Постанова № 12016347, 30.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2010                                                                                           № 19/33 (15/181/33)

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Чорнобривий В.П. – дов. №130 від 29.06.2010р.;

від відповідача -Стегній Л.М. – дов. б/н від 01.07.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Свемон-Київ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2010

у справі № 19/33 (15/181/33) ( .....)

за позовом                               ВАТ "Рокитнівська пересувна механізована колона № 180"

до                                                   Відкритого акціонерного товариства "Свемон-Київ"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 61442,0 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Рокитнівська пересувна механізована колона №180» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Свемон-Київ» в особі Чернігівської філії (далі - відповідач) заборгованості за договором про надання послуг від 11.09.2006р. у розмірі 61 442,00 грн. (з них: 41003,00 грн. – основний борг, 12956,00 грн. – інфляційні втрати, 7483,00 грн. – неустойка).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач в порушення умов договору від 11.09.2006р. не оплатив вартість наданих позивачем послуг, внаслідок чого і виникла заборгованість.

В процесі судового розгляду позивач неодноразово уточняв розмір своїх вимог і згідно останньої заяви від 24.03.2010р. (том справи – 3, аркуші справи – 17-19) просив суд стягнути з відповідача 41003,00 грн. основного боргу, 15621,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2007р. по 31.01.2009р., 7483,00 грн. пені, нарахованої за період з 03.12.2007р. по 03.12.2008р., та 2359,00 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.04.2007р. по 28.02.2009р. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 649,32 грн. витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи (витрати на пальне, проживання в готелі, добові і т. д.), та 5 000,0 грн. витрат на послуги адвоката (правову допомогу).

Відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем лише у сумі 36 202,52 грн. за товарно-транспортними накладними: б/н від 30.09.2006р., б/н від 23.08.2006р., №68 від 02.10.-13.10.2006р., №69 від 16.10.-31.10.2006р., №34 від 01.11.-17.11.2006р., №35 від 27.11.-30.11.2006р., №36 від 25.11.2006р., №49 від 01.12.-09.12.2006р., №69 від 11.12.-14.12.2006р., б/н від 18.12.-23.12.2006р., б/н від 10.01.-13.01.2007р., б/н від 16.01.-21.01.2007р., б/н від 24.01.-27.01.2007р., №36 від 06.03.-09.03.2007р. При цьому, відповідач заперечував проти стягнення з нього вартості послуг у розмірі 4 801,00 грн., наданих згідно з товарно-транспортними накладними №82 від 16.10.-31.10.2006р. на суму 3 840,0 грн. та від 23.08.2009р. на суму 960,48 грн., оскільки, на думку відповідача, товарно-транспортна накладна №82 від 16.10.-31.10.2006р. дублює товарно-транспортну накладну №69 від 16.10.-31.10.2006р. Окрім того, роботи по перевезенню трактора, виконані згідно з товарно-транспортною накладною від 23.08.2009р. на суму 960,48 грн., не можуть бути предметом розгляду у даній справі, оскільки позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором від 11.09.2006р., тоді як роботи по перевезенню трактору мали місце ще до укладення названого договору. Також відповідач зазначає про необґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, посилаючись на порушення позивачем термінів виставлення рахунків та інших документів, передбачених договором.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 37 163,00 грн. основного боргу, 3 624,66 грн. пені, 15 621,00 грн. інфляційних нарахувань, 1 417,28 грн. процентів річних, 578,24 грн. державного мита, 102,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 610,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1 434,92 грн. витрат на відрядження. В іншій частині позову відмовлено. При цьому, місцевий господарський суд наголошував на наступному:

- на момент розгляду справи борг відповідача перед позивачем складає 37 163,00 грн., оскільки відповідач частково оплатив вартість наданих позивачем послуг у сумі 15000 грн., з них 10 000,0 грн. було перераховано 26.12.2006р., а 5 000,00 грн. - 21.08.2006р.;

- оскільки 5000,00 грн. було сплачено 21.08.2006 року, тобто до моменту укладення договору, то є правомірним зарахування вказаної суми як оплати робіт за товарно-транспортними накладними б/н від 23.08.2006 року на суму 3 840,20 грн. та б/н від 23.08.2009 року на суму 960,48 грн., а решту сплаченої суми - в оплату виконаних робіт за договором;

