Постанова № 12016368, 21.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2010                                                                                           № 17/384

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -не з’явились,

від відповідача -Каргін О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду містаКиєва від 22.02.2010

у справі № 17/384 ( )

за позовом                               Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

до                                                   Приватного підприємства "Лекс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 379694,58 грн.

та за зустрічним позовом приватного підприємства “Лекс”

до Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт”

про визнання недійсними окремих положень договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2010 (суддя Удалова О.Г.) частково задоволено первісний позов ДП “Іллічівський морський торговельний порт” та стягнуто з ПП “Лекс” 12783грн.39коп. заборгованості за надані портом послуги з організації та виконання вивантаження контейнерів (розстафірування) легкових автомобілів (з врахуванням збільшення тарифу наданих послуг) та відповідні судові витрати. В іншій частині первісного позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що оскільки портом не надано зареєстрованих в установленому порядку нормативно-правових актів, які б змінювали розміри тарифів, за надані згідно договору послуги, на інші ніж передбачені договором, а також враховуючи те, що абзац 1 п. 3.11 договору цим же судом і в одному засіданні визнано недійсним, заборгованість відповідача розраховується згідно тарифів встановлених розділом 3 договору і підлягає задоволенню в сумі розрахованій відповідачем, а саме: 12783грн.39коп. Зустрічний позов задоволено судом частково. Визнано недійсним (про що вказано вище) абзац 1 пункту 3.11 договору № 79/ст. від 14.07.2008, як такий що суперечить ст. 632 ЦК України та ст. 188 ГК України, а саме: щодо порушення права відповідача на встановлення ціни договору за домовленістю сторін, а не в односторонньому порядку. Щодо визнання недійсними абзаців 2, 3 п. 3.11 договору та п. 6.7 договору судом відмовлено в зв’язку з відсутністю підстав.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою в якій просив скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити. Апелянт зазначив, що абзац 1 п. 3.11 договору не суперечить вимогам закону та відповідає принципам ст. 6 ЦК України, тому підстави для визнання його недійсним у суду відсутні. Крім того, судом не прийнято до уваги, що відповідач частково сплатив рахунки за новими тарифами, що свідчить про акцепт наданої пропозиції про зміну вартості зберігання. Також, заявник стверджує, що при прийнятті рішення судом не перевірено наданий відповідачем розрахунок вартості послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, наданих в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

14.07.2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 79/ст предметом якого є організація та виконання робіт по вивантаженню з контейнерів (розстафірування) легкових автомобілів за заявками підприємства, погодженими з портом, силами та засобами порту за межами контейнерного терміналу порту, зберігання автомобілів на складах порту з їх подальшим завантаженням на спец транспортом силами порту. Обсяг – 300 контейнерів щомісячно.

Згідно пункту 3.3 договору підприємство оплачує вартість зберігання контейнерів за період зберігання їх на території розстафірування контейнерів і на складах порту на підставі місцевих тарифів.

Підпунктом “а” пункту 3.3 договору встановлено, що зберігання автотехніки на складах порту здійснюється за діючими правилами і сплачується за ставками, а саме: впродовж 4 діб –безкоштовно; за кожну добу з 5 по 64 добу – 0, 035 грн./тонну за добу; за кожну добу з 64 доби і далі –0,35грн.

Абзацом першим пункту 3.11 договору передбачено, що порт має право в односторонньому порядку змінювати місцеві тарифи на послуги за цим договором шляхом сповіщення підприємства про такі зміни рекомендованим листом з повідомленням, під опис вмісту конверта, не пізніш ніж за 30 днів до зміни тарифів.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2008 порт направив на адресу підприємства лист №20.4/10-362, згідно з яким повідомив, що відповідно до пункту 3.11 договору № 79-ст від 14.07.2008 порт з 01.01.2009 змінено місцеві тарифи на зберігання контейнерів на складах порту, відповідно до наказу начальника порту від 28.11.2008 №1339. Таким чином ставка з 01.01.2009 становить –120грн.

За період зберігання вантажу за спірним договором з 25.07.2008 по 02.03.2009 портом виставлено рахунки на загальну суму 379694грн.58коп., копії яких наявні в матеріалах справи. Відповідач виставлені позивачем рахунки в повному обсязі не сплатив.

Згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості нарахованої портом у відповідності до тарифів встановлених договором, без врахування зміни тарифу позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідні зміни не були внесені в договір, нарахована заборгованість за надані позивачем послуги без внесення змін в договір проводиться по тарифам, вказаним в укладеному сторонами договорі.

Таким чином суд задовольнив вимоги первісного позивача за надані ним послуги по тарифам встановленим договором, розрахунок яких було зроблено відповідачем. При цьому відповідач погодився з сумою заборгованості нарахованою ним же, а саме в сумі 12783грн. 39коп.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду.

Необхідно зазначити, що цінова та тарифна політика на морському транспорті визначена наказом Міністерства транспорту України № 392 від 31.10.1995 (зі зімінами та доповненнями), який зареєстровано в міністерстві юстиції України 26.12.1995 № 476/1012 та збірником місцевих тарифів ІМТП, який введено в дію з 01.06.2005 зі змінами та доповненнями у відповідності до наказів начальника порту (місцевий тариф).

