Постанова № 12016085, 20.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2010                                                                                           № 54/299

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітінвест"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.04.2010

у справі № 54/299 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Інжінірінг Сервіс"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітінвест"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 532026,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 532.026,10 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2010 р. у справі № 54/299 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітінвест" (03134, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 11, ідентифікаційний код 30722183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Інжінірінг Сервіс" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 5, корп. 37, ідентифікаційний код 35571980) 490.569 (чотириста дев'яносто тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 90 коп. основного боргу, 4.905 (чотири тисячі дев'ятсот п'ять) гривень 69 коп. державного мита та 290 (двісті дев'яносто) гривень 45 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що:

- місцевим судом безпідставно не прийнято до уваги обставини невідповідності кількості і вартості товару, поставленого за накладними, виставленим рахункам-фактурам;

- за деякими видатковими накладними товар отримувався особою, яка не мала повноважень на його отримання; деякі видаткові накладні не містять обов’язкових реквізитів, як то посади осіб, відповідальних за відвантаження товару тощо;

- відповідач не отримував від позивача вимог про сплату заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елітінвест” і порушено апеляційне провадження у справі № 54/299.

У судове засідання 01.07.2010 р. представник позивача не з’явися. Також на підставі пояснень відповідача та наявних у справі матеріалів виникла необхідність витребувати додаткові письмові пояснення та докази у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.07.2010 р.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Позивач своїми процесуальними правами не скористався, у судові засідання не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжінірінг Сервіс" в період з 14.01.2008 р. по 15.02.2008 р. за видатковими накладними №№ РН01-14/01, РН02-14/01 від 14.01.2008 р., РН03-15/01 від 15.01.2008 р., РН04-17/01 від 17.01.2008 р., РН05-18/01 від 18.01.2008 р., РН06-21/01 від 21.01.2008 р., РН07-22/01 від 22.01.2008 р., РН08-25/01, РН09-25/01 від 25.01.2008 р., РН11-01/02 від 01.02.2008 р., РН12-04/02 від 04.02.2008 р., РН14-08/02 від 08.02.2008 р., РН15-08/02 від 09.02.2008 р., РН16-11/02 від 11.02.2008 р., РН17-13/02 від 13.02.2008 р., РН22-14/02 від 14.02.2008 р., РН25-15/02 від 15.02.2008 р. передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Елітінвест" товар загальною вартістю 1.695.569,90 грн.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Товар за накладними №№ РН01-14/01, РН02-14/01, РН03-15/01, РН04-17/01, РН05-18/01, РН06-21/01, РН07-22/01, РН08-25/01, РН09-25/01 відповідачем було отримано у повному обсязі його уповноваженими особами за довіреностями серії ЯОД № 065041 від 14.01.2008 р. зі строком дії до 24.01.2008 р., серії ЯОД № 065053 від 17.01.2008 р. зі строком дії до 27.01.2008 р., серії ЯОД № 065113 від 13.02.2008 р. зі строком дії до 23.02.2008 р.

Накладні №№ РН11-01/02, РН12-04/02, РН14-08/02, РН15-08/02, РН16-11/02, РН17-13/02, РН22-14/02, РН25-15/02 підписані уповноваженими особами відповідача та скріплені відбитком печатки відповідача, що, з огляду на передбачений законодавством режим використання печатки підприємством, також свідчить про прийняття за ними товару відповідачем.

Накладна № РНЮ-28/01 від 29.01.2008 р. на суму 41.456,26 грн. обґрунтовано не прийнята місцевим судом в якості доказу поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем, оскільки не містить підпису представника відповідача та/чи відбитку печатки відповідача. Інших доказів поставки товару за цією накладною позивачем не надано.

Посилання апелянта на невідповідність кількості і вартості товару, поставленого за вищезазначеними накладними, виставленим рахункам-фактурам, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Зі змісту наданих рахунків-фактур вбачається, що позивачем запропоновано відповідачеві здійснити поставку товару у визначеному рахунками асортименті, кількості та по вказаній ціні. Умовою їх оплати визначено попередню оплату. Вказані умови виражають намір позивача вважати себе зобов'язаним здійснити поставку товару у разі прийняття такої пропозиції. Прийняття вказаної пропозиції відповідачем мало б відбутися у формі попередньої оплати згідно із виставленими рахунками.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не здійснював попередню оплату виставлених рахунків, а оплачував товар по факту поставки у день його прийняття або після його прийняття.

Такі дії відповідача не можуть свідчити про безумовне прийняття пропозиції позивача, викладеної у рахунках-фактурах, а, отже, і вважати позивача зв'язаним її умовами.

Разом з тим, згідно зі ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Таким чином, прийняття відповідачем товару за накладними свідчить про укладення сторонами господарського договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивачем належним чином виконані зобов'язання з поставки товару відповідачеві, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать надані позивачем виписки з банківського рахунку позивача, відповідач частково оплатив поставлений товар у розмірі 1.205.000,00 грн.

Таким чином, несплаченим залишився товар на суму 490.569,90 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем була направлена відповідачеві вимога про сплату суми боргу у розмірі 490.569,90 грн., яка отримана відповідачем 06.02.2009 р., про що свідчить відбиток реєстраційного штампу відповідача та вхідний номер на листі позивача.

Також 14.02.2009 р. позивач повторно направив відповідачу вимогу, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, копії яких містяться у матеріалах справи.

Такими чином, відповідач повинен був оплатити поставлений товар у строк до 13.02.2009 р. Однак зазначене зобов'язання відповідачем не виконано.

Посилання апелянта на підписання вимоги від імені позивача неуповноваженою особою, виконання її не на бланку підприємства та відсутність поштових і банківських реквізитів позивача відхиляються колегією суддів з огляду на те, що зі змісту направлених листів-вимог однозначно вбачається особа-контрагент відповідача, підстави виникнення між сторонами господарських відносин, підстави направлення вказаних вимог та банківські реквізити, за якими необхідно здійснити оплату поставленого товару. Наявність вказаної інформації у направленій вимозі виключає можливість неоднозначного її тлумачення.

Відповідач відповіді на вказані вимоги не надав, при прийнятті товару та після отримання вимог не висловив жодних зауважень щодо характеристик поставленого товару (асортименту, кількості, ціни, якості), обставин та факту прийняття товару, але зобов'язання з його оплати не виконав.

При цьому посилання апелянта на невідповідність складених видаткових накладних вимогам до первинних та облікових документів, що пред'являються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не приймаються колегією суддів з таких підстав.

Відповідно до преамбули названого Закону він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Даний Закон не є актом цивільного законодавства, не регулює відносин, що склалися між сторонами у зв'язку з поставкою товару, а питання щодо ведення сторонами бухгалтерського обліку господарських операцій не є предметом доказування в даній справі, до якого входять обставини, пов'язані із здійснення поставки позивачем товару відповідачеві. Відсутність обов'язкових реквізитів у вказаних документах впливає лише на можливість їх використання сторонами для відображення відповідних господарських операцій у бухгалтерському обліку підприємства, однак не спростовує сам факт поставки товару та його прийняття.

Апеляційний суд зауважує, що у випадку неналежного оформлення первинних документів сторони не позбавлені можливості внести до них відповідні зміні, доповнення та виправлення з метою приведення їх до вищеназваних вимог, однак жодною із сторін такі пропозиції не висувалися.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної оплати поставленого товару та не навів підстав для звільнення від обов'язку його оплатити. Між тим, позивач також не надав доказів, які б свідчили про прийняття відповідачем товару за накладною № РН10-28/01 від 29.01.2008 р. Посилання позивача на те, що вказана накладна була оплачена відповідачем відхиляються апеляційним судом з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, поставка товару за видатковою накладною № РН10-28/01 від 29.01.2008 р. на суму 41.456,26 грн. здійснювалась на підставі рахунку-фактури №СФ 12-28/01 від 28.01.2008 р. Вказаний рахунок виставлений на загальну суму 104.925,00 грн. Як на підставу поставки на вказаний рахунок є посилання у накладних № РН 10-28/01 від 29.01.2008 р. та № РН 11-01/02 від 01.02.2008 р., за якими було поставлено товар на загальну суму 114.729,93 грн. Згідно з випискою з банківського рахунку позивача 07.02.2008 р. відповідач сплатив 405.000,00 грн. з посиланням на рахунки №№ СФ 01-12/01, СФ 07-21/01 та СФ 12-28/01. При цьому станом на день оплати, враховуючи, що відповідачем оплачувались рахунки, а не накладні, недоплата за рахунком № СФ 01-12/01 від 12.01.2008 р. становила 99.139,80 грн., за рахунком № СФ 12-28/01 від 28.01.2008 р. – 104.925,00, а рахунок № СФ 07-21/01 від 21.01.2008 р. сторонами взагалі не наданий, однак за вказаним рахунком згідно з видатковими накладними було поставлено товар на суму 362.014,60 грн. Матеріали справи не дають змоги встановити в якому порядку зараховувались сплачені відповідачем кошти, а тому неможливо встановити, чи оплачувалась відповідачем саме накладна № РН10-28/01 від 29.01.2008 р.

Враховуючи викладене, як вірно встановлено місцевим судом, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу підлягають частковому задоволенню у сумі 490.569,90 грн.

З огляду на часткове задоволення позову, витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, фактично повністю повторюють первинні заперечення на позов, в повному обсязі оцінені судом першої інстанції, і не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 54/299 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елітінвест” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 54/299 без змін.

2. Матеріали справи № 54/299 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді