Рішення № 12014642, 02.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.10                                                                                           Справа№ 6/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛеоТекс”, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство “Ерго”, с.Малехів

про: стягнення 20003грн. 71коп.

                                                   Суддя Гоменюк З.П.

                                                                       Секретар судового засідання Гривняк Г.Т.

Представники:

від позивача: Демкович І.М.

від відповідача: не з’явився

Представнику позивача, роз’яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов’язки, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛеоТекс” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство “Ерго” про стягнення 12009грн. 37коп. основного боргу, 1052грн. 30коп. пені, 853грн. 28коп. 3 % річних та 6088грн. 76коп. інфляційних нарахувань.

Ухвалою суду від 30.01.2010р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 02.03.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю.

Відповідач в судове засідання не з”явився, письмового пояснення на позов не подав, причин невиконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та неявки в судове засідання не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 05.02.2010р. №5223190.

Господарському суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

11.01.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ЛеоТекс” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Ерго” (покупець) укладено договір поставки №21/05 з терміном дії з 11.01.2005р. до 31.12.2005р. (п.7.1 договору).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору – постачальник зобов”язувався передати у власність покупця засоби кріплення, інструмент (надалі – товар), а покупець брав на себе зобов”язання прийняти і оплатити його в строки і на умовах даного договору.

          На виконання умов договору позивачем за видатковими накладними №№ Ле7-4378 від 25.06.2007р., Ле7-4425 від 26.06.2007р., Ле7-4524 від 02.07.2007р., Ле7-4788 від 10.07.2007р., Ле7-4907 від 13.07.2007р. по довіреностях серія ЯНО № 516358 від 25.06.2007р., серія ЯНО №516474 від 25.06.2007р., серія ЯНО № 516479 від 02.07.2007р., серія ЯНО № 516490 від 10.07.2007р., серія ЯНО № 516492 від 13.07.2007р. на загальну суму 12677грн. 74коп. за який розрахувався частково. Неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 12009грн. 74коп.

Відповідно до ст. 712 ЦК України – за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов”язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.                    Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов”язний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          п. 4.2. договору передбачено, що відповідач оплачує поставлену позивачем партію товару, за ціною, передбаченою у накладних або специфікаціях, у безготівковій формі протягом 15 календарних днів з моменту прийняття товару, з урахуванням умови, передбаченої п.4.3. даного договору. Відповідно до додатку №1 до договору поставки №21/05 від 11.01.2005р. ( п.4) оплату за першу поставку товару згідно специфікації на цю поставку покупець проводить через 120 календарних днів від дати поставки товару. Всі наступні поставки згідно специфікації на ці поставки покупець оплачує через 60 календарних днів від дати поставки товару. Датою поставки вважається дата накладних на цю поставку.

          Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідно до вимог ст.509 ЦК України – зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Зобов”язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов”язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

          Відповідно до п.5.2. договору та ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір якої відповідно до представленого суду розрахунку становить 1052грн.30коп.

          Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

          Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 853грн. 28коп. 3 % річних та 6088грн. 76коп. інфляційних втрат. Суд вважає дану вимогу правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем при наданому йому праві та можливостях не подано заперечення стосовно заявлених вимог та доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

           Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.229,230,231,343 ГК України, ст.ст.33,34,44,49,75,82,84 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Ерго”, Львівська обл., Жовківський р-н, с.Малехів, вул.Коновальця,31 Б (ідентифікаційний код 22356269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЛеоТекс”, м.Львів, вул.Личаківська, 24/4 (ідентифікаційний код 30478644) 12009грн. 37коп. основного боргу, 1052грн. 30коп. пені, 853грн. 28коп. 3 % річних та 6088грн. 76коп. інфляційних нарахувань, 200грн. 04коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

Суддя