Постанова № 12016089, 14.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2010                                                                                           № 7/7

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гарник Л.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився

від відповідача -Сидорченко В.В., дов. №14-71 від 19.03.2010 року

від третьої особи 1: Регелюк С.В., дов. № 01/17-0247 від 22.03.2010 року

від третьої особи 2: Семенюк Н.М., дов. № 257 від 25.05.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.02.2010

у справі № 7/7 ( .....)

за позовом                               Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"

до                                                   Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   зміну істотних умов договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 позов Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (далі - позивач) до Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - відповідач) про зміну істотних умов договору задоволено повністю. Внесено зміни до п. 10.1 Додаткової угоди № 3 до Договору на користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-840 від 28.12.2001 року шляхом викладення в наступній редакції: “Договір є укладеним з дня його підписання Сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2051 року.”. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення про права і обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі (Міністерство палива та енергетики України та Фонд державного майна України). Крім того зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2010 року.

12.05.2010 року від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року відкладено розгляд справи на 26.05.2010 року, зобов’язано позивача надати суду повний текст Додаткової угоди № 3 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації, та нормативно-правове обґрунтування підстав продовження дії спірного договору саме до 31.12.2051 року, зобов’язано відповідача надати суду Додаткову угоду № 4 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації, яка була направлена відповідачу листом № 06-8219 від 11.11.2009 року.

26.05.2010 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо підстав продовження дії спірного договору саме до 31.12.2051 року, в яких останній зазначив, що відповідно до п. 1 ЗУ України “Про оренду державного та комунального майна” термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п’ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. При цьому, з посиланням на ч. 1 ст. 19 ЗУ “Про оренду землі”, відповідно до якої строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років, позивач обрав найбільш вигідний для себе, а також потреб суспільства, термін дії договору.

В судове засідання 26.05.2010 року з’явились представники позивача та відповідача, проте вимоги ухвали суду від 12.05.2010 року належним чином не виконали.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010 року було продовжено за клопотанням сторін строк розгляду справи № 7/7, залучено Міністерство палива та енергетики України та Фонд державного майна України до участі у справі № 7/7 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відкладено розгляд справи на 23.06.2010 року, зобов’язано позивача надіслати третім особам копію позовної заяви, копію рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 та надати суду докази надсилання перелічених вище документів; повторно зобов’язано позивача надати суду повний текст Додаткової угоди № 3 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації, зобов’язано відповідача надіслати третім особам копію апеляційної скарги з додатками та надати суду докази надсилання перелічених вище документів; повторно зобов’язано відповідача надати суду Додаткову угоду № 4 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації, яка була направлена відповідачу листом № 06-8219 від 11.11.2009 року, зобов’язано третіх осіб надати суду письмові пояснення по суті спору.

23.06.2010 року від представника третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, в яких останній підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 23.06.2010 року представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 26.05.2010 року надав докази надсилання третім особам копії позовної заяви, копії рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 та повний текст Додаткової угоди № 3 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації.

В судовому засіданні 23.06.2010 року представник відповідача надав докази надсилання третім особам копії апеляційної скарги з додатками та копію Додаткової угоди № 4 до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року на користування державним майном, яке не підлягає приватизації, яка була направлена відповідачу листом № 06-8219 від 11.11.2009 року.

Представник третьої особи 1 надав в судовому засіданні 23.06.2010 року відзив на апеляційну скаргу, в якому просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача у повному обсязі, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 23.06.2010 року було оголошено перерву до 14.07.2010 року.

В судове засідання 14.07.2010 року з’явились представники відповідача, третьої особи 1 та третьої особи 2. Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений особисто під розписку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників відповідача та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав:

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” звернулось до Господарський суд м. Києва з позовом про зміну істотних умов договору, укладеного між позивачем та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”. Позовні вимоги позивач мотивував наступним:

Згідно п. 10.1 Додаткової угоди № 2 від 30.12.2007 року до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року про користування державним майном, яке не підлягає приватизації, договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками та діє протягом 12 місяців з дати укладення. Відповідно до п. 12.2 Договору усі зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені сторонами в письмовому вигляді шляхом укладення додаткових угод. При укладенні Договору сторони вважали істотними умовами: безперебійне забезпечення споживачів природним газом і нафтовим газом, надійність, безперебійність експлуатації державного майна, забезпечення ліцензійних умов діяльності позивача. Враховуючи можливість настання обставин (в даному випадку припинення строку дії договору), які не дали б змогу забезпечити виконання наведених умов, даний Договір не укладався б, або укладався на інших умовах. Разом з тим, позивач вважає за необхідне змінити вищевказане положення Договору виходячи з вимог ст. 777 ЦК України, на виконання положень яких позивач направив відповідачу лист та додаткову угоду № 4 від 11.11.2009 року, яка залишена відповідачем без розгляду, що в свою чергу і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

З цих підстав позивач просить змінити п. 10.1 Додаткової угоди № 2 від 30.12.2007 року до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року про користування державним майном, яке не підлягає приватизації, виклавши його в наступній редакції:

«Договір є укладеним з дня його підписання Сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2051 року»

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, вважаючи, що відповідачем права позивача не порушувались, направлення листа про розірвання Договору є правом відповідача, ставити питання про порушення відповідачем ст. 777 ЦК України не має необхідності, оскільки відповідач не мав права укладати Договір з третіми особами. Більше того, п. 10.1 Додаткової угоди № 3 до Договору від 30.12.2008 року передбачено, що в разі якщо за 30 днів до дати закінчення строку дії Договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання припинити дію договору, договір вважається продовженими на кожні наступні 12 місяців. Разом з тим, відповідач листом № 10/3-2667-7612 від 31.12.2009 року відкликав своє повідомлення про припинення дії Договору, тому на сьогоднішній день Договір є продовженим.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2001 року між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” було укладено Договір на користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-840 (далі - Договір), відповідно до умов якого ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” передала позивачу право строкового користування державним майном, що не підлягає приватизації і використовується для забезпечення транспортування та розподілу природного газу, а саме: розподільні газопроводи, споруди на них і транспортні засоби спеціального призначення (далі - майно), які передані відповідачу у користування згідно постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 року.

Додатковою угодою № 2 до Договору від 30.12.2007 року були внесені зміни до Договору, відповідно до яких ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” було змінено на НАК “Нафтогаз України”.

30.12.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою Договір було викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 10.1 Додаткової угоди № 3 до Договору договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками та діє протягом 12 місяців з дати укладення.

Відповідно до п. 12.2 Договору усі зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені сторонами в письмовому вигляді шляхом укладення додаткових угод.

Згідно з п. 12.4 Договору всі інші питання, що не передбачені цим Договором, вирішуються згідно чинного в Україні законодавства.

10.11.2009 року відповідачем було направлено позивачу повідомлення № 10/3-2227/35-6511 про припинення дії договору з 31.12.2009 року.

11.11.2009 року позивач направив в порядку ст. 188 ГК України відповідачу лист № 06-8219 та Додаткову угоду № 4 до Договору, якою було запропоновано викласти п. 10.1 Додаткової угоди № 3 в наступній редакції: «Договір є укладеним з дня його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 31.12.2051 року».

08.12.2009 року листом № 10/3-2478-7066 НАК “Нафтогаз України” було відмовлено позивачу в укладенні додаткової угоди.

31.12.2009 року згідно листа № 10/3-2667-7612 НАК “Нафтогаз України” було відкликано повідомлення про припинення дії договору та зазначено про продовження дії договору.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності всіх передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України підстав для зміни умов Договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, та задовольнив вимоги позивача, проте колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року у редакції додаткової угоди № 3 від 30.12.2008 року є користування державним майном, яке не підлягає приватизації і використовується для забезпечення транспортування та розподілу природного газу, а саме: розподільні газопроводи, споруди на них, проектно-кошторисна та виконавчо-технічна документація, транспортні засоби спеціального призначення, а також інше державне майно, що відповідно до постанови КМ України № 747 “Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 25.05.1998 року було передано у користування відповідачу.

Пунктом 3.1. Договору визначений правовий режим майна, згідно з яким власником державного майна, право строкового користування яким передано користувачу, є держава.

Згідно з положеннями ЗУ “Про управління об’єктами державної власності” від 21.09.2006 року № 185-V Міністерство палива та енергетики України є уповноваженим органом щодо реалізації прав держави як власника об’єктів державної власності при вирішенні питань, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням даними об’єктами, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних інтересів.

Стаття 4 вказаного Закону визначає Фонд державного майна України суб’єктом управління об’єктами державної власності.