- суд не прийняв як належний доказ надання позивачем послуг товарно-транспортну накладну №82 від 16.10.-31.10.2006р. на суму 3 840,00 грн., зазначивши про те, що в порушення ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» названа накладна не містить такого обов'язкового реквізиту, як посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- оскільки сторонами не було визначено строк виконання зобов'язань, а також приймаючи до уваги направлення позивачем на адресу відповідача претензій про сплату заборгованості №244 від 14.11.2007р., №391 від 27.12.2007р. та №42 від 06.03.2007р., суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в силу п.2 ст. 530 Цивільного кодексу України прострочення виконання відповідачем зобов’язання по договору від 11.09.2006р. з оплати вартості наданих позивачем послуг у розмірі 37 163,00 грн. розпочалось з 21.11.2007р.;

- при здійсненні розрахунку пені, позивачем не було враховано вимоги п.6 ст. 232 Господарського кодексу України та норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»;

- з урахуванням розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, місцевий господарський суд обмежив розмір адвокатських послуг з 5000,00 грн. до 3 000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33), прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначав про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, зокрема, щодо моменту виникнення у відповідача зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг та обов'язку позивача по наданню відповідачу первинних документів, наявність яких є передумовою для здійснення оплати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.06.2010р.

В судовому засіданні 30.06.2010р. представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33).

Представник відповідача в судове засідання 30.06.2010р. не з'явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.07.2010р.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2010р. не з'явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.07.2010р.

В судовому засіданні 26.07.2010р. представник позивача надав суду письмові пояснення по справі.

Представник відповідача у судове засідання 26.07.2010р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 26.07.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні було оголошено перерву до 28.07.2010р.

В судовому засіданні 28.07.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 28.07.2010р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

11.09.2006р. між позивачем (далі – Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено договір про надання послуг (далі - Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 9-10).

У відповідності до умов Договору (п.п.1.1) предметом останнього є надання послуг бульдозером Т-130, який належить Виконавцю, для виконання робіт Замовнику.

Згідно з п.2.1 Договору Виконавець зобов'язався в дводенний термін після підписання Договору надати Замовнику для використання бульдозер з машиністом для механічної прокладки кабелю в ґрунті по трасі ВОЛЗ смт. Рокитне - м. Сарни.

В п.2.3 Договору передбачений обов’язок Виконавця передати Замовнику рахунок, податкову накладну та акт виконаних робіт за місяць не пізніше 5-го числа наступного за звітним місяця.

Замовник в свою чергу зобов'язався сплачувати за виконані роботи щомісячно по ціні 1 машино/години 80 грн. без вартості паливно-мастильних матеріалів, а також забезпечити роботу механізму дизпаливом та мастилом відповідно до норм використання.

Згідно з п.3.1 Договору сторони погодили початок виконання робіт у вересні 2006 року та закінчення робіт у травні 2007 року.

Відповідно до п.4 Договору Виконавець несе відповідальність за своєчасне надання Замовнику бульдозера Т-130 для виконання робіт. При несвоєчасній оплаті за виконані роботи Замовник сплачує штраф у розмірі 0,05% за кожен день прострочення своїх зобов’язань.

В п.6.1 Договору передбачено, що останній може бути змінено або доповнено за згодою сторін, яка оформляється додатковою угодою, підписаною повноважними представниками обох сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання в частині оплати повної вартості наданих послуг.

На підтвердження факту надання послуг відповідачеві позивач посилався на наступні документи, оригінали яких залучені до матеріалів справи (том справи – 1, аркуші справи – 116-151):

- товарно-транспортні накладні (далі – ТТН) на загальну суму 56003,00 грн., а саме: б/н від 23.08.2006р. на суму 960,48 грн.; б/н від 23.08.2006р. на суму 3 840,20 грн.; за вересень 2006р. на суму 6400,32 грн.; №68 від 13.10.2006р. на суму 3 200,16 грн.; №82 від 31.10.2006р. на суму 3 840,00 грн.; №69 від 31.10.2006р. на суму 3840,19 грн.; №34 від 01.11-17.11.2006р. на суму 6400,32 грн.; №35 від 27.10.-30.11.2006р. на суму 2560,12 грн.; №36 від 15.11.2006р. на суму 4480,22 грн.; №49 від 01.12.-09.12.2006р. на суму 2560,12 грн.; №69 від 11.12.-14.12.2006р. на суму 2560,12 грн.; б/н від 18.12-23.12.2006р. на суму 3840,19 грн.; б/н від 10.01.-13.01.2007р. на суму 2560,12 грн.; б/н від 16.01.-21.01.2007р. на суму 3840,19 грн.; б/н від 24.01.-27.01.2007р. на суму 2560,13 грн.; №36 від 06.03.-09.03.2007р. на суму 2560,12 грн.

- рахунки на загальну суму 56003,0 грн., а саме: №52 від 10.10.2006р. на суму 11201,00 грн.; №57 від 14.11.2006р. на суму 3840,00 грн.; №58 від 21.11.2006р. на суму 7040,35 грн.; №64 від 30.11.2006р. на суму 13440,66 грн.; №65 від 11.12.2006р. на суму 2560,12 грн.; №69 від 26.12.2006р. на 2560,12 грн.; №1 від 29.01.2007р. на суму 12800,63 грн.; №10 від 12.03.2007р. на суму 2560,12 грн.;

- акти прийому-виконання робіт по наданню послуг трактора на загальну суму 56003,23 грн., а саме: за жовтень 2006 року на суму 11201,00 грн.; за листопад 2006 року на суму 24321,22 грн.; за грудень 2006 року на суму 5120,26 грн.; за січень 2007 року на суму 12800,63 грн.; за березень 2007 року на суму 2560,12 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями, в яких вимагав оплатити вартість наданих послуг (№244 від 14.11.2007р., №391 від 27.12.2007р. та №42 від 06.03.2007р.). Однак, у встановленому порядку та строки заборгованість відповідачем погашена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення виконання грошових зобов’язань, збитки від інфляції та 3% річних.

Як уже зазначалось вище, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, дійшовши висновку про те, що фактичний розмір заборгованості відповідача за спірним Договором становить 37 163,00 грн., а також нарахував на цю суму пеню, збитки від інфляції та 3% річних.

Апеляційний господарський суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному відповідачем рішенні, з наступних підстав.

В ст. ст. 628, 638 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжита усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Передусім необхідно зазначити, що постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2009р. попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції у даній справі були скасовані, а матеріали справи скеровано на новий розгляд. При цьому, суд касаційної інстанції у своїй постанові надав вказівки для суду першої інстанції про необхідність під час нового розгляду з’ясувати питання про те, чи надавались послуги на виконання вимог саме договору від 11.09.2006р.; яким було призначення платежів, сплачених відповідачем; чи було передбачено вказаним договором перерахування коштів відповідачем та на яку суму повинні нараховуватись інфляційні втрати, проценти річних та штраф (том справи – 2, аркуші справи – 74-77).

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Однак Господарським судом Чернігівської області було неповно виконано вказівки, викладені у вищевказаній постанові Вищого господарського суду України.

Зокрема, місцевий господарський суд визнав обґрунтованим посилання позивача на товарно-транспортні накладні, складені в серпні місяці 2006 року, а саме: б/н від 23.08.2006р. на суму 960,48 грн. (перевезення трактору) та б/н від 23.08.2006р. на суму 3 840,20 грн., як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості з відповідача.

Однак, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що сам Договір було укладено між сторонами лише 11 вересня 2006 року. В п.3.1 Договору сторони погодили, що роботи розпочинаються у вересні 2006 року. При цьому, умовами Договору не передбачено відшкодування витрат, пов’язаних із наданням бульдозера Замовнику, в тому числі і його перевезення до місця призначення, саме за рахунок Замовника (відповідача). Натомість, згідно з п.2.1 Договору позивач зобов’язався надати відповідачу бульдозер в дводенний термін після підписання Договору, тобто в період з 11 по 13 вересня 2006 року включно.

У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на те, що позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості саме за послуги, надані відповідачу за Договором від 11.09.2006р., товарно-транспортні накладні за серпень 2006 року, тобто складені ще до укладання між сторонами Договору, не можуть прийматись судом до уваги, оскільки вони не мають відношення до послуг, наданих позивачем відповідачу в період дії спірного Договору від 11.09.2006р., а отже не мають відношення до суті спору.

