Постанова № 12015737, 05.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2010                                                                                           № 41/43

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.04.2010

у справі № 41/43 ( .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Державне підприємство "Укржитлосервіс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 273064,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства „Укржитлосервіс” про стягнення 226574,67 грн. основного боргу,13115,22 грн. пені, 89109,82 грн. інфляційних витрат,18160,36 грн. 3% річних.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року у справі №41/43 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 226574,67 грн. основного боргу, 12234,52 грн. інфляційних витрат, 4642,18 грн. 3% річних, 2434,51 грн. витрат по оплаті державного мита та 210,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

           Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року № 41/43 та постановити нове рішення, яким позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» до Державного підприємства «Укржитлосервіс» задовольнити повністю. Відшкодувати Позивачу за рахунок Відповідача витрати з оплати державного мита за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято з порушенням норм матеріального права та неповним з’ясуванням всіх обставин справи.

Крім того, апелянт зазначив, що господарський суд першої інстанції розподілив судові витрати не у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства та обставинами справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2009р. у справі №41/43, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 01.07.2010р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 41/43 колегії суддів у складі: Лосєв А.М. - головуючий суддя, суддів Сулім В.В., Іваненко Ю.Г.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, крім того представник відповідача у судове засідання 05.07.2010 року не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.

05.07.2010 року у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник Комунального підприємства „Київжитлоспецексплуатація” підтримав докази, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року № 41/43 та постановити нове рішення, яким позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» до Державного підприємства «Укржитлосервіс» задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як правильно з’ясовано судом першої інстанції, 13.11.2003 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством «Укржитлосервіс» (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 3515351 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2., 4.1, 4.2 електропостачальна організація зобов'язувалась, постачати електроенергію, як різновид товарної продукції споживачу:

- в межах дозволеної до використання потужності;

- згідно з величинами постачання електроенергії (Додатки 1, 3.1) за умови своєчасної оплати використаної електроенергії, виконання Споживачем ПКЕЕ,ПУЕ;

- згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів.

Встановлювати та доводити споживачу договірні величини споживання електричної енергії та потужності в години максимального навантаження енергосистеми за місяцями кварталу письмовими повідомленнями не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступного кварталу, які є невід'ємною частиною Договору.

Величини постачання електричної енергії та потужності встановлюються споживачу електропостачальною організацією виходячи з граничних рівнів електроспоживання в порядку, встановленому законодавством України.

Відповідач в свою чергу, зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених Договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі за виконання електропостачальною організацією робіт та надання послуг, пов'язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.

Для визначення величини використаної електроенергії знімати та надавати за встановленою формою до енергопостачальної організації показання розрахункових електролічильників та електролічильників субспоживачів з кожної точки обліку окремо згідно з календарним графіком (Додаток 4), а також вести облік електричної енергії в журналі встановленої форми.

Як встановлено Господарським судом міста Києва та підтверджується матеріалами справи, порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2.2 до Договору, п.п.1, 2, З, 5, 13 цього додатку передбачено, що розрахунковий період починається з першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця. Споживач знімає показання розрахункових лічильників 20 числа кожного місяця.

Період між датами зняття показань засобів обліку прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії. Щомісяця 20 числа Споживач зобов'язується направляти уповноваженого представника до Постачальника електричної енергії для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (Додатки «Звіт про використану електроенергію», «Звіт про результати вимірів активної потужності»). Крім цього, Споживач надає підписаний акт звіряння розрахунків за попередні періоди.

Протягом розрахункового періоду споживач здійснює повну оплату вартості активної електричної енергії за фактичними та прогнозованими до кінця поточного розрахункового періоду показаннями розрахункових засобів обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.06.2008 р. по 01.12.2009 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на суму (349947, 91 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково на суму 111 705, 50 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 226 574, 67 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви звітами про використану електроенергію та розрахунком позивача.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, під виконанням господарського зобов’язання належним чином (належним виконанням) розуміється реалізація зобов’язаною і управленою сторонами суб’єктивних прав і обов’язків, обумовлених цим зобов’язанням, у суворій відповідності з його змістом.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто виконання зобов’язання – це здійснення боржником дії, яка складає об’єкт зобов’язального правовідношення. Поняття належного виконання зобов’язання охоплює виконання його належними суб’єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належного предмета і належним способом. Якщо при виконанні зобов’язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.

Відповідно до вимог 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач посилаючись на ст. 231 Господарського кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 3318, 28 грн. штрафу та 20 362, 35 грн. пені.

Підставою відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 3318,28 грн. та 20 362,35 грн. пені є застосування судом Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за спожиті газ та електроенергію», відповідно до ст. 5 якого встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв.

При винесенні рішення Господарським судом міста Києва невірно застосовано ст. 5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за спожиті газ та електроенергію» оскільки застосував лише назву статті, а не застосував саму суть статті, яка передбачає що пеня не нараховується житлово-комунальним підприємствам, енергогенеруючим компаніям та підприємствам Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на їх недоїмку з платежів до бюджетів усіх рівнів.

Тобто, дана норма Закону не може бути застосованою щодо відносин сторін з виконання зобов'язань за договором про постачання електричної енергії.

Частиною 2 ст.9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними у відношенні до норм Цивільного кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч. І ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 4 ст.231 Господарського кодексу України, визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами п.6 вказаної статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму штрафу та пені вважає, що з огляду на вищезазначене у Господарського суду міста Києва не було достатніх правових підстав відмовляти у задоволенні пені і штрафу, оскільки норма ст. 231 Господарського кодексу України чітко визначено розмір пені та визначено підстави її застосування.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року по даній справі підлягає скасуванню в частині відмови позивачеві у стягнені з відповідача штрафу та пені з підстав неповного з’ясування обставин справи, в порядку п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”– задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції на відповідача.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року у справі №41/43 скасувати частково і прийняти нове рішення в частині про задоволення позову повністю.

2. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 року у справі №41/43 скасувати в частині відмови в стягненні штрафу та пені. Стягнути з Державного підприємства «Укржитлосервіс» (01133, м. Київ бул. Л. Українки, 24А, код ЄДРПОУ 32207896) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 3318,28 грн. штрафу, 20362,35 пені, 2730,64 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 3. В решті рішення залишити без змін. 4. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №41/43 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

09.07.10 (відправлено)