістю сторін чи за рішенням суду - у разі істотного порушення договору однієї із сторін, так і в односторонньому порядку - у разі несвоєчасної сплати орендарем орендної плати, відповідають приписам частини 3 статті 651 та статті 782 Цивільного кодексу України, які передбачають, що у разі не внесення наймачем (у даному випадку - орендарем) плати за користування річчю протягом трьох місяців, наймодавець (у даному випадку - орендодавець) має право в односторонньому порядку відмовитися від договору, договір вважається розірваним в момент одержання наймачем (орендарем) повідомлення наймодавця (орендодавця) про відмову від договору.

                    Як вбачається з наведених вище обставин, відповідач своєчасно не сплатив позивачу орендну плату за лютий та березень 2010 року у сумах 20.777,50 грн. та 21.172,27 грн., які був зобов’язаний сплатити до 20 числа поточного місяця. За січень 2010 року відповідач сплатив орендну плату частково - 10.436,01 грн., що складає 51 % від розміру орендної плати за січень 2010 року.

                    Орендодавець не направляв орендарю повідомлення про розірвання договору через не сплату орендарем орендної плати. Тобто позивач не скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору, яке передбачено договором, та не розірвав його у односторонньому порядку.

                    Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає, що не має достатніх підстав для розірвання договору за рішенням суду через істотне порушення договору відповідачем. Як вказано вище, відповідач не сплатив орендну плату, але така не сплата не тривала протягом трьох місяців підряд тому, що у лютому 2010 року відповідач сплатив 51 % розміру місячної орендної плати. Наявність на час звернення орендодавця з позовом суми боргу за січень-березень 2010 року в сумі 52.003,95 грн. не можна вважати істотним порушенням орендарем умов договору тому, що позивач не довів того, що така сума боргу для нього є значною та існування такої суми боргу істотно порушує нормальну господарську діяльність орендодавця.

                    Крім того, апеляційний господарський суд вважає, що при вирішенні питання про істотність порушень відповідачем умов договору необхідно урахувати те, що орендар протягом тривалого часу належним чином виконував умови договору.

                    У зв’язку з наведеним, апеляційний господарський суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу об’єкт оренди не має тому, що відповідно до частини 1 статті 27 Закону України N98/95-ВР і підпункту 4.4.13 укладеного сторонами договору такий обов’язок є слідством розірвання (припинення) договору оренди, а він не розірваний орендодавцем в односторонньому порядку та не підлягає розірванню у судовому порядку.

                    Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає, що відповідач зобов’язаний сплатити позивачу борг по орендній платі з урахуванням часткового погашення боргу у період розгляду місцевим господарським судом цієї справи, пеню за несвоєчасну сплату орендної плати та 3 % річних тому, що він несвоєчасно та неналежним чином виконав зобов’язання по сплаті орендної плати, за що договором (пункт 8.5) та законом (частина 1 статті 546, частина 1 статті 548, стаття 611 Цивільного кодексу України) передбачена така відповідальність як сплата пені та 3 % річних. Відповідач не оспорює розмір боргу з орендної плати, пені та 3 % річних, ці розміри розраховані позивачем відповідно до умов договору та закону, а тому підлягають стягненню.

                    Апеляційний господарський суд вважає неспроможними доводи відповідача про те, що він своєчасно не оплатив орендну плату через арешт коштів на його рахунку тому, що, як вказано вище, такий арешт було застосовано набагато пізніше, ніж наступив строк оплати за січень-березень 2010 року орендної плати. Ускладнення у господарській діяльності через проведення контролюючими органами перевірки відповідача також не є обставинами, з якими закон пов’язує звільнення від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов’язань.

                    На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню. Судове рішення частково прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, частково викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню в частині задоволення позову про розірвання договору та повернення об’єкту оренди. Позов в цій частині задоволенню не підлягає.

                    В резолютивній частині рішення місцевого господарського суду вказано, що позов задоволено повністю, тоді як разом з прийняттям цього рішення, місцевим господарським судом була прийнята ухвала про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення 30.000 грн. боргу з орендної плати тому, що не має предмету спору (відповідач ці кошти сплатив позивачу). Тобто частина позовних вимог місцевим господарським судом не задоволена.

                    Відповідно до частин 1 та 5 статті 49, статті 47-1, пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, пунктів "а" і "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21 січня 1993 року (з змінами), постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21 грудня 2005 року (з змінами) відповідач зобов’язаний сплатити пропорційно задоволеним позовним вимогам до Державного бюджету України судові витрати: державне мито по позовним вимогам майнового характеру (стягнення боргу та пені), від сплати яких при подачі позову прокурор був звільнений (абзац третій пункту 11 статті 4 вказаного Декрету). Ці витрати складають: державне мито - 1 % від суми боргу, яка стягується з відповідача, чи 224,35 грн., 118 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (що є половиною від встановленої ставки тому, що задоволенню підлягають не усі позовні вимоги).

                    На підставі статті 34 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не приймає, як доказ, акт звірки відповідача з іншою юридичною особою (а.с. 94) тому, що цей документ не має відношення до виниклого між сторонами спору.

                    Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    Апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Связьмонтаж" задовольнити частково.

                    Рішення господарського суду міста Севастополя від 21 червня 2010 року у справі №5020-3/066 скасувати частково - скасувати пункти 1, 3 - 6 резолютивної частини цього рішення, замість яких прийняти нове рішення:

          "1. Позов задовольнити частково.

          3. Відмовити у позові прокурора Севастопольської транспортної прокуратури в особі комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" до приватного малого підприємства "Связьмонтаж" про розірвання договору оренди нерухомого майна №525 від 27 вересня 2008 року.

          4. Відмовити у позові прокурора Севастопольської транспортної прокуратури в особі комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" до приватного малого підприємства "Связьмонтаж" про зобов'язання повернути об’єкт оренди по договору оренди нерухомого майна №525 від 27 вересня 2008 року.

          5. Стягнути з приватного малого підприємства "Связьмонтаж" (вул. Токарєва, 9, Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 23012030; р/р 26005010047402 в ВАТ "ВТБ-Банк", м. Київ, МФО 321767) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет Ленінського району міста Севастополя, р/р 31113095700007; банк ГУ ДКУ в місті Севастополі; ОКПО 24035598; МФО 824509; код платежу 22090200) державне мито в сумі 224,35 грн.

                    6. Стягнути з приватного малого підприємства "Связьмонтаж" (вул. Токарєва, 9, Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 23012030; р/р 26005010047402 в ВАТ "ВТБ-Банк", м. Київ, МФО 321767) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет Ленінського району міста Севастополя, р/р 31212264700007; банк ГУ ДКУ в місті Севастополі; ОКПО 24035598; МФО 824509; код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118 грн.".

          Господарському суду міста Севастополя надати накази.                               

Головуючий суддя                                                  

Судді