Постанова № 12015738, 12.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2010                                                                                           № 6/656

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рєпіної Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Енеко"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.01.2010

у справі № 6/656 ( .....)

за позовом                               Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

до                                                   Державне підприємство "Управління капітального будівництва"

                                                  ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Енеко"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/24-2 від 30.08.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 6/656 від 28.01.2010 р. позов МНС України до ДП „Управління капітального будівництва”, ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Енеко” про визнання недійсним інвестиційного договору задоволений.

Відповідач 2, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вважає рішення господарського суду законнім та таким що підлягає залишенню без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 30.08.2007 р. між ДП “Управління капітального будівництва”(замовником) та ТОВ “ІБК „Енеко”(інвестором-генпідрядником) було укладено інвестиційний договір № 21-4/24-2.

19.12.2007 сторонами у справі укладено тристоронню додаткову угоду № 21-4/48-2 до інвестиційного договору № 21-4/24-2, якою викладено його у новій редакції, зокрема: сторони зобов’язались об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано прибудованими приміщеннями соціальної сфери та паркінгом на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 150. Фінансування будівництва об’єкту, згідно умов договору, здійснюється інвестором-генпідрядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Внеском (вкладом) замовників є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою. Наслідком виконання обов’язків за договором є, відповідно отримання у власність частки завершеного будівництва об’єкту у співвідношенні: замовник отримує 12% загальної площі завершеного будівництва об’єкту, а інвестор-генпідрядник – 88% загальної площі завершеного будівництва об’єкту.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи тим, що договір суперечить ч. 3 ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, оскільки здійснення інвестиційної діяльності щодо об’єктів житлового будівництва може мати місце виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних облігацій. Жодна із сторін договору не відноситься до вищевказаних суб’єктів. Обов'язок погодження договору Фондом державного майна України передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р., якою передбачено процедуру відчуження нерухомого майна. Крім того, внеском відповідача-1 є права (право на забудову та право на користування земельною ділянкою), які на час укладення договору у нього відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд погодився з висновками позивача, а також додав, що відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України підставою недійсності правочину є те, що внеском відповідача-1 є належним чином оформлено право на забудову та право на користування земельною ділянкою, яке з 2007 року не здійснене, тощо.

Заперечуючи проти рішення, відповідач 2 наполягає на тому, що висновок суду про те, що спірний договір є інвестиційним договором є не зовсім вірними, так як шляхом інвестування може здійснюватися й сумісна діяльність, тобто спірний договір є договором про сумісну діяльність. Помилковість визначення про відсутність відповідних повноважень щодо укладання договору, невідповідність договору Закону України „Про інвестиційну діяльність”. Крім того зазначив, що з його боку умови договору виконані, а саме перераховувалися кошти на утримання служби замовника та виконання монтажно-налагоджувальних робіт, передані майнові права на трикімнатну квартиру.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України окремим договором підряду є договір будівельного підряду, за яким підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Тобто, предметом будівельного підряду є одержаний в процесі виконання договору будівельного підряду результат робіт у вигляді завершеного будівництвом об'єкту або закінчених будівельних робіт, які виконані підрядником відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника та прийняті і оплачені останнім.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиційна діяльність є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно з ч. 1 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до абз. 4 п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995 № 02-5/302 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність” сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” та Закону України “Про режим іноземного інвестування”.

Відповідно до п. 1.1 спірного договору сторони зобов'язуються об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку. Пунктом 1.6 договору передбачено, що фінансування будівництва об'єкту здійснюється інвестором-генпідрядником (відповідачем 2).

Відповідно до п. 2 договору сторони отримують у власність результат інвестиції-визначену частку завершеного будівництвом об'єкту за виконання обов'язків, визначених цим договором, та відповідно до ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність”.

Враховуючи наведене, спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, що здійснюється шляхом інвестування тому, відповідно, норми ЦК України щодо договору підряду на відносини сторін не поширюються. Отже, посилання позивача на те, що сторонами порушено норми чинного законодавства, що регулюють відносини за договором підряду, зокрема, вимоги статті 877 ЦК України, є безпідставними.

Твердження позивача про те, жодна зі сторін спірного договору не входить до встановленого чинним законодавством переліку суб’єктів, через який здійснюється інвестування будівництва житлових будинків, в чому вбачається невідповідність спірного договору нормам чинного законодавства, що регулюють інвестиційну діяльність, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст.4 Закону України “Про інвестиційну діяльність” об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю встановлені Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операцій з нерухомістю”. Механізми інвестування спорудження об'єктів житлового будівництва в тому числі, передбачають укладення відповідних договорів із забудовником, і може бути особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва та уклала договір з управителем.

При цьому, ч. 3 ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операцій з нерухомістю” поширюються не на всі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів житлової забудови, а тільки на відносини щодо фінансування саме процесу спорудження та об’єктів.

Відповідно до п. 2.7 договору відповідач-1, передає, а відповідач-2, приймає повноваження на виконання функцій замовника по будівництву об'єкту, зокрема: забезпечення фінансування робіт по будівництву об'єкту; представництво і захист інтересів його учасників в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Згідно з п. 1.7 договору джерело капітальних вкладень визначається відповідачем 2, на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України і може включати в себе власні та залучені кошти, інвестиції.

Таким чином, у разі залучення відповідачем-2 як особою, якій відповідно до умов договору передані функції замовника будівництва в частині фінансування будівництва, коштів фізичних та юридичних осіб для будівництва об'єкту, таке залучення коштів має здійснюватися відповідачем-2 у відповідності з Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, тобто, через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створюють та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій. Відтак, спірний договір відповідає вимогам ст.4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”.

Господарський суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою є майновим правом, що в свою чергу, відповідно до статті 190 ЦК України, є майном. Відтак, інвестору повинно належати право розпорядження майном та інтелектуальними цінностями на момент укладення договору, яке було відсутнє в даному випадку, що є порушенням вимог ч.2 ст. 331 ЦК України.

Судова колегія вважає висновки суду першої інстанції помилковими, так як ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Для реалізації інвестиційного проекту не має необхідності відчужити права користування земельною ділянкою, необхідним є тільки оформлення та/або узгодження проектно-кошторисної документації та оформлення статусу будівельного майданчика.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Умовами спірного договору на позивача покладено обов'язок отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, отримання необхідних висновків відповідних органів щодо забудови. Одночасно, умовами договору не передбачена можливість відповідача-2 здійснювати будь-які дії по будівництву до оформлення зазначених документів.

Діючим законодавством не заборонено укладати договір, яким передбачено забудову земельної ділянки, до оформлення зміни її цільового призначення, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється, а умовами спірного договору не передбачено можливість сторін здійснювати будь-які дії по будівництву об'єкту до оформлення в установленому порядку дозволу на будівництво та права на забудову земельної ділянки.

Таким чином, спірний договір не суперечить вимогам Земельного кодексу України та ст. ст. 190, 331 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З матеріалів справи вбачається, що укладений відповідачами інвестиційний договір, погоджений Заступником міністра МНС, сторони приступили до виконання договору, а саме відповідачем 2 передані майнові права на трикімнатну квартиру та перераховані кошти, які в свою чергу відповідачем 1 прийняті та освоєні. Даний факт сторонами не заперечується.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання інвестиційного договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо визнання недійсним інвестиційний договір є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.

Зі змісту ст. 49 ГПК України, судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ “ІБК „Енеко” задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 6/656 від 28.01.2010 скасувати.

Прийняти нове рішення. У задоволенні позову Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до ДП „Управління капітального будівництва”, ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Енеко” про визнання недійсним інвестиційного договору відмовити.

Стягнути з Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030 м. Київ вул. О.Гончара 55А, ЄДРПОУ 00013528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Енеко”( 01010 м. Київ вул.. Січневого Повстання 3Б, ЄДРПОУ 35141917) державне мито в розмірі 42,50 грн. (сорок дві грн.. 50 коп.)

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

14.07.10 (відправлено)