Плата за навантажувально-розвантажувальні роботи в Іллічівськом порту здійснюється за акордними ставками (державними регульованими тарифами) на перевантаження експортних, імпортних та транзитних вантажів, які визначені “Збірником тарифів на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України” затвердженим Наказом міністерства транспорту України від 31.10.1995 №392 в редакції Наказу Міністерства Транспорту України від 12.03.2003 №188 зі змінами та доповненнями.

Збірником тарифів встановлені фіксовані акордні ставки на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням зовнішньоторговельних експортно-імпортних вантажів і граничні акордні ставки на перевантаження транзитних вантажів.

Збірником тарифів передбачено перелік робіт, які оплачуються за акордними ставками, а також перелік робіт, вартість яких не включена до акордних ставок, а плата стягується за місцевими (вільними) тарифами.

Місцеві тарифи розраховуються виходячи з нормативів трудомісткості їх виконання з врахуванням встановлених накладних витрат та госпрозрахункового рівня рентабельності до собівартості виконання цих робіт (послуг). Вартість робіт (послуг), за якими не встановлено норматив трудомісткості, визначається виходячи з фактичних витрат порту та постійно змінюється (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення), у зв’язку з чим в договорах, які укладаються портом передбачено зміну ціни в односторонньому порядку з попереднім повідомленням за 30 днів (п.3.11).

Отже, зміна та встановлення тарифів регулюється за участю держави в особі Міністерства транспорту України, яке не може здійснити таке регулювання по кожному порту окремо, саме тому позивачем передбачено зміну тарифів в односторонньому порядку у відповідності до ч. 3 ст. 651 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 379694грн.58коп., відповідно рішення в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог зустрічного позову необхідно зазначити наступне.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними пункти 3.11 та 6.7 договору, як таких, що не відповідають вимогам законодавства.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсними абзаців 2, 3 пункту 3.11 та пункту 6.7 договору.

Проте, не можливо погодитись з висновком місцевого суду про задоволення вимог позивача щодо визнання недійсним абзацу 1 пункту 3.11 договору, як такого що суперечить ст. 632 ЦК України та ст. 188 ГК України, а саме: щодо порушення права відповідача на встановлення ціни договору за домовленістю сторін, а не в односторонньому порядку.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тобто, враховуючи викладене, сторони могли передбачити в договорі зміну тарифу в односторонньому порядку і укладення відповідного пункту договору на таких умовах не суперечить чинному законодавству. Тарифи на надання послуг порту розраховуються на основі нормативів встановлених державними органами відповідної галузі, що регулює роботу порту і повинні повністю компенсувати затрати і забезпечувати надійну роботу порту, тому позивачем і було передбачено зміну тарифу в односторонньому порядку.

Посилання суду на статтю 188 ГК України є в даному випадку неправомірним. Дійсно, за загальним правилом, зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускаються, що відповідає самій природі договору як двосторонньої (чи багатосторонньої) домовленості. Однак окремі договірні відносини, можуть ставити одну сторону у значну залежність від волі іншої або створювати для однієї із сторін значні ризики.

Повноваження сторони на односторонню зміну або розірвання договору мають бути встановлені законом або безпосередньо в договорі, що і має місце в даному випадку. Такі зміни чи припинення зобов'язань за договором, що проведені в односторонньому порядку, вчиняються із попередженням у певний строк, що захищає іншу сторону від можливих втрат і збитків, що також передбачено умовами договору та дані вимоги про повідомлення відповідача про зміну тарифів виконані позивачем.

В усіх інших випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною відповідно до порядку встановленого ст. 188ГК України.

Враховуючи викладене вище, колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ДП “Іллічівський морський торговельний порт” на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2010 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2010 у справі № 17/384 зміні в частині задоволення вимог зустрічного позову та частковому скасуванню в частині задоволення вимог зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2010 у справі №17/384 в частині задоволення вимог первісного позову змінити та викласти абзац перший, другий, третій в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю. Стягнути з приватного підприємства “Лекс” (08110, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Михайлівна-Рубежівка, вул. Жовтнева, 30-Б, код 21691646, рахунок 26009078466 в АБ “Експрес банк”, м. Київ, МФО 322959), а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська обл., м.Іллічівськ, вул.Праці, 6, код 01125672, рахунок 26009114761 в АКБ МТБ м. Іллічівська, МФО 388498) 379694 (триста сімдесят дев’ять тисяч шістсот дев’яносто чотири) грн. 58коп. боргу, 3796 (три тисячі сімсот дев’яносто шість) грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита, 312 (триста дванадцять) грн. 50коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1899грн. за подання апеляційної скарги”.

2. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

3. В частині задоволення зустрічного позову рішення скасувати частково: виключити з резолютивної частини рішення абзаци 4, 5, 6, 7. Доповнити рішення абзацом другим в наступній редакції: “В зустрічному позові відмовити”.

4. Справу № 17/384 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді