Постанова № 12015730, 08.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2010                                                                                           № 7/156

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Гаркавенко С.В.- пред. за дов.

від відповідача -Уфімцева С.В.- директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія)спеціалізована школа Iст.-суспільно-гуманітарна гімназія)

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2010

у справі № 7/156 ( )

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія)

про                                                   стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 149611,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія)про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 149 611,25 грн. за договором № 620896 від 01.05.2005 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 р. у справі № 7/156 позов задоволено частково, стягнуто з Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 11 168,80 грн. – індексу інфляції, 1 918,54 грн.–3 % річних, 11138,21 грн. –пені, 1 496,11 грн. –державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 125 385, 70 грн. провадження у справі припинити у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі суми основного боргу. Оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційних та 3 % річних мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання, а відповідно у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Вимоги в частині стягнення пені в розмірі 11138,21 грн., яка нарахована на підставі пункту 7 Додатку 4 до договору, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими, керуючись статті 546, 549, 611 Цивільного кодексу України, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 р. у справі № 7/156 скасувати в частині стягнення з відповідача 11168,80 грн. – індексу інфляції, 1918,54 грн.–3 % річних, 11138,21 грн. –пені, 1 496,11 грн. –державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції залишились поза увагою доводи відповідача щодо причин виникнення заборгованості по сплаті за спожиту теплову енергію, а також не досліджені обставини, які підтверджують вжиття відповідачем заходів щодо погашення заборгованості та відсутності вини відповідача у невиконанні зобов’язань за договором, оскільки Навчально-виховний комплекс "Домінанта" є закладом освіти комунальної форми власності та фінансується з місцевого бюджету. Крім того, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував норму частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 р. апеляційну скаргу Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія) було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.06.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2010 р. №01-23/1/1 у зв'язку з поверненням з відпустки судді Попікової О.В., внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі №7/156 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Ропій Л.М., судді: Кондратова І.Д., Попікова О.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 р. №01-23/1/3 у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Кондратової І.Д., внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі 7/156 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Ропій Л.М., судді: Коротун О.М., Попікова О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 р. №01-23/1/12 у зв'язку з виходом з лікарняного судді Кондратової І.Д., внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 18/187 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Ропій Л.М., судді: Кондратова І.Д., Попікова О.В.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 26.04.2010 р. у справі № 7/156 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору № 620896 від 01.02.2005 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі по тексту рішення - договір), згідно умов якого позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання-протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі, а також сплачувати заборгованість, що виникла раніше, за графіками, погодженими з енергопостачальною організацією (пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, в силу статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач протягом жовтня 2009 року-лютого 2010 року здійснив постачання відповідачу теплової енергії на загальну суму 433058,05 грн., що підтверджується обліковими картками та відомостями реєстрації середньодобових показників теплоспоживання. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 125385,70 грн. Наявність заборгованості відповідачем не заперечується.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач сплатив позивачу наявну у нього заборгованість у зазначеному розмірі, що підтверджується платіжними дорученнями № 329 від 02.04.2010 р., № 787 від 02.04.2010 р, № 786 від 12.04.2010 р., у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі № 7/156 на підставі п. 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

В свою чергу, з огляду на те, що відповідач оплатив поставлену теплову енергію з порушенням встановлених у договорі строків, окрім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 11 168,80 грн., пені в розмірі 11138, 21грн. та 3% річних в розмірі 1 918,54 грн.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у статті 217 Господарського кодексу України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Згідно з частиною 1 статті 229 Господарського кодексу України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняються від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Отже, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, мало місце порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, то відповідно вимоги позивача про стягнення 11 168,80 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1 918,54 грн., підставно задоволені судом першої інстанції.

Твердження заявника апеляційної інстанції щодо наявності обставин, в силу яких останній має бути звільнений від відповідальності у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних, є помилковим, оскільки частина 1 статті 229 Господарського кодексу України та частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлюють виняток із загального правила статей 218 Господарського кодексу України та 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання за будь-яких обставин. Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Крім того, колегія суддів відзначає, що 3 % річних та інфляційні не є неустойкою (штраф, пеня), правова природа 3% річних є іншою. Стягнення 3% річних від простроченої суми та боргу з урахуванням індексу інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, а відповідно до позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відсутні підстави для застосування норм статтею 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що позивач на підставі пункту 7 додатку 4 до договору та ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу України заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 11138,21 грн. за період прострочення з 01.11.2009 р. по 28.02.2010 р.

Суд першої інстанції визнав вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в розмірі 11138, 21грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів відзначає, що висновок суду щодо стягнення з відповідача пені в сумі 11138,21 грн. зроблений судом першої інстанції без урахування положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також положень статті 233 Господарського кодексу України.

Зокрема, статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За приписом цієї норми господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи той факт, що відповідач використовує придбану теплову енергію виключно для потреб навчально-виховної установи, в якій навчаються 900 учнів, апеляційний господарський суд вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача пені та стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. пені, відмовивши в решті позову.

При цьому, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд апеляційної інстанції виходить з того, що сума основного боргу відповідачем сплачена до вирішення спору судом, а негативні наслідки для позивача, спричинені несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання у значній мірі компенсуються стягненням з відповідача сплачених сум інфляційних, річних; до того ж, судом апеляційної інстанції враховані наявні в матеріалах справи заявки відповідача до Централізованої бухгалтерії шкіл управління освіти виконавчого органу Дніпровської райради на фінансування видатків відповідача, в т.ч. на оплату послуг позивача, що свідчить про вжиття відповідачем, як організацією, що фінансується виключно з бюджету, всіх залежних від нього заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення пені, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Судові витрати, які пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Київським апеляційним господарським судом враховано рекомендації, які викладені в пункті 4 інформаційного листа ВГСУ від 16.10.95 р. N 01-8/732 " Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів ", а саме : "якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обґрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обґрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника (частина п'ята статті 7 та частина друга статті 49 Господарського процесуального кодексу України)".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія)задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 року у справі № 7/156 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції :

"2. Стягнути з Навчально-виховного комплексу "Домінанта" (Дошкільний навчальний - спеціалізована школа І ступеня - суспільно - гуманітарна гімназія) (02192, м. Київ, вул. Юності, буд.1, код ЄДРПОУ 22875220) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) – 11 168 (одинадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн. 80 коп. –індексу інфляції, 1 918 (одна тисяча дев’ятсот вісімнадцять) грн. 54 коп. –3 % річних, 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. –пені, 1 496 (одна тисяча чотириста дев’яносто шість) грн. 11 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В стягненні пені в сумі 8138,21 грн. в позові відмовити."

3.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 року у справі № 7/156 залишити без змін.

4.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи № 7/156 повернути Господарському суду міста Києва.

          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

13.07.10 (відправлено)