Постанова № 12016243, 20.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2010                                                                                           № 47/268

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           Євсікова О.О.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельний кооператив "Обчислювач-11"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2010

у справі № 47/268 ( .....)

за позовом                               Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва

до                                                   Житлово-будівельний кооператив "Обчислювач-11"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 448846,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 341.114,13 грн. заборгованості за надані послуги, 3 % річних у розмірі 25.030,51 грн., 82.701,38 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, а також про стягнення витрат по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.09.2007р. порушено провадження у справі № 47/268.

У судовому засіданні 24.10.2007 р. позивач надав суду уточнення позовних вимог, у відповідності до яких просив суд стягнути з відповідача 306.336,36 грн. заборгованості за надані послуги, 3% річних у розмірі 25.030,51 грн., 82.701,38 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, витрат по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було надано відповідачу відповідно до умов договору № 4 від 05.01.1998 р., послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Я. Коласа, 4-Б, а відповідачем зазначені послуги були оплачені частково, у зв’язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі № 47/268 позов задоволено частково: стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу „Обчислювач-11” (код ЄДРПОУ 24361814, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Я. Коласа, 4-Б) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (код ЄДРПОУ 03366552, місцезнаходження: 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17) 248.180 (двісті сорок вісім тисяч сто вісімдесят) грн. 29 коп. основного боргу, 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 80 коп. витрат по сплаті державного мита та 65 (шістдесят п’ять) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 25.030,51 грн. та витрат з урахуванням індексу інфляції у розмірі 82.701,38 грн. залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що послуги, передбачені договором № 4 від 05.01.1998 р., надавались позивачем неякісно, невірно розраховувалась сума боргу за обслуговування будинку та прибудинкової території, позивачем в односторонньому порядку збільшувалась сума оплати за надані послуги. Також апелянт просить суд застосувати строк позовної давності до правовідносин між сторонами та наполягає на тому, що укладений між сторонами договір втратив чинність з 01.01.2006 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Обчислювач-11” і порушено апеляційне провадження у справі № 47/268.

В ході апеляційного провадження колегією суддів було встановлено, що правонаступником позивача - Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва є Комунальне підприємство „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва”, що підтверджується рішенням Святошинської районної у місті Києві ради від 27.12.2007 р. № 160, рішенням Святошинської районної у місті Києві ради від 24.04.2008 р. № 212, витягом із Статуту Комунального підприємства „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва”, затвердженого рішенням Святошинської районної у місті Києві ради від 18.06.2008 № 220, свідоцтвом про державну реєстрація юридичної особи № 248831 від 12.08.2008.

Таким чином, належним позивачем (правонаступником) у даній справі є Комунальне підприємство „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва”, про що колегія суддів зазначає відповідно до ст. 25 ГПК України, якою передбачено, що в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

З огляду на вищенаведені докази правонаступництва позивача, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів відхиляє подане відповідачем 20.07.2010 р. клопотання про витребування у позивача доказів на підтвердження вищевказаних обставин.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 05.01.1998 між ЖЕК-1106, правонаступником якого є Комунальне підприємство „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва”, в якості підрядника та відповідачем – Житлово-будівельним кооперативом „Обчислювач - 11” в якості замовника було укладено договір № 4, відповідно до умов якого (п. 1), замовник (відповідач) передав, а підрядник (позивач) прийняв на обслуговування будинок та прибудинкову територію за адресою: м. Київ, вул. Я. Коласа, 4-Б.

Відповідно до п. 2 даного договору підрядник (позивач) зобов’язався обслуговувати будинки та прилеглу територію кооперативу (відповідача) та проводити наступні роботи, що забезпечують належний санітарно–технічний стан будинку: зокрема, технічне обслуговування конструктивних елементів та інженерного обладнання будинку, прибирання і освітлення місць загального користування, підготовку будинку і обладнання до експлуатації в зимовий період, аварійне обслуговування тощо.

Відповідно до п. 3.б. даного договору кооператив (відповідач) зобов’язався, зокрема, проводити оплату за експлуатаційне обслуговування будинків згідно з діючими нормативними документами.

Як свідчать матеріали справи, питання визначення ціни послуг регулюється Київською міською державною адміністрацією, розпорядження якої про зміну тарифів отримувались позивачем, публікувались у засобах масової інформації та є обов’язковими до виконання позивачем. В зв’язку з цим плата нараховувалась позивачем за тарифами, які неодноразово змінювались з моменту укладення договору між сторонами (05.01.1998 р.).

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, умовами договору (п. 3.б цього договору) та нормами чинного законодавства України передбачено, що ціни на послуги, які надавались позивачем регулюються КМДА, у зв’язку з чим місцевий суд обґрунтовано прийняв як належний розрахунок позивача за зміненими тарифами.

Згідно з п. 4 вищевказаного договору вартість обслуговування будинків кооперативу (відповідача) (без ведення бухгалтерського обліку) становила 0,19 грн. за один метр корисної площі будинку, що при корисній площі будинку – 6.135,60 кв.м. становить 1.165,76 грн.

Згідно з пунктом 6 даного договору оплату за обслуговування кооператив (відповідач) перераховує не пізніше 10 числа наступного місяця.

Оскільки договором № 4 від 05.01.1998 не було передбачено складання актів виконаних робіт чи будь-яких інших первинних документів, які б підтверджували фактичне надання послуг Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва Житлово-будівельному кооперативу "Обчислювач-11" (послуги надаються на підставі договору, вартість яких оплачується щомісяця, виходячи із сум визначених цим договором згідно з діючими нормативними документами), то позивачем до позовних матеріалів та заяви про уточнення позовних вимог долучено розрахунок суми основного боргу відповідача перед позивачем, у відповідності до якого, позивачем розраховано суму основного боргу за період з 01.01.1998 р. по 01.09.2007 р.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до відповідача з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.10.2007 р.) про стягнення з останнього 306.336,36 грн. основного боргу, 3 % річних у розмірі 25.030,51 грн., витрат з урахуванням індексу інфляції у розмірі 82.701,38 грн., 4.488,46 грн. витрат по сплати держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач у своєму розрахунку до заяви про уточнення позовних вимог розраховує заборгованість відповідача, виходячи з наявності негативного сальдо відповідача на користь позивача станом на 01.01.1998 р. у розмірі 58.156,07 грн., однак договір, за яким позивач просить суд стягнути заборгованість з відповідача в даному провадженні укладено між сторонами 05.01.1998 р., а, відтак, зазначена заборгованість відповідача не могла виникнути за вищевказаним договором. Інших доказів на підтвердження негативного сальдо позивачем не надано, а тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині (58.156,07 грн.) не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегіє суддів розглянуто твердження апелянта про те, що послуги, передбачені договором № 4 від 05.01.1998 р., надавались позивачем не в повному обсязі та неналежним чином, на підтвердження чого суду надані численні звернення до позивача про необхідність виконання робіт, договори з іншими організаціями на виконання робіт тощо. З цього приводу апеляційним судом встановлено, що у своїх зверненнях до позивача відповідач просив позивача ліквідувати аварії, встановити світильники, провести ремонтні роботи, необхідність заміни сантехника - слюсара тощо, що в свою чергу не є належним доказом (як дефектні акти тощо) неналежного виконання позивачем умов укладеного між сторонами договору, доказів зворотного відповідачем не надано.

Апелянт стверджує, що ним було укладено інші договори на виконання ремонтних робіт в будинку за адресою: м. Київ, вул. Я. Коласа, 4-Б, договір з АК “Київвводоканал”, договори на поставку необхідних для будинку матеріалів тощо, що було спричинено неналежним виконанням позивачем своїх зобов’язань по укладеному між сторонами договору. Однак, колегія суддів не вбачає наявності причинно-наслідкового зв’язку між неналежним виконанням позивачем, як стверджує відповідач, своїх зобов’язань за договором № 4 від 05.01.1998 р. та укладенням відповідачем договорів з іншими організаціями на проведення ремонтних робіт та поставку необхідного обладнання, оскільки відповідач не обмежений у своєму праві на укладання інших договорів з іншими організаціями, що в свою чергу не є належним доказом на підтвердження неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань за договором № 4 від 05.01.1998 р.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд також дійшов висновку, що відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування у справі № 47/268 строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України (якою встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується) відповідачем неодноразово (згідно з розрахунком позивача до заяви про уточнення позовних вимог) здійснювались оплати заборгованості за договором № 4 від 05.01.1998 р. (які відповідачем не оспорювались), а тому перебіг строку позовної давності переривався визнанням відповідачем заборгованості перед позивачем, остання проплата була здійснена відповідачем в грудні місяці 2005 року, а тому на момент звернення позивача до суду з позовом (26.06.2007 р.) ним не пропущено загальний строк позовної давності для звернення до суду з позовом по вищевказаному договору.

З вказаним висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується частково з наступних підстав.

На момент укладення договору № 4 від 05.01.1998 р. і до 01.01.2004 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 79 ЦК УРСР по спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.

Як встановлено колегією суддів, за договором № 4 від 05.01.1998 р. жодною із сторін не є громадянин, а тому ст. 79 ЦК УРСР до вказаних правовідносин застосуванню не підлягає.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п. 23 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” норма 264 ЦК України, на відміну від частини другої статті 79 ЦК УРСР, розповсюджується як на громадян, так і на юридичних осіб, оскільки не містить спеціальних вимог до суб'єктного складу спірних правовідносин.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам).

Як встановлено колегією суддів, остання оплата була здійснена відповідачем 27.12.2006 р. згідно з платіжним дорученням № 3 на суму 116.598,71 грн. При цьому вказана оплата була здійсненна відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 09.02.2006 № 124 та від 14.12.2006 № 51951/106 на оплату заборгованості, що сформувалась станом на 2004-2005 роки.

