Постанова № 12015739, 12.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2010                                                                                           № 17/72

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Цихмейструк О.В. – дов. від 03.01.2010р.;

відповідача: Мельник О.В. – дов. №92-д від 02.02.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Ітек Транс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2009

у справі № 17/72 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Ітек Транс"

до                                                   ДП "Трансгарант-Україна"

про                                                   стягнення 732498,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства „Трансгарант-Україна” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування №37/1207 від 17.12.2007р. у розмірі 668 140,00 грн., інфляційних у сумі 15 339,46 грн., пені у розмірі 22 471,68 грн., збитків у сумі 23 666,92 грн., 3% річних у розмірі 2 880,08 грн.

03.04.2009р. до суду надійшла заява позивача від 01.04.2009 року про уточнення позовних вимог, в якій позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 495660,00 грн., у зв’язку з тим, що відповідач під час судового розгляду 24.03.2009р. сплатив вказану суму боргу, а також збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій.

18.05.2009р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення збитків та просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 172 480,00 грн., інфляційні збитки в сумі 50418,11 грн., пеню в сумі 56358,98 грн., 3% річних в сумі 6901,15 грн., збитки в сумі 18336,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір, за яким позивач зобов'язався надати відповідачу послуги та організувати виконання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів відповідача залізничним транспортом. В період жовтень-листопад 2008р. позивач надав відповідачеві послуги на загальну суму 788 480,00 грн., що підтверджується актами наданих послуг №11 та №12. Оскільки відповідач вказані акти протягом 5-ти днів не підписав і не повернув, тому на підставі п.3.1.4 договору вони вважаються підписаними без заперечень. Надані послуги відповідач повністю не оплатив. Станом на день вирішення спору по суті основний борг складає 172 480 грн. За прострочення відповідачем оплати позивач просить суд стягнути з відповідача борг та нараховані санкції. Крім того, позивач стверджує, що в порушенням умов п.2.6 договору, відповідач повернув частину вагонів у несправному стані та з залишками вантажу, через що позивач зазнав додаткових витрат, які також підлягають відшкодуванню відповідачем.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що листом вих.№8/1823 позивачу було запропоновано зменшити вартість послуг за використання одного вагону з 220,00 грн. до 75,00 грн. за добу, а в разі неможливості такого зменшення ціни - надати реквізити для повернення вагонів. Тобто, вказаним листом відповідач повідомив про свою відмову від договору. Оскільки позивач не надав відповіді на цей лист і не повідомив реквізити для повернення вагонів, відповідач весь рухомий склад направив до станції приписки - ст. Новозолотарівка Донецької залізниці.

Листом вих.№825 від 31.10.2008р. відповідач надіслав позивачеві Додаткову угоду №4 про розірвання (припинення) договору. Оскільки позивач відповіді на пропозицію щодо припинення договору не надав, відповідач продовжував фактичне використання вагонів, чекаючи, коли позивач надасть інструкції для повернення вагонів. Таку бездіяльність позивача (ненадання згоди на дострокове припинення договору та не приймання вагонів) відповідач вважає навмисною, з метою отримання позивачем прибутку, оскільки вартість послуг за договором становила 220,00 грн., а на ринку перевезень вартість таких послуг складала від 75,00 до 100,00 грн. Всі вагони повертались позивачу у технічно справному стані згідно актів технічного огляду залізничних вагонів та Доповідних записок уповноваженого представника відповідача про відмову представника позивача підписувати акти. Надані позивачем акти огляду вагонів, в яких зафіксовані несправності вагонів та наявність залишків вантажу у вагонах, відповідач вважає сумнівними та такими, що не заслуговують уваги, оскільки не відповідають нормам, встановленим Правилами складання актів (затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 із змінами та доповненнями). Відповідач стверджує, що оплата наданих послуг у жовтні-листопаді 2008р. здійснювалась з простроченням платежу, оскільки рахунки на оплату надсилались позивачем із запізненням. Відповідач вважає безпідставними твердження позивача про обов’язок відповідача відшкодувати вартість залізничного тарифу за відправлення вагонів зі станції Новозолотарівка до інших станцій Донецької залізниці.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 в задоволенні позову було відмовлено повністю. При цьому, місцевий господарський наголошував на наступному:

- заявлений позивачем до стягнення з відповідача основний борг за Договором №37/1207 від 17.12.2007 у розмірі 172 480,00 грн. складається з вартості послуг, наданих в грудні 2008р. На підтвердження надання вказаних послуг позивач посилається на Акт №13/1 (скорегований) від 28.01.2009р. Зазначений акт уповноваженим представником відповідача не підписаний. Посилання позивача на те, що він в порядку п.3.1.4 Договору вважається підписаним відповідачем без заперечень, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться докази того, що відповідач ще в жовтні 2008р. письмово попередив позивача про дострокове припинення Договору, а вагони були повернуті відповідачем в листопаді 2008р. Будь-яких інших належних доказів того, що позивач надав відповідачеві послуги в грудні 2008р. за Договором №37/1207 від 17.12.2007р. суду не надано;

- заперечення позивача проти дострокового розірвання Договору за ініціативою відповідача не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 935 Цивільного кодексу України сторона за договором транспортного експедирування має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, повідомивши про це іншу сторону в розумний строк. листом від 27.10.2008р. №8/1823 відповідач, в зв’язку з зупинкою виробництва та зниження потреби у великій кількості наданих за Договором вагонів, запропонував позивачеві знизити суму послуг за один вагон за добу до 75,00 грн. (з ПДВ) починаючи з 01.11.2008р., або, у разі відмови у зменшенні вартості послуг, повідомити відповідачу реквізити для повернення вагонів. Оскільки позивач відповіді на пропозицію відповідача не надав, тому листом від 31.10.2008р. вих.№825 відповідач повідомив про дострокове розірвання Договору шляхом підписання Додаткової угоди №4 (два примірника угоди були направлені позивачеві для підписання). Також відповідач вдруге просив повідомити реквізити для повернення вагонів (в противному випадку рухомий склад буде повернуто (заадресовано) на станції приписки). Таким чином, суд вважає обґрунтованими твердження відповідача про те, що позивача було повідомлено про дострокове розірвання Договору в розумний строк, тобто за 30 календарних днів до очікуваної дати припинення дії Договору;

- вимоги в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати послуг, наданих у жовтні та листопаді 2008р. (рахунок №СФ-00341 від 01.10.2008р. та рахунок №СФ-00375 від 31.10.2008р.) не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що прострочення оплати за вказаними рахунками виникло саме з вини відповідача;

- відповідно до п.4.3 Договору оплата послуг по наданню вагонів за кожний наступний місяць здійснюється шляхом сплати 100% попередньої оплати на підставі виставленого рахунку Позивача, не пізніше 5-го числа поточного місяця. Тобто, із змісту цього пункту Договору вбачається, що позивач був зобов’язаний виставити рахунок також не пізніше 5-го числа поточного місяця. Відповідач стверджує, що саме позивач порушив строки направлення рахунків. Зокрема, рахунок №СФ-00341 від 01.10.2008р. на суму 358 160,00 грн. для оплати послуг за жовтень 2008 року було сплачено ще 07.10.2008р., хоча оригінал цього рахунку було отримано 13.10.2008р., а рахунок №СФ-00375 від 31.10.2008р. на суму 422 400,00 грн. для оплати послуг за листопад 2008 року було отримано відповідачем 12.11.2008р. За таких обставин, прострочення оплати виникло саме з вини позивача, який прострочив направлення рахунків. Суд погодився із зауваженнями відповідача про те, що акт №12 надання послуг за листопад 2008р. разом із зауваженнями до нього був підписаний відповідачем та направлений позивачеві 25.03.2009р., а скорегований позивачем акт №13/1 надання послуг за грудень 2008р. з підтверджуючими до нього документами був отриманий відповідачем лише 05.02.2009р.;

- твердження позивача про те, що повернуті відповідачем залізничні вагони були в несправному стані та без очищення залишків вантажу не підтверджуються належними доказами, оскільки надані позивачем акти огляду вагонів не відповідають вимогам, встановленим Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002р. (із змінами та доповненнями). Зокрема, вказані акти складені без присутності уповноваженого представника залізничної станції, на який перебували вагони (містяться лише підписи та печатки ЗАТ “Лінік”, яке не є уповноваженим органом залізниці). Окрім того, відповідач надав суду акти технічного огляду вагонів, які були складені у присутності представника станції Донецька залізниця, датовані 23.11.2008р., 26.11.2008р. та 02.12.2008р., якими визнано, що вагони знаходяться в технічно справному стані, без залишків вантажу та є придатними під навантаження. Крім того, відповідачем надані витяги з книг Промивально-пропарювальної станції Новозолотарівка Донецької залізниці, які свідчать про придатність вагонів для подальшого навантаження;

- вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 18 336,00 грн. ґрунтуються на акті №2-Р від 26.01.2009р. і складаються із залізничного тарифу від станції Новозолотарівка до станції Вінниця, який позивач сплатив, у зв’язку з тим, що вагони були повернуті відповідачем на іншу станцію, ніж вказував позивач у транспортній інструкції. З цього приводу відповідач стверджує, що вагони на станції Новозолотарівка оглядалися представником позивача і були прийняті після їх повернення з оренди саме на цій станції. Згодом (через декілька днів), позивачем було прийнято рішення про направлення вагонів на станцію Вінниця, у зв’язку з чим відповідач не зобов’язаний відшкодовувати позивачеві вартість залізничного тарифу з переадресування вагонів за актом №2-Р. Позивачем не доведено порушення відповідачем установлених вимог щодо порядку повернення залізничних вагонів, а тому посилання позивача на обов’язок відповідача відшкодувати вартість залізничного тарифу з переадресування вагонів, що були повернуті відповідачем, є безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача 172480,00 грн. основного боргу, 50418,11 грн. інфляційних втрат, 56358,98 грн. пені, 6901,15 грн. 3% річних, 8103,53 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2010р. апеляційну скаргу було задоволено частково, Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 скасовано частково, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 172480,00 грн. основного боргу, 37794,90 грн. інфляційних втрат, 45463,90 грн. пені, 5445,65 грн. 3% річних, 2611,85 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1305,92 грн. витрат з оплати державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2010р., відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2010р. у справі №17/72 та залишити без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2010р. касаційну скаргу відповідача було задоволено частково, Постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №17/72 від 10.02.2010р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.07.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.

12.07.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 12.07.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.07.2010р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

17.12.2007р. між позивачем (далі – Експедитор) та відповідачем (далі – Клієнт) було укладено договір транспортного експедирування №37/1207 (далі – Договір).

Згідно з умовами Договору (п.п.1.1, 1.2) Експедитор зобов’язався за плату та за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу клієнта залізничним транспортом, надавши для цього залізничні полувагони, придатні для перевезення вантажу територією України та держав СНД.

Кількість, реквізити вагонів, їх вартість та дату ремонту були погоджені сторонами в додатку №1 до Договору (том справи – 1, аркуш справи - 12).

