Рішення № 12013987, 24.06.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2010 р. Справа № 9/090-10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна»

Про стягнення 17 400,04 грн.

Суддя Сокуренко Л.В. Представники: від позивача:Цах Г.О. (дов. №24/12-2009 від 01.12.09 р.)

від відповідача:Кротова О.Є. (наказ №К-178 від 20.10.2008 р.) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»(далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна»(далі - відповідач) про стягнення суми боргу у розмірі 17 400,04 грн., яка складається з основної суми боргу 13912, 91 грн., відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 17, 8 грн., штрафних санкцій у розмірі 62, 33 грн. та витрат на правову допомогу 3000, 00 грн.

Позовну заяву Позивач обґрунтовує тим, що ним, на підставі видаткових накладних №РН-1368 від 19.09.2008 р., №РН1583 від 28.10.2008 р., №РН-1653 від 10.11.2008 р., №РН-1878 від 12.12.2008 р., №РН-20 від 19.01.2009 р., було відпущено товар відповідачу, але відповідач належним чином не розрахувався.

Ухвалою суду від 11.05.2010 року порушено провадження у справі № 9/090-10 та призначено розгляд справи на 10.06.2010 року.

Представник позивача у судове засідання 10.06.2010 року надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що відповідач по справі оплатив частину боргу у сумі 2004,00 грн., тобто сума основного боргу зменшилась до 11908, 91 грн. Крім того, в судовому засіданні позивачем було уточнено позовні вимоги щодо сум, які заявлені до стягнення та правового обгрунтування, а саме: з приводу відсотків за користування грошовими коштами, то позивач пояснив та надав обґрунтування, що зазначена вимога стосується стягнення 3% річних за період з 07.04.2010 р. по 10.06.2010 р. у сумі 43, 00 грн. з посиланням на ст. 625 ЦК України; щодо штрафних санкцій, то у заяві про уточнення позовних вимог, позивач уточнює, що під штрафними санкціями він просить суд стягнути пеню на підставі ст.ст. 551 ЦК України, 231 ГК України за 44 дні у сумі 151, 71 грн., але без конкретного визначення періоду; щодо стягнення витрат на правову допомогу, то позивач просить суд стягнути 3000, 00 грн. в якості збитків на підставі ч. 1 ст. 229 ГК України.

Тобто, в судовому засіданні 10.06.2010 р. позивач просить суд стягнути з відповідача борг на загальну суму 15103, 62 грн.

Статтею 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається з наданої до суду заяви, позивач зменшив позовні вимоги щодо суми основного боргу та збільшив позовні вимоги щодо нарахування штрафних санкцій, але, оскільки, зазначені процесуальні дії з боку позивача відповідають вимогам ст. 22 ГПК України та належним чином оплачені державним митом, то суд приймає ці вимоги до розгляду.

В судове засідання 10.06.2010 року представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали суду від 11.05.2010 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

В зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, ухвалою суду від 10.06.2010 року розгляд справи № 9/090-10 відкладений на 24.06.2010 року.

В судовому засіданні 24.06.2010 р. представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої збільшив суму витрат на правову допомогу та просить суд стягнути з відповідача 5296, 00 грн.

Оскільки, зазначені процесуальні дії з боку позивача відповідають вимогам ст. 22 ГПК України та належним чином оплачені державним митом, то суд приймає ці вимоги до розгляду.

В судове засідання 24.06.2010 р. представник відповідача в судове засідання зявився та надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнає суму боргу у розмірі 11908, 91 грн., але, вважає, що у позові необхідно відмовити, оскільки між ним та позивачем існує усна домовленість щодо поетапного погашення заборгованості; проти задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення збитків на правову допомогу у розмірі 5296, 00 грн. заперечує повністю, оскільки вважає її безпідставною та необґрунтованою.

Розглянувши, дослідивши та оцінивши документи, додані до позовної заяви, та заслухавши представників Позивача та Відповідача, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 19.09.2008 р. по 19.01.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна» укладено усну угоду щодо поставки товару.

Відповідно до ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За ствердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»виконало свої зобов’язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна»та поставило товар згідно видаткових накладних № РН-1368 від 19.09.2008 р., № РН1583 від 28.10.2008 р., № РН-1653 від 10.11.2008 р., № РН-1878 від 12.12.2008 р., № РН-20 від 19.01.2009 р. на загальну суму 16114, 91 грн. (копії видаткових накладних долучені до матеріалів справи).

Відповідач щодо отримання зазначеного товару не заперечує.

За ствердженням позивача, відповідач частково за отриманий товар розрахувався, та, станом на день подання позову до суду його заборгованість становила 13912, 91 грн.

Фактично між сторонами на підставі ст. ст. 202, 203, 205 Цивільного кодексу України виникли правовідносини купівлі –продажу.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

В даному випадку між позивачем та відповідачем не виникло бажаного договірного правовідношення та відповідного правового результату.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Зобов’язальні правовідносини мають відносний характер, оскільки праву конкретного кредитора протистоїть обов’язок конкретного боржника.

Згідно з частиною другою ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв’язку із неповною сплатою Відповідачем суми боргу, 10.03.2010 р. Позивач направив на адресу Відповідача претензію з проханням перерахувати кошти на розрахунковий рахунок протягом 7 календарних днів з моменту отримання вимоги, яку відповідач отримав 30.03.2010 р. (оригінал рекомендованого листа долучено до матеріалів справи).

За ствердженням Позивача, відповіді від Відповідача отримано не було, але, під час розгляду справи, відповідачем сплачена частина боргу у розмірі 2004, 00 грн., що підтверджується банківською випискою від 06.05.2010 р., наданою позивачем, та платіжним дорученням № 1591 від 06.05.2010 р. на суму 2004, 00 грн., наданим відповідачем, яке долучено до матеріалів справи.

За ствердженням Позивача, Відповідач покладені на нього обов’язки щодо сплати коштів за продукцію не виконав, оплати в повному обсязі не провів.

Таким чином, станом на день звернення Позивача до суду заборгованість Відповідача становить 11908, 91 грн.

Відповідач щодо існування боргу у розмірі 11908, 91 грн. не заперечує, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки Відповідач не погасив заборгованість в повному обсязі та належним чином, а в судовому засіданні підтвердив існування боргу у сумі 11908, 91 грн., то він є таким, що порушив свої зобов’язання щодо оплати товару, а за таких обставин, позов щодо стягнення суми основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Оскільки відповідач прострочив термін виконання свого зобов’язання, то позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 07.04.2010 р. по 10.06.2010 р. у сумі 43, 00 грн.

Після перерахунку господарським судом розміру 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що розрахунок здійснений арифметично вірно, а тому вимога стягнути вказані суми підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 151,71 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання.

Суд, розглянувши дану вимогу, не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного:

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов‘язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону).

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/293 від 29.04.1994 р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Оскільки зобов’язання між сторонами здійснювались на підставі видаткових накладних, якими не передбачено такого виду відповідальності як пеня, а будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивач не навів, то суд вважає, що вимоги про стягнення 151,71 грн. пені задоволенню не підлягають як такі, що не відповідають вимогам законодавства України та відносинами, які існують між сторонами.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в якості збитків з посиланням на ч. 1 ст. 229 ГК України у розмірі 5296, 00 грн., то суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного:

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, в подальшому обґрунтовану як збитки.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви долучено договір про надання юридичних послуг № 24 від 24.12.2009 р., відповідно до якої Григор’єв Д.Г. приймає на себе зобов’язання надавати замовнику-відповідачу юридичну допомогу на умовах передбачених цією угодою. Як було з’ясовано в судовому засіданні Григор’єв Д.Г. не є адвокатом; до матеріалів справи не долучено копії адвокатського посвідчення та доказів оплати послуг з боку відповідача адвокатських послуг на користь Григор’єва Д.Г. на суму 5296, 00 грн.

Тобто, зазначена правова допомога не є судовими витратами послуг адвоката.

В судовому засіданні 10.06.2010 р. представником позивача була подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він обґрунтовує заявлену вимогу про стягнення витрат на правову допомогу як збитки з посиланням на ст. 229 ГК України.

Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Ухвалою суду від 10.06.2010 р. зобов’язано надати письмове обґрунтування збитків.

Стягнення суми за правову допомогу, позивач обґрунтовує в якості збитків, завданих відповідачем позивачу з посиланням на те, що після одержання претензії відповідач не вжив заходів для врегулювання виниклого спору і не розрахувався за поставлений товар в межах визначеного строку, в зв’язку з чим у позивача виникла необхідність залучення фахівця права, оплата послуг якого і є втратою, якої особа (позивач) зазнала для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Зазначене обґрунтування позивача збитків, які він зазнав, судом до уваги не приймаються як помилкові, оскільки суперечать вимогам законодавства, виходячи з наступного:

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, як це встановлено законом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Віднесеннядозбитківвитратпозивачанаправовеобслуговуванняу розмірі5 296,00 грн., яке ніяким чином необґрунтовано та не підтверджено документами, суперечитьзакону, оскільки такі витрати не маютьобов'язкового характеру і факт їх наявності та розмірне знаходиться у необхідному зв'язку з заборгованістю, яка заявлена достягнення позивачем (аналогічна позиція щодо відмови в задоволенні витрат на правову допомогу у якості збитків встановлена у Постанові Вищого господарського суду України у справі № 33/154-04 від 21.04.2005 р.).

Крім того, в абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК України). Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків. (Лист, Вищий господарський суд, від 18.03.2008, № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році").

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5296, 00 грн. у якості збитків задоволенню не підлягає.

Крім того, судом з’ясовано, що позивачем, при подачі позову до суду, зайво сплачено державне мито у розмірі 9, 00 грн., яке повертається позивачу, виходячи з наступного:

Згідно платіжного доручення № 166 від 08.04.2010 р. позивач сплатив державне мито за подання позову у розмірі 183, 00 грн.

Під час розгляду спору по суті, позивач двічі змінював предмет позову (суми позовних вимог), так, згідно заяви позивача від 24.06.2010 р. позивач просить суд стягнути суму основного боргу у розмірі 11908, 91 грн., 3 відсотки річних у розмірі 43, 00 грн., пеню у розмірі 151, 71 грн. та витрати на правову допомогу 5 296, 00 грн., тобто на загальну суму 17399, 62 грн.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову (ст. 46 ГПК України).

Частина 1 коментованої статті містить відсилочну норму про те, що розмір державного мита, порядок його сплати встановлюється законодавством України. На цей час розмір державного мита, порядок сплати державного мита встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Статтею 2 Декрету визначено об'єкти справляння державного мита у випадку звернення до господарських судів: із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення й постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами. Розмір ставок державного мита визначений у ст. 3 Декрету: а) із позовних заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, з зазначеної позовної заяви, позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 1 відсотку ціни позову, тобто 174, 00 грн., тоді як сплатив 183, 00 грн., тобто ним було зайво сплачене державне мито у розмірі 9, 00 грн., яке підлягає поверненню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 207, 525, 526, 536, 549, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд Київської області,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна»(юридична адреса: 07416, Київська область, Броварський район, с. Погреби; фактична адреса: (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Шолуденка,19, ЄДРПОУ 22909478) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»(04080, м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 4А, р/р 26009007121301 в ВАТ “Сведбанк” м. Київ, МФО 300164, код ЄДРПОУ 36784642) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем основний борг в сумі 11 908 (одинадцять тисяч дев’ятсот вісім) грн. 91 коп., 43 (сорок три) грн. 00 коп. –3% річних, державне мито в сумі 119 (сто дев’ятнадцять) грн. 52 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 162 (сто шістдесят дві) грн. 10 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ДП Промсервіс»(04080, м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 4А, р/р 26009007121301 в ВАТ “Сведбанк” м. Київ, МФО 300164, код ЄДРПОУ 36784642) з Державного Бюджету України 9 (дев’ять) грн. 00 коп. зайво сплаченого державного мита.

Видати довідку.

4. В іншій частині позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписане –27.07.2010 р.

Суддя Л.В.Сокуренко