Постанова № 12016339, 20.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2010                                                                                           № 7/811

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Цурка Н.О. – довіреність № Д07/2010/06/258 від 25.06.2010 року

від відповідача -Слюсар С.А. – довіреність № 181 від 01.07.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.05.2010

у справі № 7/811 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про                                                   стягнення 6020463,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” про стягнення 6020463, 07 грн.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе за Договором на користування електричною енергією № 97 від 10.01.1991 року зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 5484078, 57 грн. основного боргу, 383885, 50 грн. штрафу, 92065, 05 грн. пені, 46815, 41 грн. інфляційної складової боргу, 13618, 54 грн. 3% річних, а також 25500, 00 грн. державного мита, 312, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору та здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена, оскільки умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, також відповідач вказує на те, що позивачем не обґрунтовано віднесено відповідача до 2-го класу споживачів.

          Відповідач зазначив про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що позивач не належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки.

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 позов задоволено частково.

          Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” 5484078, 57 грн. основного боргу, 46 815, 41 грн. індексу інфляції, 13618, 54 грн. 3% річних, 25500, 00 грн. державного мита, 217, 33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач через Господарський суд м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не повно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на те, що позивач, в разі виникнення боргу у ВАТ „АК „Київводоканал”, на виконання норм ст. 530 Цивільного кодексу України повинен був надіслати Відповідачу вимогу про сплату боргу, а відповідач повинен був розглянути таку вимогу, та в разі існування боргу перед АЕК „Київенерго”, у добровільному порядку погасити борг.

Відповідач не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що надіслані Позивачем Відповідачу Акти приймання-передачі електричної енергії є вимогою про сплату боргу, оскільки жодним нормативним документом не визначено, що Акт приймання-передачі є платіжною вимогою.

На думку Відповідача, оскільки вимоги про сплату боргу позивач відповідачеві не надсилав, то, відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України та ч.3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, початок строку застосування штрафних санкцій до Відповідача визначити неможливо.

Пунктом 7 Договору передбачено, що розрахунки за електроенергію за розрахунковий період (місяць) проводяться платіжними вимогами шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку платника по тарифам Прейскуранта № 09-01 у відповідності з тарифними групами кожної точки обліку.

Оскільки платіжні вимоги не виставлялись, інших способів розрахунку у договорі не визначено, відповідно, на думку відповідача і термін прострочення виконання зобов’язання визначити неможливо, з чого випливає, що нарахування Позивачем інфляційної складової боргу та 3 % річних від простроченої суми є безпідставними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 в частині відмови у стягнення штрафу та пені, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 12750, 00 грн. витрат з оплати державного мита за подання апеляційної скарги.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України, ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (принцип рівності сторін перед законом), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (принцип змагальності), ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (порядок прийняття судових рішень), судове рішення прийняте без належного з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає про те, що судом порушено ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у випадку якщо подані докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Судом не було відкладено розгляд справи відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, не було витребувано у позивача додаткові докази на підтвердження викладених у позові обставин справи та правової позиції позивача.

Апелянт звертає увагу на те, що позивач відноситься до державного сектору економіки, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 року № 794 „Про утворення Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”, у переліку компаній, які входять до складу „Енергетична компанія України” визначено розмір статутного фонду позивача, що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50 плюс 1 акція.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення суми штрафу, на думку позивача, є хибним, що порушує його законні права та інтереси.

Крім цього, апелянт зазначає, що у суду не було достатніх правових підстав відмовляти у задоволенні пені, оскільки положеннями ст. 231 Господарського кодексу України чітко визначено розмір пені та підстави її застосування.

          Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2010 року апеляційні скарги позивача та відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.07.2010 року.

В судовому засіданні 06.07.2010 року представником позивача було подано заперечення на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу колегією суддів було оголошено перерву в судовому засідання 06.07.2010 року до 20.07.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, та просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 в частині відмови у стягнення штрафу та пені, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 12750, 00 грн. витрат з оплати державного мита за подання апеляційної скарги, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” не визнав та просив її відхилити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, та просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача, а апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” не визнав та просив її відхилити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

10.01.1991 року між Київськими кабельними мережами ВЕО „Київенерго” (Енергопостачальна організація), правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” та Підприємством по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва (Абонент), правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал”, укладено Договір № 97 на користування електричною енергією.