Враховуючи те, що визнання (сплата) боргу все ж мало місце, (а, відповідно, і переривання позовної давності), то позовна давність за ЦК України у даному випадку поширюється на заборгованість відповідача, право вимоги якої настало не раніше 01.01.2001р.

З урахуванням наведеного, а також того, що відповідно до п. 6 договору № 4 від 05.01.1998 р. оплата за ним здійснюється до 10 числа наступного місяця, а строк позовної давності з урахуванням ч. 4 ст. 267 ЦК України обраховується з 01.01.2001р., колегія суддів приходить до висновку, що позовна давність поширюється на заборгованість відповідача, що виникла, починаючи з грудня місяця 2000 року.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 договору № 4 від 05.01.1998 р. відповідач передає, а ЖЕК-1106 приймає по акту на обслуговування технічно-справне кооперативне домоволодіння та інженерне обладнання за адресою: вул. Якуба Коласа, 4-Б. В пункті 2 Договору визначено, що ЖЕК-1106 обслуговує кооперативний будинок і прилеглі території домоволодіння кооперативу і виконує низку робіт, які забезпечують належний санітарно-технічний стан будинку.

Викладені в пункті 2 Договору послуги є житлово-комунальними в розумінні статті 1 та статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 р. № 1875-ІУ. А предметом Договору є надання відповідачеві цих послуг.

Стаття 26 вказаного Закону визначає істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 Перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Договір, укладений між позивачем та відповідачем 05 січня 1998 року, не містить істотних умов, встановлених ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зокрема: 1) тарифи та їх складові на кожну послугу; 2) порядок перерахунку розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 3) порядок контролю та звіту сторін; 4) умови доступу в будинок для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 5) порядок здійснення ремонту; 6) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 7) порядок вирішення спорів; 8) перелік форс-мажорних обставин; 9) строк дії договору; 10) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору.

Зміни до Договору протягом строку його дії не вносилися.

Оскільки Договір не був приведений у відповідність до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", він втратив чинність з 1 січня 2006 року згідно з пунктом 1 Перехідних положень цього Закону.

Відтак, строк Договору становив період від 05 січня 1998 року по 31 грудня 2005 року.

Таким чином, суд першої інстанції помилково визнав борг за період 01.01.2006-30.09.2007 в розмірі 101.705,07 грн., оскільки цей борг позивач розрахував на основі Договору, який втратив чинність на підставі закону з 1 січня 2006 року. Іншого договору, на підставі якого розрахований борг, позивач суду не надав.

При цьому колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач надавав відповідачеві послуги, визначені в Договорі, з 1 січня 2006 року. В свою чергу відповідач не здійснював жодних платежів за послуги, визначені в Договорі, за період від 1 січня 2006 року, а сам позивач листом від 02 червня 2006 року № 773 повідомив відповідача про розірвання договірних відносин з 1 липня 2006 року.

З урахуванням вищевикладеного, позовна давність поширюється на заборгованість відповідача, що виникла, починаючи з грудня 2000 року і по грудень 2005 року включно, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за періоди 05.01.1998 р. – 30.11.2000 р., 01.01.2006 р. - 30.09.2007 р. є помилковим та підлягає зміні у цій частині.

Заборгованість відповідача за період, починаючи з грудня 2000 року і по грудень 2005 року включно, складає 94.585,46 грн., підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню на користь позивача.

Переглядаючи рішення по суті, колегія суддів відзначає, що місцевий суд, розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 25.030,51 грн. та витрат з урахуванням індексу інфляції у розмірі 82.701,38 грн., прийшов до висновку про залишення вказаних позовних вимог без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, у зв’язку з неподанням позивачем належним чином оформленого розрахунку цих позовних вимог за належний період із зазначенням відповідних періодів нарахування та належних сум основного боргу, на які здійснюється нарахування 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції.

Колегія суддів вважає такі дії місцевого суду правомірними та зазначає, що згідно з п. 18 листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору. Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК, або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.10.2007 р.) підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 94.585,46 грн., а позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову – на відповідача: при відмові в позові – на позивача; при частковому задоволенні позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зокрема з відповідача підлягає стягненню на користь позивача – 945.85 грн. витрат по сплаті державного мита та 24,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі щодо скасування оскаржуваного рішення у визначеному ним обсязі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу „Обчислювач-11” задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі № 47/268 підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості та, відповідно, в частині визначення суми судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачеві .

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Обчислювач-11” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі № 47/268 змінити, виклавши абзац 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

„Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу „Обчислювач-11” (код ЄДРПОУ 24361814, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Я. Коласа, 4-Б) на користь Комунального підприємства „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва” (код ЄДРПОУ 36037999, місцезнаходження: 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17) 94.585,46 грн. основного боргу, 945,85 грн. витрат по сплаті державного мита та 24,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у справі № 47/268 залишити без змін.

4. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 47/268 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Євсіков О.О.