Відповідно до розділу 2 Договору, Клієнт протягом 10 робочих днів з моменту підписання Договору надає Експедитору заявку про надання вагонів із зазначенням реквізитів для відправки вагонів. Експедитор після отримання заявки надсилає обумовлені в Додатку до Договору вагони в адрес Клієнта і протягом 2-х робочих днів після відправки вагонів повідомляє Клієнта про дату їх відправки. Вагон вважається наданим Клієнту з дати підписання Акта початку надання послуг, який підписується сторонами після прибуття вагона на залізничну станцію, вказану в транспортній інструкції Клієнта. Дата прибуття вагона на станцію Клієнта може бути підтверджена інформацією Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці. Вагони надаються на строк дії Договору. По закінченню строку дії Договору, або у разі його дострокового розірвання Клієнт на протязі 30-ти календарних днів з дати закінчення строку дії Договору або дати розірвання Договору зобов’язаний повернути вагони Експедитору в технічно та комерційно справному стані, очищеному від залишків раніше перевезеного вантажу. Вагон вважається виведеним з роботи по закінченню строку дії Договору з дати прибуття вагона на станцію Експедитора, зазначену в транспортній інструкції Експедитора та підписання Акта закінчення надання послуг. Оплата залізничного тарифу транспортування вагонів по закінченню строку дії Договору, або у разі його дострокового розірвання, до станції на території України зазначеній в транспортній інструкції Експедитора, здійснюється за рахунок клієнта. Фінансові зобов’язання Клієнта з оплати послуг Експедитора за надання вагонів для здійснення перевезення вантажів починаються з дати підписання Акту початку надання послуг і закінчуються датою підписання Акту закінчення надання послуг.

Відповідно до розділу 3 Договору Клієнт був зобов’язаний: здійснювати оплату вартості послуг Експедитора; при відсутності зауважень та претензій протягом 5-ти робочих днів з дати отримання від Експедитора Акту наданих послуг, повернути Експедитору один оригінальний примірник акту в підписаному та скріпленому печаткою вигляді. У разі відсутності зауважень та не надання Клієнтом Акту наданих послуг у визначений Договором строк, Акт вважається погодженим, а послуги – наданими. Клієнт зобов’язаний прийняти та повернути вагони. В свою чергу, Експедитор зобов'язався надавати Клієнту вагони; щомісячно в останній день поточного місяця підписувати зі свого боку та направляти протягом 3-х банківських днів на підпис Клієнту Акт наданих послуг, рахунок, податкову накладну.

Вартість послуг та порядок розрахунків визначені у розділі 4 Договору з урахуванням Додаткової угоди №3 від 18.07.2008р., яка є невід'ємною частиною Договору. При цьому, вартість послуг Експедитора з надання Клієнту вагонів для перевезення вантажу з 01.08.2008р. складає 220,00 грн. з ПДВ за використання одного вагона за добу. Оплата послуг Експедитора здійснюється Клієнтом наступним чином: за перший місяць – після надання вагонів та підписання Акту початку надання послуг – у вигляді 100% передоплати на протязі 5 банківських днів з дати отримання Клієнтом рахунку Експедитора; за кожний наступний місяць – у вигляді 100% передоплати на підставі рахунку Експедитора, не пізніше 5-го числа поточного місяця.

Згідно з п.п.8.4, 8.5 Договору документи, передані по факсимільному зв’язку, мають повну юридичну силу до підтвердження оригіналом; всі повідомлення, направлені сторонами друг другу у відповідності з Договором, мають бути вчинені у письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи та печаткою відповідної сторони, і вважаються поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом, доставлені особисто за вказаними адресами сторін або відправлені за допомогою факсимільного зв’язку з підтвердженням про отримання.

В п.8.1 Договору встановлено строк його дії до 31.12.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи (том справи - 1, аркуші справи – 14-35) в період з 17.12.2007р. по 14.10.2008р. сторонами було складено та підписано акти початку надання послуг №№1-22, згідно з якими позивачем було передано відповідачу вагони у загальній кількості 69 одиниць у технічно та комерційно справному стані.

Листом №825 від 31.10.2008р. позивач звернувся з пропозицією розірвати спірний Договір, додавши два примірники підписаних в односторонньому порядку додаткової угоди №4 про дострокове розірвання Договору, а також просив позивача повідомити реквізити для повернення вагонів (в противному випадку рухомий склад буде повернуто (заадресовано) на станції приписки) (том справи – 1, аркуш справи - 135).

У відповідності до листа №3710 від 20.11.2008р. (том справи – 1, аркуш справи - 138) позивач відмовився від розірвання Договору. В той же час, листом №3801 від 26.11.2008р. позивач підтвердив надання своєї згоди та реквізитів на виведення із користування 29-ти вагонів, номера яких визначені у листі №3693 від 18.11.2008р., однак повідомив про незадовільний стан повернутих вагонів й можливість підписання актів повернення цих вагонів за умови усунення виявлених недоліків (том справи – 2, аркуші справи - 36-37).

В період з 31.12.2007р. по 31.10.2008р. сторонами були складені акти наданих послуг №№1-11. Окрім того, позивач направив відповідачу для підписання акт наданих послуг за листопад 2008р. від 30.11.2008р. №12, акт наданих послуг за грудень 2008р. №13 (том справи – 2, аркуші справи - 113-134, 136-138).

Також позивач направив відповідачу рахунок №СФ-00375 від 31.10.2008р. на оплату послуг за листопад 2008р. на суму 422400,00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та касовим (фіскальним) чеком про оплату послуг поштового зв’язку (том справи – 1, аркуші справи – 61-62).

Факт одержання названого вище рахунку відповідачем 11.11.2008р. підтверджується поясненнями останнього.

За наслідками розгляду заперечень відповідача на акт №13 наданих послуг за грудень 2008р., викладених у адресованому позивачу листі №9/22 від 19.01.2009р., позивачем був складений та направлений відповідачу скоригований акт №13/1 від 28.01.2009р. на суму 241120,00 грн., а також рахунок №СФ-000038 від 28.01.2009р., який відповідач одержав 05.02.2009р., про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу.

24.03.2009р. відповідач сплатив на користь позивача 495660,00 грн. заборгованості за спірним Договором, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського реєстру, наданою Київською міською філією АКБ „Укрсоцбанк” (том справи – 2, аркуш справи - 135).

Окрім того, до справи залучено лист Київської міської філії АКБ „Укрсоцбанк” №43-10/26-11163 від 09.04.2009р., в якому зазначено про те, що 24.03.2009р. на розрахунковий рахунок позивача від відповідача надійшли кошти у сумі 495660,00 грн. згідно з платіжним дорученням №4251 від 24.03.2009р. з призначенням платежу (мовою оригіналу): „за посл. по наданню напівваг. Зг-но дог. № 37/1207 від 17.12.07 р., рах.-факт. №СФ-14 від 31.12.08р., в т.ч. ПДВ 20% 82610,00 грн.” (том справи – 2, аркуш справи – 5).

В судовому засіданні 12.07.2010р. представник відповідача пояснив апеляційному господарському суду, що кошти у сумі 495660,00 грн. не включають в себе ніяких штрафних санкцій (пені), інфляційних втрат або 3% річних. Вказані кошти становлять оплату вартості наданих позивачем послуг за Договором №37/1207 від 17.12.2007р. і були перераховані з метою погашення основного боргу без включення будь-яких інших платежів.

Супровідним листом №9/248а від 30.03.2009р. відповідач надіслав на адресу позивача зауваження до акту від 30.11.2008р. №12 та акту від 28.01.2009р. №13/1 (том справи – 2, аркуші справи - 149-156).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає про те, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, сума основного боргу відповідача за спірним Договором становила 172480,00 грн. і до сьогодні не сплачена.

В ст. 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з положеннями ст. 67 Господарського кодексу України та ст. 627 Цивільного кодексу України до загальних засад господарського й цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої полягає в тому, що сторони є вільними у виборі предмету договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 932 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В процесі судового розгляду було встановлено факт належного виконання позивачем умов спірного Договору в частині передачі вагонів, що підтверджується актами початку надання послуг, копії яких залучені до матеріалів справи, та не заперечується відповідачем.

З актів наданих позивачем послуг від 30.11.2008р. №12 та від 28.01.2009р. №13/1 вбачається, що у сторін існують суперечності відносно визначення кількості часу, протягом якого в користуванні відповідача знаходилися вагони позивача, одержані ним за Договором.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, посилався, зокрема, на те, що відповідач звертався до позивача з пропозицією розірвати Договір №37/1207 від 17.12.2007р. При цьому, суд першої інстанції помилково ототожнив різні за своєю правовою природою пропозицію про розірвання договору та відмову від договору.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач відхилив пропозицію відповідача про розірвання укладеного між ними договору, у зв’язку з чим правові підстави вважати, що вказаний вище Договір в установленому законом порядку припинив свою дію відсутні, а отже Договір підлягає обов’язковому виконанню сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач відмовився від спірного Договору, скориставшись передбаченим статтею 95 Цивільного кодексу України правом відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк.

Посилання відповідача на лист позивача №3801 від 26.11.2008р. не може прийматись судом до уваги, оскільки у ньому йдеться саме про розірвання договору, а не про відмову від нього. Окрім того, в своїх поясненнях відповідач зазначав про те, що він продовжував користуватися вагонами, одержаними на підставі спірного Договору, вже після того, як ніби-то відмовився від Договору.

Посилання відповідача на те, що повернення частини вагонів відбувалося за згодою позивача, також не свідчить про прийняття відмови від Договору, оскільки відповідно до п.2.11 Договору вагон вважається виведеним з роботи по закінченню строку дії Договору з дати прибуття вагона на станцію експедитора, зазначену в транспортній інструкції Експедитора та підписання Акта закінчення надання послуг.

Натомість, при поверненні частини вагонів позивачу у сторін виникли суперечності з приводу їх кількості та технічного стану, у зв’язку з чим не були складені акти закінчення надання послуг.

Наведені обставини спростовують висновки суду першої інстанції та відповідача про те, що повернення частини одержаних за Договором вагонів відбулося відповідно до умов цього Договору та за взаємною згодою сторін.

Отже, матеріалами справи підтверджено виникнення у відповідача обов’язку оплати заборгованість за користування вагонами за листопад, грудень 2008р. на підставі спірного Договору згідно з актами наданих позивачем послуг від 30.11.2008р. №12, від 28.01.2009р. №13/1 та у розмірах, визначених рахунками №СФ-00375 від 31.10.2008р., №СФ-000038 від 28.01.2009р.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач погасив частину заборгованості за Договором у розмірі 495660,00 грн., що підтверджується відповідною випискою по рахунку та довідкою обслуговуючого банку позивача із зазначенням призначення платежу з посиланням на спірний Договір, залишок несплаченого боргу відповідача перед позивачем за користування вагонами у грудні 2008р. становить 172480,00 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості в повному обсязі відповідачем не надано, у зв’язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про підтвердження факту прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань за Договором і, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 172480,00 грн.

Відповідно до п.2.2 Договору за прострочення Клієнтом оплати послуг Експедитора з надання вагонів Експедитор вправі стягнути з Клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу з урахуванням індексації за кожен день прострочення оплати, включаючи день оплати.

Окрім того, в ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов’язань, нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат, 3% річних та пені також є правомірним, однак апеляційний суд вважає за необхідне зазначити про те, що інфляційні втрати та 3% річних на суму простроченого зобов’язання з оплати 422400,00 грн. на підставі рахунку від 31.10.2008р. № СФ-00375 у період з 06.11.2008р. по 27.01.2009р. підлягають нарахуванню починаючи з 17.11.2008р., тобто згідно з п.4.3 Договору через п’ять днів з дати одержання відповідачем рахунку на оплату. Нарахування пені, індексу інфляції та 3% річних внаслідок прострочення по оплаті рахунку від 28.01.2009р. №СФ-000038 необхідно здійснювати починаючи з 11.02.2009р. по 24.03.2009р.

Таким чином, з відповідача підлягає сплаті на користь позивача пеня у загальному розмірі 45463,90 грн., інфляційні втрати – 37794,90 грн., 3 % річних – 5445,65 грн.

Решта позовних вимог, а саме про стягнення збитків, обумовлених необхідністю оплати робіт, пов’язаних із очищенням та проведенням поточного ремонту вагонів, які відповідач намагався повернути позивачу, задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що повернення вагонів, одержаних позивачем на підставі спірного Договору не відбулося, у зв’язку з чим відповідні витрати з його боку є передчасними.

Положеннями статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ст. ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

В порушення вищенаведених правових норм, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв‘язку між поведінкою відповідача і негативними наслідками, які настали для позивача внаслідок оплати ремонтних робіт, тобто не доведено існування всіх складових елементів правопорушення, що є передумовою для відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги позивача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 172480,00 грн., пені - 45463,90 грн., інфляційних втрат - 37794,90 грн., 3% річних – 5445,65 грн. Підстав для скасування оскарженого рішення в частині залишення без задоволення решти позовних вимог не вбачається, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування у відповідній частині.

Згідно з вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд справи в місцевому господарському суді та в суді апеляційної інстанції покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, зокрема з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2611,84 грн. державного мита за звернення з позовом до суду, 101,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1305,99 грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Решта судових витрат покладається на позивача.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно з пп. „г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на розмір майнових вимог у даній справі, що оспорюється позивачем (апеляційна скарга та уточнення до неї – том справи -3, аркуші справи – 111-115, 152), а саме у сумі 304497,24 грн., за подання апеляційної скарги позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 1522,49 грн.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі №17/72 позивачем було сплачено державне мито у розмірі 4051,76 грн., що підтверджується платіжним дорученням №913 від 18.09.2009р. (том справи – 3, аркуш справи – 119), тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене позивачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 2529,27 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 46, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2009р. у справі № 17/72 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства „Трансгарант-Україна” (юр.адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; пошт.адреса: 03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп.2, п/р №26004831 в АКБ ХФБ „Банк Україна” в м. Києві, МФО 320724, код ЄДРПОУ 32667198, а бо з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” (юр.адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 21, оф.406; пошт.адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 72-А, п/р №26001032776501 в ХФ КМФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Київ, МФО 322012, код ЄДРПОУ 33552133) 172480,00 грн. (сто сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 копійок) заборгованості, 37794,90 грн. (тридцять сім тисяч сімсот дев’яносто чотири гривні 90 копійок) інфляційних втрат, 45463,90 грн. (сорок п’ять тисяч чотириста шістдесят три гривні 90 копійок) пені, 5445,65 грн. (п’ять тисяч чотириста сорок п’ять гривень 65 копійок) 3% річних, 2611,84 грн. (дві тисячі шістсот одинадцять гривень 84 копійок) державного мита, 101,22 грн. (сто одну гривню 22 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.”.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства „Трансгарант-Україна” (юр.адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; пошт.адреса: 03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп.2, п/р №26004831 в АКБ ХФБ „Банк Україна” в м. Києві, МФО 320724, код ЄДРПОУ 32667198, а бо з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” (юр.адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 21, оф.406; пошт.адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 72-А, п/р №26001032776501 в ХФ КМФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Київ, МФО 322012, код ЄДРПОУ 33552133) 1305,99 грн. (одну тисячу триста п’ять гривень 99 копійки) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Ітек Транс” (юр.адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 21, оф.406; пошт.адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 72-А, п/р №26001032776501 в ХФ КМФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Київ, МФО 322012, код ЄДРПОУ 33552133) з Державного бюджету України (р/р №31213259700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 2529,27 грн. (дві тисячі п’ятсот двадцять дев’ять гривень 27 копійок), перераховані згідно з платіжним дорученням №913 від 18.09.2009р. Оригінал платіжного доручення №913 від 18.09.2009р. знаходиться в матеріалах справи №17/72.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №17/72 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

14.07.10 (відправлено)