Пунктом 17 Договору сторони погодили, що вказаний Договір вступає в силу з дня його підписання, укладається строком до 31.12.1991 року і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від даного Договору або - щодо його перегляду.

Відповідно до п. 18 Договору сторони зобов’язались своєчасно письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Таким чином, Договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п.п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України застосовуються правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами Договору є Київські кабельні мережі ВЕО „Київенерго” (Енергопостачальна організація) та Підприємство по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва (Абонент).

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду м.Києва у справі № 35/69 встановлений факт правонаступництва сторін за Договором на користування електричною енергією № 97 від 10.01.1991 року.

Таким чином, позивач та відповідач є правонаступниками юридичних осіб, які уклали Договір № 97 від 10.01.1991 року, у зв’язку з чим відповідач виступає абонентом за вказаним Договором і має зобов’язання перед позивачем з оплати вартості поставленої електроенергії.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.1 Договору Енергопостачальна організація (позивач) зобов’язується відпустити Абоненту (відповідачу) електричну енергію, як промислову продукцію, у відповідності до встановлених йому даним Договором умов і розмірів споживання електричної енергії і потужності, вказаними в Додатку № 1 до Договору, який може змінюватися сторонами.

Абонент (відповідач) зобов’язується оплачувати спожиту електричну енергію і потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період у відповідності до Прейскуранту № 09-01 і даного Договору (п. 4.1 Договору).

Відповідно до Додатку 5 до Договору № 97 відповідачу проводилось нарахування за споживання та генерацію реактивної електроенергії у відповідності до Методики розрахунків плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міненерго України від 14.11.1997 року № 37.

Відповідно до п.9 Додатку 5 до Договору відповідач був зобов’язаний здійснювати письмовим повідомленням передачу показників розрахункових електролічильників реактивної електроенергії за розрахунковий період згідно з графіком Додатку 4 до Договору.

Пунктом 7 Договору сторони погодили, що розрахунки за електроенергію за розрахунковий період (місяць) проводяться платіжними вимогами шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку платника по тарифам Прейскуранту № 09-01 у відповідності з тарифними групами кожної точки обліку.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було виставлено жодних платіжних вимог шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку відповідача коштів за спожиту електроенергію не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з моменту набрання чинності Законом України „Про електроенергетику” від 16.10.1997р. №575/97-ВР заборонено проводити безакцептне списання грошових коштів, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки між позивачем і відповідачем не був встановлений строк (термін) виконання відповідачем обов’язку щодо оплати поставленої позивачем електроенергії, позивач, в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, повинен звернутись до відповідача з вимогою про здійснення оплати поставленої електроенергії.

Зазначений порядок пред’явлення вимоги передбачено також ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, останній з вимогою про здійснення оплати поставленої електроенергії до відповідача не звертався, виплати по Договору проводились відповідачем добровільно, виходячи із фактично наявних грошових коштів через платіжні доручення та взаємозаліки з Позивачем.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надіслані Позивачем Відповідачеві Акти приймання-передачі електричної енергії є вимогою про сплату боргу, оскільки жодним нормативним документом чинного законодавства не визначено, що Акт приймання-передачі є платіжною вимогою.

Зважаючи на те, що на момент звернення позивача в грудні 2009 року із позовом до суду, строк виконання зобов’язання з оплати відповідачем вартості поставленої електричної енергії не настав, а отже не було порушено права позивача в розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що строк оплати поставленої відповідачу електричної енергії на день подачі позову до суду не настав, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь 5484078, 57 грн. основного боргу, 383885, 50 грн. штрафу, 92065, 05 грн. пені, 46815, 41 грн. інфляційної складової боргу, 13618, 54 грн. 3% річних є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Наявні в матеріалах справи докази не доводять тих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, а відтак - не дають правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2010 року у справі № 7/811 – скасуванню в повному обсязі з прийняттям відповідно до вимог пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 12750, 00 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги, а витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені позивачем при подачі позову до суду, покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” задовольнити.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” до Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” про стягнення 6020463, 07 грн. - відмовити в повному обсязі.

4. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл.. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305, із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 12 750 (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят) грн. 00 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 7/811 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді