Постанова № 12016239, 21.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2010                                                                                           № 51/609

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Солонець І. В. – представник за довіреністю від 21.06.2010 року

від відповідача - не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МаркаТвен»

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.05.2010

у справі № 51/609 ( .....)

за позовом                               скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МаркаТвен»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Гвоздь ЛТД»

про                                                   розірвання договору та стягнення 9410,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про розірвання укладеного сторонами 03.12.2008 року усного договору та стягнення з відповідача коштів перерахованих на виконання вказаного договору в сумі 8635,60 грн., збитків від інфляції в сумі 1036,58 грн. та 3 % річних в сумі 276,12 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року, повний текст якого підписаний 21.05.2010 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції ґрунтує на тому, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а відтак він є неукладеним, тобто заявлена позивачем до стягнення сума за своєю правовою природою не є заборгованістю, яка виникла в зв’язку з невиконанням стороною за договором свого зобов’язання.

Позивач, не погоджуючись з рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року у справі № 51/609 скасувати повністю та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про визнання спірного договору неукладеним.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

На підставі рахунку – фактури № СФ-0000044 від 03.12.2008 року (а.с.21) позивач платіжним дорученням № 20 від 04.12.2008 року (а.с.20) перерахував відповідачеві 5535,60 грн.

В подальшому платіжним дорученням № 41 від 23.12.2009 року позивач перерахував позивачеві ще 850,01 грн. з посиланням на рахунок – фактуру № СФ-0000044 від 03.12.2008 року.

Як слідує зі змісту вказаного рахунку та платіжних доручень спірні кошти позивачем відповідачу були перераховані як оплату за CD-бокси, проте сторонами не заперечується, що вказаний товар відповідачем позивачу переданий так і не був.

Крім того, позивач зазначає, що ним відповідачу було перераховано ще 3000 грн., на доказ чого до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2 від 05.12.2008 року.

Проте вказана квитанція не може слугувати доказом перерахування відповідачу коштів в сумі 3000 грн., з огляду на наступне.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, факт здійснення господарських операцій підтверджується відповідними документами первинного обліку, які повинні бути підписані повноважними представниками сторін, містити назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення.

          Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, що скріплюється печаткою.

Квитанція до прибуткового касового ордеру № 2 від 05.12.2008 року не містить печатки відповідача, а з наявних в матеріалах справи письмових пояснень відповідача (а.с.107) та листа Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва № 4042/07 від 02.04.2010 року (а.с.100) слідує, що гр. Коворотний Є., який підписав спірний прибутковий касовий ордер не є працівником відповідача.

З огляду на вказані вище обставини посилання позивача на перерахування відповідачу 3000 грн. за квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2 від 05.12.2008 року колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже загальна сума коштів яка була позивачем відповідачу сплачена як оплата за CD-бокси становить 6385,61 грн.

Як було зазначено вище, відповідач позивачу CD-бокси не передав.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 13/01-01 від 13.01.2009 року в якому просив в зв’язку з порушенням строків відвантаження товару позивач відмовляється від співпраці з відповідачем за рахунком № 44 від 03.12.2009 року та просить повернути перераховані на його виконання кошти в сумі 6385,61 грн. (а.с.18). На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи залучено копії фіскального чеку № 9104 від 16.01.2009 року та повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання його відповідачем 20.01.2009 року.

З наявної у матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача (а.с.15) вбачається, що частину коштів в сумі 850,01 грн. відповідач позивачу повернув 18.02.2009 року з посиланням на лист № 13/01-01 від 13.01.2009 року.

Решта коштів в сумі 5535,60 грн. позивачу повернута не була.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Посилання позивача на те, що між сторонами укладено усний договір, який позивач просить розірвати, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як слідує з матеріалів справи позивач та відповідач уклали письмовий правочин, з огляду на що позовні вимоги позивача про розірвання усного договору задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З пояснень сторін слідує, що спірні CD-бокси відповідачем мали бути позивачу передані до 13.01.2009 року чого зроблено не було.

Відповідно до статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав заходів щодо виконання свого зобов’язання, суду не надав.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти, мав вжити заходів для виконання свого зобов’язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані і останній мав певні обов’язки перед платником.

Згідно статті 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання.

Позивач листом № 13/01-01 від 13.01.2009 року повідомив відповідача про відмову від співпраці та просив повернути спірні кошти.

Враховуючи, що відповідачем позивачу повернуто лише частину з перерахованих останнім коштів, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню в сумі 5535,60 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 1036,58 грн. та 3 % річних в сумі 276,12 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з розрахунку позивача, він нараховує 3 % річних та збитки від інфляції за період з 13.01.2009 року по 07.02.2010 року.

Проте, обов’язок відповідача по поверненню спірних коштів є простроченим лише з 28.01.2009 року (сім днів після отримання листа № 13/01-01 від 13.01.2009 року).

Отже, в період з 13.01.2009 року по 27.01.2009 року відповідач мав перед позивачем лише обов’язок по поставці спірної продукції, обов’язок по поверненню коштів виник 20.01.2009 року (дата отримання листа № 13/01-01 від 13.01.2009 року ) та вважається простроченим з 28.01.2009 року, і саме з цієї дати мають бути нараховані збитки від інфляції та 3 % річних.

За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних в сумі підлягають задоволенню за уточненими розрахунками суду.

3 % річних в сумі 172,54 грн.

Розрахунок збитків від інфляції

та збитки від інфляції в сумі 619,85 грн.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МаркаТвен» підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року у справі № 51/609 підлягає зміні як таке, що прийняте виходячи з неповно з’ясованих та не доведених обставин, що мають значення для справи. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 5535,60 грн., 3 % річних в сумі 172,54 грн. та збитки від інфляції в сумі 619,85 грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач витрат на правову допомогу, які викладені в заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 84-88), слід зазначити наступне.

Позивачем у вказаній заяві не зазначено, а ні їх розмір, а ні підстав їх стягнення, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте, слід зазначити наступне, що Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розмірів” від 21 грудня 2005 № 1258 зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2009 року № 825 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258”, у господарських справах встановлено такий розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу:

- для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;

- для всіх інших позивачів за ставкою 236 грн.

Отже, розмір витрат на інформаційно – технічне забезпечення, який позивач мав сплатити при зверненні до суду із дано позовною заявою становить 236 грн.

Проте, позивачем було сплачено 315 грн. (платіжне доручення № 262 від 08.09.2009 року) що становить суму більшу, ніж мала бути сплачена на 79 грн. (315-236), і, відповідно, вказана сума підлягає поверненню позивачу.

Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито справляється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позов заявлений про розірвання договору (немайнова вимога) та стягнення 9948,31 грн. (майнова вимога). Загалом державне мито, яке підлягало спліті за подачу даного позову становить 187 грн. Вказану суму позивачем було сплачено при зверненні до суду з позовною заявою (платіжне доручення № 262 від 08.09.2009 року).

Проте, в подальшому позивач платіжним доручення № 427 від 08.02.2010 року сплатив ще 5,38 грн. витрат по сплаті державного мита, яке є зайво сплаченим.

З урахуванням цього вказана сума державного мита підлягає поверненню з Державного бюджету України як зайво сплачена.

Щодо витрат позивача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито справляється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 17.05.2010 року у справі № 51/609 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі, сума державного мита, яка підлягала сплаті становить 93,50 грн., в той час як позивачем сплачено 102 грн. (платіжне доручення № 532 від 28.05.2010 року), що становить суму більшу, ніж мала бути сплачена на 8,5 грн. (102-93,5), і, відповідно, вказана сума підлягає поверненню позивачу.

Даною постановою апеляційну скаргу позивача задоволено частково, а саме: в задоволенні вимог про розірвання договору відмовлено, загальна сума майнових вимог, що задоволена становить 6327,99 грн.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 6327,99 грн., витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми в розмірі 31,64 грн. (50% від 63,28 грн.) слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 – 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «марка Твен» на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року у справі № 51/609 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року у справі № 51/609 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року у справі № 51/609в наступній редакції:

          „ 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гвоздь ЛТД» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 36050915, р/р 26002300138949 в ВАТ ВіЕйБі Банк, МФО 312637, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «марка Твен» (01004, Київ, вул. Пушкінська, 21, офіс 2, ідентифікаційний код 32531699, р/р 2600511354 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) основний борг в сумі 5535 (п’ять тисяч п’ятсот тридцять п’ять) грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 54 коп., збитки від інфляції в сумі 619 (шістсот дев’ятнадцять) грн. 85 коп., витрати по сплаті державного мита сумі 63 (шістдесят три) грн. 28 коп. та 75 (сімдесят п’ять) грн. 06 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. В задоволенні решти вимог відмовити.

           4. Видати наказ.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «марка Твен» (01004, Київ, вул. Пушкінська, 21, офіс 2, ідентифікаційний код 32531699, р/р 2600511354 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) з державного бюджету зайво сплачене державне мито в сумі 5 (п’ять) грн. 38 коп., перераховане платіжним дорученням № 427 від 08 лютого 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «марка Твен» (01004, Київ, вул. Пушкінська, 21, офіс 2, ідентифікаційний код 32531699, р/р 2600511354 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) з державного бюджету зайво сплачені витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 79 (сімдесят дев’ять) грн. дев’яносто вісім) грн. 50 коп., перераховані платіжним дорученням № 262 від 08 вересня 2009 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.”

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гвоздь ЛТД» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 36050915, р/р 26002300138949 в ВАТ ВіЕйБі Банк, МФО 312637, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «марка Твен» (01004, Київ, вул. Пушкінська, 21, офіс 2, ідентифікаційний код 32531699, р/р 2600511354 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) 31 (тридцять одну) грн. 64 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «марка Твен» (01004, Київ, вул. Пушкінська, 21, офіс 2, ідентифікаційний код 32531699, р/р 2600511354 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) з державного бюджету зайво сплачене державне мито за подачу апеляційної скарги в сумі 8 (вісім) грн.. 50 коп., перераховане платіжним дорученням № 532 від 28 травня 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 51/609.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.07.10 (відправлено)