Постанова № 12015868, 07.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2010                                                                                           № 52/664

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від позивача: Мороз О.В. (дов. №10-Д від 01.04.2010);

Від відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Теллур"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.02.2010

у справі № 52/664 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство "Критерій-100"

до                                                   Приватне підприємство "Теллур"

про                                                   стягнення 61023,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 позов задоволено частково: стягнуто з ПП “Теллур” на користь ПП “Критерій – 100” 47997,08 грн. – основного боргу, 3875,12грн. – пені, 524,02грн. – 3% річних та судові витрати; припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 8627,34 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП “Теллур” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Так відповідач, зазначає, що відповідно до банківського реєстру платежів ним було погашено суму основного боргу перед позивачем.

Відповідач вказує, що “призначення платежу” у всіх його платежах на користь позивача є неправильним, оскільки у рядку “призначенні платежу”, як підстава платежу помилково вказувався не той рахунок-фактура, а насправді кошти переказувалися на рахунок позивача в рахунок погашення боргу за Договором поставки № 3 від 18.02.2009, а пояснення, надані суду в судовому засіданні 03.02.2010 представником скаржника, про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі тільки 8627,34 грн., не відповідають дійсності і надані представником помилково, у зв’язку з тим, що він не володів дійсною інформацією щодо цього.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними.

Ухвалою від 07.04.2010 розгляд справи було призначено на 25.05.2010.

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 №01-23/2/13 було змінено склад судової колегії: головуючий суддя – Кондес Л.О., судді – Авдеєв П.В., Куровський С.В.

В судове засідання представники сторін 25.05.2010 з’явилися, в зв’язку з необхідністю витребування у сторін додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 29.06.2010.

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 №01-23/2/8

було змінено склад судової колегії: головуючий суддя – Кондес Л.О., судді – Нєсвєтова Н.М., Куровський С.В.

В судове засідання 29.06.2010 представники сторін не з’явилися, вимоги ухвали від 25.05.2010 не виконали, в зв’язку з чим, розгляд справи було відкладено на 07.07.2010 та зобов’язано сторони виконати вимоги ухвали від 25.05.2010 та попереджено, що у разі не виконання даних вимог буде накладено штраф, відповідно до п.5 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 07.07.2010 представник позивача з’явився, заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал від 25.05.2010 та 29.06.2010 не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с. 59,60,108-113,118), по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м.Києва за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

ПП “Критерій – 100” звернулася до Господарського суду м.Києва про стягнення з ПП “Теллур” 61023, 56 грн. (56 624,42 грн.- основного боргу, 524,02 грн. - 3% річних та 3 875,12 грн.- пені).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач порушив умови Договору поставки № 3 від 18.02.2009.

У письмових поясненнях представник відповідача повідомив про те, що відповідачем було сплачено позивачу 8627,34 грн. – частину основного боргу.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між ПП “Критерій – 100” (постачальник) та ПП “Теллур” (покупець) було укладено Договір поставки № 3 від 18.02.2009 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти і оплатити на умовах, передбачених даним договором.

Договір діє з моменту підписання обома сторонами до 31 грудня 2009р., а в частині виконання грошових зобов’язань - до повного їх виконання (п. 12.3 Договору).

У п. 2.1 Договору сторони визначили, що кількість, асортимент, ціна, номенклатур умови та строки поставки товару вказуються в специфікаціях до договор; які є його невід’ємною частиною.

Крім того, 26.05.2009 сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору, згідно якої постачальник поставляє покупцю товар у вигляді металопрокату загальною вартістю 58 745,76 грн., з умовою оплати товару протягом 7 (семи) банківських днів з дати поставки товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 58 745,76 грн., що підтверджується Видатковими накладними № ККл 452 від 26.05.2009р, №ККл-451 від 26.05.2009р.

Однак, відповідач товар оплатив частково в сумі 2 121,34 грн., в зв’язку з чим виникла заборгованість сумі 56 624,42 грн.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), виникли цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст.. 692 ЦК України).

Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із заяви відповідача (а.с. 47), ним було сплачено позивачу 8627,34грн. - боргу, і дане твердження відповідача було помилково прийнято судом першої інстанції, як вірне і тому в даній частині позову (8627,34 грн.) місцевим господарським судом провадження у справі було припинено та стягнуто з відповідача на користь позивача 47997,08грн. – залишок основного боргу.