Зазначаючи про порушення відповідачем умов Договору в частині здійснення оплати вартості наданих послуг, судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що згідно з п.2.3 Договору позивач зобов’язався надавати відповідачу рахунок, податкову накладну та акт виконаних робіт не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, проте належні докази виконання позивачем своїх договірних зобов’язань в цій частині відсутні. В матеріалах справи наявні лише докази надіслання позивачем на адресу відповідача актів та товарно-транспортних накладних вже під час розгляду справи у місцевому господарському суді.

В п.2.4 Договору встановлений обов’язок відповідача щомісячно сплачувати за виконані роботи по ціні 1 машино/години 80,00 грн., в т.ч. ПДВ 13,33 грн., без вартості паливно-мастильних матеріалів, але доказів звернення відповідача до позивача під час дії Договору з приводу необхідності надання рахунків, накладних та актів наданих послуг за поточні місяці ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було. До того ж, умовами Договору не передбачено відстрочення обов’язку відповідача зі щомісячної оплати вартості наданих йому послуг до надання відповідних актів, рахунків, накладних позивачем.

В ч.1 ст. 537 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса.

Зазначених дій, спрямованих на належне та своєчасне виконання свого договірного зобов'язання, відповідач також не вчинив.

Апеляційний господарський суд також вважає передчасним висновок Господарського суду Чернігівської області про зарахування в оплату вартості наданих позивачем послуг 15000 грн., сплачених відповідачем 21.08.2006р. та 26.12.2006р., з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме банківської виписки (том справи – 1, аркуш справи – 23), 21.08.2006р. відповідач перерахував позивачу 5000 грн. з призначенням платежу: «за бульдозерні роботи згідно рахунку №43 від 21.08.2006р.».

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, взагалі не посилається на вказаний рахунок, констатуючи лише сам факт перерахування коштів. До того ж, накладні за серпень місяць 2006 року, наявні в матеріалах справи, датовані лише 23.08.2006р., тобто пізніше, ніж відповідачем було перераховано 5000 грн.

Згідно банківської виписки від 26.12.2006р. (том справи – 1, аркуш справи – 24), відповідач сплатив позивачу 10000 грн. з наступним призначенням платежу: «оплата рах.№237 від 25.12.2006р. за автопослуги». Названий рахунок також не фігурує в позові та додаткових поясненнях позивача, тобто не приймався ним до уваги під час здійснення розрахунку позовних вимог, тоді як судом першої інстанції вищевказані 10000 грн. були враховані саме як оплата послуг за товарно-транспортними накладними, на які посилається позивач.

Зважаючи на те, що рахунки №43 від 21.08.2006р. та №237 від 25.12.2006р. в матеріалах справи були відсутні, з метою повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, апеляційний господарський суд витребував вказані рахунки у позивача.

В судовому засіданні 28.07.2010р. представник позивача надав суду лише рахунок №43 від 21.08.2006р., пояснивши, що 5000,00 грн. були сплачені як авансовий платіж за виконання робіт по механічному прокладанню кабелю за допомогою трактора Т-130.

10000,00 грн. були перераховані відповідачем як частина платежу за виконані позивачем роботи по механічному прокладанню кабелю на той час згідно договору від 11.09.2006р. При цьому представник позивача зазначив, що сам рахунок №237 від 25.12.2006р. у ВАТ „Рокитнівська пересувна механізована колона №180” (позивача) відсутній. За припущенням позивача, в даному випадку має місце помилка у зазначенні реквізитів при здійсненні платежу, однак, зважаючи на те, що всі реквізити заповнювались (вносились) працівником відповідача, позивач не несе відповідальності за формулювання призначення платежу.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що сплата 5000,00 грн. не може вважатись авансовим платежем за спірним договором, оскільки кошти надійшли 21.08.2006р., тоді як сам договір було укладено між сторонами лише 11.09.2006р.

Відповідно до глави 49 Цивільного кодексу України аванс є різновидом забезпечення виконання зобов’язання, який повинен вчинятись у письмовій формі. Натомість належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони дійшли згоди щодо забезпечення виконання зобов’язань за договором від 11.09.2006р. авансовим платежем суду надано не було.

Відносно перерахування позивачеві 10000,00 грн., необхідно звернути увагу на те, що в призначенні платежу були відсутні посилання на договір від 11.09.2006р. або будь-які інші відомості, які б надали змогу ідентифікувати платіж у розмірі 10000 грн. саме як оплату за послуги, надані позивачем в межах дії та на підставі Договору від 11.09.2006р.

Посилання позивача на те, що між сторонами не було укладено інших договорів на виконання бульдозерних робіт, у зв’язку з чим платежі у загальному розмірі 15000 грн. є оплатою саме за послуги, надані за договором від 11.09.2006р., не може бути прийнято судом до уваги, оскільки наведене свідчить лише про те, що між сторонами не укладались інші договори про виконання бульдозерних робіт саме у письмовій формі. Однак, діюче законодавство не обмежує суб’єктів господарювання в можливості укладання договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну документами (накладними, рахунками, листами, тощо).

Отже, суду не були надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що платежі у сумі 5000,00 грн. та 10000,00 грн. були перераховані саме як оплата вартості послуг, наданих відповідачу згідно з товарно-транспортними накладними, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, тоді як згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з урахуванням товарно-транспортних накладних, рахунків та актів наданих послуг за період дії Договору, а саме з вересня 2006 року по травень 2007 року, вбачається, що у вказаний період позивач надав відповідачу послуги, які не були оплачені останнім, у загальному розмірі 51202,32 грн.

Твердження суду першої інстанції про те, що товарно-транспортна накладна №82 від 16.10.-31.10.2006р. не містить найменування посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції, не може бути прийняте апеляційним судом до уваги, оскільки жодна з наявних в матеріалах справи накладних не містить таких відомостей.

Відносно посилання відповідача на те, що відомості, вказані в товарно-транспортній накладній №82 від 16.10.-31.10.2006р., дублюють відомості товарно-транспортної накладної №69 від 16.10.-31.10.2006р., апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що названі товарно-транспортні накладні збігаються лише в зазначенні кількості відпрацьованих годин (48 годин), але різняться як за вартістю наданих послуг (по товарно-транспортній накладній №82 – 3840,00 грн., по товарно-транспортній накладній №69 – 3840,19 грн.), так і за визначенням пунктів навантаження (по товарно-транспортній накладній №82 – пункт навантаження: Рокитно, пункт розвантаження: Сарни, а по товарно-транспортній накладній №69 вказано лише пункт навантаження: Сарни) (том справи – 1, аркуші справи – 124, 127).

Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення існуючої перед позивачем заборгованості за Договором від 11.09.2006р., апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині здійснення розрахунків з позивачем, але не погоджується із розміром заборгованості, визначеної місцевим господарським судом під час розгляду даної справи.

Як уже зазначалось вище, фактично заборгованість відповідача перед позивачем з оплати вартості послуг, наданих за Договором від 11.09.2006р., складає 51202,32 грн., але позивачем заявлено вимоги про стягнення боргу лише у сумі 41003,00 грн., тобто у меншому розмірі ніж той, який було встановлено в процесі судового розгляду.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на відсутність відповідних клопотань про вихід за межі позовних вимог, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за Договором від 11.09.2006р. підлягають задоволенню саме у сумі 41003,00 грн.

Часткове визнання відповідачем у суді першої інстанції позовних вимог також не може бути прийнято апеляційним судом до уваги, оскільки згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відносно решти вимог позивача, апеляційним судом було встановлено наступне.

Згідно п.4.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати за виконані роботи Замовник сплачує штраф у розмірі 0,05% за кожен день прострочення своїх зобов'язань.

З огляду на положення ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафні санкції, передбачені в п.4.2 спірного Договору як за видом простроченого зобов'язання, так і за порядком нарахування є пенею.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В матеріалах справи наявна претензія позивача від 14.11.2007р., в якій він вимагав у відповідача сплатити борг (том справи – 1, аркуш справи – 14). Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає про те, що відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України прострочення відповідача розпочалось з 21.11.2007р., тобто через 7 днів від дати претензії.

Однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання або пред’явлення названої претензії на адресу відповідача саме в день її складання, тобто 14.11.2007р. Натомість, як зазначає сам позивач, що також не заперечується відповідачем, вказану претензію було надіслано відповідачу 19.11.2007р. (том справи – 1, аркуш справи – 3).

Таким чином, прострочення відповідача розпочалось не з 21.11.2007р., як зазначив місцевий господарський суд, а з 27.11.2007р.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань, нарахування 3% річних та інфляційної складової заборгованості є обґрунтованим, але з огляду на те, що судом першої інстанції було невірно визначено дату, з якої розпочався перебіг 7-денного терміну для виконання боржником свого грошового зобов’язання, що призвело до невірного визначення періоду, з якого розпочалось прострочення відповідача, розрахунки інфляційної складової боргу, 3% річних та неустойки, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, також є невірними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути з відповідача 15621,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2007р. по 31.01.2009р., 7483,00 грн. пені, нарахованої за період з 03.12.2007р. по 03.12.2008р., та 2359,00 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.04.2007р. по 28.02.2009р.

Оскільки прострочення відповідача розпочалось з 27.11.2007р., правові підстави нараховувати до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 01.04.2007р., тобто з часу, коли прострочення ще не було, у суду відсутні.

За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 27.11.2007р. по 31.01.2009р. (кінцева дата, визначена позивачем) у розмірі 11685,85 грн., а також 3% річних за період прострочення з 27.11.2007р. по 28.02.2009р. (кінцева дата, визначена позивачем) у розмірі 1550,25 грн.

Відносно вимог про застосування до відповідача штрафних санкцій, а саме пені, судом було встановлено, що позивач здійснив нарахування пені за період з 03.12.2007р. по 03.12.2008р.

Однак, як вірно було зазначено судом першої інстанції, під час здійснення розрахунку пені позивачем не було враховано вимоги ст. 232 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зокрема, в п.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В свою чергу Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлені обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню.

В ст. 1 названого Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, в даному випадку пеня не повинна перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла в період прострочення, і період прострочення не повинен перевищувати 6 місяців.

За розрахунком апеляційного господарського суду з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 4150,73 грн., нарахована за період з 03.12.2007р. (дата, визначена позивачем) по 03.06.2008р.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, однак при цьому судом було невірно визначено як розмір заборгованості, так і період прострочення, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті рішення від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, однак доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ” задоволенню не підлягає, але рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) має бути змінено в частині визначення сум, які підлягають стягненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, в тому числі суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з урахуванням розміру заборгованості та нарахованих санкцій, розмір витрат позивача на послуги адвоката може бути зменшено до 3 000,00 грн. і названа сума підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Окрім того, судом також враховано витрати позивача на відрядження, понесені у зв'язку із необхідністю забезпечити явку представника до Господарського суду Чернігівської області, які згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України включаються до складу судових витрат та підлягають розподілу в порядку, визначеному ст. 49 названого Кодексу.

Таким чином, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, зокрема, на відповідача у сумі 3817,04 грн. (з них: 467,04 грн. - державне мито, 82,92 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 108,10 грн. - витрати на послуги адвоката, 1158,98 - витрати на відрядження), решта витрат покладається на позивача.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають та покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ” залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010р. у справі №19/33 (15/181/33) змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ” (м. Київ, вул. Братиславська, 6-А, код ЄДРПОУ 01190416, р/р №26001301300090 у Старокиївському ПІБ м. Києва, МФО 322227, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства „Рокитнівська пересувна механізована колона №180” (Рівненська область, смт. Рокитне, вул. Меліораторів, 6, код ЄДРПОУ 01037399, р/р №260003012208 в ОПРВ Ощадбанк, МФО 333368) 41 003,00 грн. (сорок одну тисячу три гривні 00 копійок) основного боргу, 4150,73 грн. (чотири тисячі сто п’ятдесят гривень 73 копійки) пені, 11685,85 грн. (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят п’ять гривень 85 копійок) інфляційних нарахувань, 1550,25 грн. (одну тисячу п’ятсот п’ятдесят гривень 25 копійок) – 3% річних, 467,04 грн. (чотириста шістдесят сім гривень 04 копійки) державного мита, 82,92 грн. (вісімдесят дві гривні 92 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 108,10 грн. (дві тисячі сто вісім гривень 10 копійок) витрат на послуги адвоката та 1158,98 грн. (одну тисячу сто п’ятдесят вісім гривень 98 копійок) витрат на відрядження.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.”.

3. Матеріали справи 19/33 (15/181/33) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

30.07.10 (відправлено)