Враховуючи викладене, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010 року було залучено Міністерство палива та енергетики України та Фонд державного майна України до участі у справі № 7/7 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що, в порушення вимог чинного законодавства, не було зроблено місцевим господарським судом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 було внесено зміну в п. 10.1 Додаткової угоди № 3 до Договору на користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-840 від 28.12.2001 року шляхом викладення в наступній редакції: “Договір є укладеним з дня його підписання Сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2051 року.”.

При цьому, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що в момент укладання договору сторони не могли передбачити наміри відповідача припинити трудові відносини, чим порушиться безперебійне забезпечення споживачів природним газом і нафтовим газом, надійність, безперебійність експлуатації державного майна, забезпечення ліцензійних умов діяльності позивача та визнав обґрунтованим твердження позивача про те, що невнесення змін до договору суперечить суспільним інтересам, оскільки ставить під загрозу забезпечення, безаварійну експлуатацію, покращення/відновлення, реконструкцію та розвиток розподільних мереж, а також забезпечення надійного газопостачання та транспортування природного газу споживачам, проте, такі висновки місцевого господарського суду, на думку колегії суддів, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не є обґрунтованими та безспірними.

Згідно з абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В статті 525 ЦК України зазначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 Цивільного кодексу України встановлює правила, спрямовані на захист інтересів сторін договору у разі істотної зміни обставин. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та у разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з істотно зміненими обставинами, договір може бути розірваний, а з підстав, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, згідно з абз 2. ч. 1 ст. 652 ЦК України зміни обставин є суттєвими, якщо вони змінилися настільки, що, якщо б сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що якби сторони могли передбачити, що настануть обставини, які не дадуть змоги забезпечити виконання умов договору, а в даному випадку це припинення строку дії договору, договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації не укладався або укладався на інших умовах. При цьому, в обґрунтування підстав продовження дії спірного договору саме до 31.12.2051 року позивач, посилаючись на п. 1 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, в якому зазначено, що термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін, та на ч. 1 ст. 19 ЗУ “Про оренду землі”, відповідно до якої, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років, зазначає, що обрав найбільш вигідний для себе, а також потреб суспільства термін дії договору.

Колегія суддів звертає увагу на хибність таких тверджень позивача, оскільки припинення дії спірного договору було узгоджено сторонами при його укладенні, а саме: в пункті 10.1 договору встановлено річний строк дії, а в пункті 10.2 договору визначено підстави припинення договору, зокрема, з дати закінчення строку його дії. До того ж, обов’язку відповідача щодо систематичного продовження дії договору умовами спірного договору не передбачено. Крім того, на думку колегії суддів, наведене позивачем обґрунтування підстав продовження дії спірного договору саме до 31.12.2051 року не підтверджено належними доказами.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги, місцевим господарським судом не було враховано, що згідно зі ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Зокрема, п. 10.1 договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року передбачено, що договір набуває чинності з 01.01.2002 року і діє до 31.12.2002 року. Згідно з п. 10.1 Додаткової угоди № 3 від 30.12.2008 року до Договору № 04/01-840 від 28.12.2001 року договір є укладеним з дати його підписання та скріплення печатками та діє протягом 12 календарних місяців з дати його укладення.

У разі, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про бажання щодо його припинення за місяць до закінчення календарного року, договір вважається продовженим на наступний рік на тих же умовах (п. 10.1 договору від 28.12.2001 року).

У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання припинити дію договору, договір вважається продовженим на кожні наступні 12 календарних місяців (п. 10.1 Додаткової угоди № 3 від 30.12.2008 року).

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було безпідставно змінено строк дії спірного договору на іншій – більший, ніж передбачений пунктами 10.1.Договору та Додаткової угоди № 3 строк.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна” термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін.

А згідно з п.п. б п. 10.3 Договору № 04/01-840 про користування державним майном, яке не підлягає приватизації від 28.12.2001 року та п. 10.3 Додаткової угоди № 3 від 30.12.2008 року умови Договору можуть бути змінені за згодою сторін.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що зміна умов договору оренди щодо строку його дії можлива лише за взаємною згодою сторін цього договору, у Господарського суду міста Києва були відсутні правові підстави змінювати відповідну умову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не було дано належної оцінки матеріалам справи, а тому рішення підлягає скасуванню.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі № 7/7 скасувати, та прийняти нове, яким в позові Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” до Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” відмовити повністю.

3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код 03349039) на користь Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 42, 50 грн.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5.Матеріали справи № 7/7 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.07.10 (відправлено)