Однак, як свідчать банківські виписки по особовому рахунку позивача, відповідачем було сплачено на його користь після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, лише 6500, 00 грн. – основного боргу, і отже в зазначеній частині вимог спір врегульовано самими сторонами, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів, тому в зазначеній частині вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору. Сплачене позивачем державне мито, у даному випадку, відповідно до ст.. 49 ГПК України, покладається на відповідача (див. п.3.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 №02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” зі змінами та доповненнями президії Вищого господарського суду України).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 2127,34 грн., в зв’язку з чим, у цій частині основного боргу рішення підлягає зміні, а саме, до стягнення належать 50124,42 грн. – залишок основного боргу за поставлений товар, а не 47997,08 грн. – основного боргу, як помилково зазначено у рішенні суду.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 8.2 Договору сторони встановили, що у разі порушення умов п.5.4, 5.5 Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки оплати.

Відповідно до п.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки, сума основного боргу ще існувала на день пред’явлення позову і була частково погашена відповідачем лише після порушення провадження по даній справі, то судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій (3 875,12 грн. – пені).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п 2 ст. 625 ЦК України).

В зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 524,02 грн. – трьох процентів річних, є обґрунтованими та такими, які доведені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було виконано зобов’язання за Договором поставки в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача, мають формальний характер, з огляду на те, що ухвалою суду від 25.05.2010 було зобов’язано сторони до дня слухання справи провести взаємозвірку розрахунків по первинним бухгалтерським документам, про що мав бути складний двохсторонній акт, підписаний головними бухгалтерами та затвердженими керівниками сторін. Для проведення звірки відповідачу належало направити свого повноважного представника до позивача. Двохсторонній акт взаємозвірки сторонам необхідно надати в судове засідання 29.06.2010 та викликано у судове засідання повноважних представників сторін.

В подальшому, в зв’язку з невиконанням сторонами вимог ухвали від 29.06.2010, ухвалою від 29.06.2010 колегією суддів повторно було зобов’язано сторони до дня слухання справи провести взаємозвірку розрахунків по первинним бухгалтерським документам, про що мав бути складний двохсторонній акт, підписаний головними бухгалтерами та затвердженими керівниками сторін. Для проведення звірки відповідачу належало направити свого повноважного представника до позивача. Двохсторонній акт взаємозвірки сторонам необхідно надати в судове засідання 07.07.2010.

В судовому засіданні 07.07.2010 представник позивача пояснив, що відповідач свого поважного представника до нього не направляв, не виявляв жодного бажання провести взаємозвірку.

Крім того, посилання скаржника на те, що “призначення платежу ” у всіх його платежах на користь позивача є неправильним, оскільки у рядку “призначення платежу” як підстава платежу помилково вказувався не той рахунок-фактура, а насправді кошти переказувалися на рахунок позивача в рахунок погашення боргу за Договором поставки № 3 від 18.02.2009, а пояснення, надані суду в судовому засіданні 03.02.2010 представником скаржника, про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі тільки 8627,34 грн., не відповідають дійсності і надані представником помилково, у зв’язку з тим, що він не володів дійсною інформацією щодо цього, є формальним.

Чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такого поняття, як “не володіння дійсною інформацією щодо будь –якого питання повноважним представником ”.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 підлягає зміні в частині стягнення основного боргу, а саме, належить до стягнення 50124,42 грн., а не 47997,08грн., в іншій частині рішення залишається без змін. Апеляційна скарга є необґрунтована, а тому задоволенню не підлягає.

          Керуючись ст.ст. 49,99,101,103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Теллур” на рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 змінити в частині стягнення основного боргу.

Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі №52/664 викласти в наступній редакції:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Теллур” (03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу, 8, код 30176568) на користь Приватного підприємства „Критерій-100” (94207, Луганська обл., м. Алчевськ, вул. Гагаріна, 24, код 33284531) 50124 (п’ятдесят тисяч сто двадцять чотири) грн. 42 коп. - основного боргу, 524 (п’ятсот двадцять чотири) грн. 02 коп. - 3% річних,3 875 (три тисячі вісімсот сімдесят п’ять) грн. 12 коп. - пені, 610 (шістсот десять) грн. 24 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В частині стягнення основного боргу в сумі 6500, 00 грн. – провадження у справі припинити”.

3. Матеріали справи №52/664 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді