Рішення № 12013785, 25.08.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2010 р. Справа № 4/146-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Злагода", с. Дорогінка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво", м. Вишгород

про стягнення 952552,67 грн.

за участю представників сторін:

позивач –Потапов Є.П. –предст., дов. від 15.10.2008р.

відповідач –не з’явився;

Обставини справи:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №4/146-10 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Злагода" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" про стягнення 952552,67 грн., які складаються з 563531,00 грн. суми заборгованості (зворотна фінансова допомога), 84529,65 грн. пені, 281765,50 грн. штрафу, 6947,64 грн. 3% річних, 15778,88 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2010р. було порушено провадження у справі № 4/146-10, розгляд призначено на 25.08.2010р.

25.08.2010р. відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про час та дату наступного судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги суду викладені в ухвалі господарського суду Київської області від 10.08.2010р., у зв’язку з чим справа на підставі ст.75 ГПК України розглядається за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для повного та об’єктивного вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 3.6 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

встановив:

25 серпня 2004 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Злагода" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сяйво" було укладено Договір про надання фінансової зворотної підтримки фермерському № 3/08/04 (Договір), згідно умов якого в цілях розвитку і зміцнення фінансової, виробничої і комерційної діяльності Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Злагода" надає ТОВ «Сяйво»зворотну фінансову підтримку в розмірі 600000,00 грн. на строк з 25 серпня 2004 року по 30 червня 2010 року.

Відповідно до Договору від 11.01.2010р. про зміну умов договору № 3/08/04 було змінено п. 1 Договору та викладено його в наступній редакції: «з метою розвитку та забезпечення фінансової, виробничої та комерційної діяльності, СТОВ «Злагода»надає ТОВ «Сяйво»поворотну фінансову допомогу в розмірі 563531,00 грн. на строк з 25.08.2004р. по 31.01.2010р.»

Позивач, на виконання умов Договору, перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти поворотної фінансової підтримки в розмірі 563531,00 грн., про що свідчать банківські виписки з особового рахунку позивача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачем дотримано вимог даної норми процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідач доказів, які б свідчили про повернення коштів позивачу не надав, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в розмірі 563531,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути, крім суми основної заборгованості, ще 15778,88 грн. інфляційних втрат та 6947,64 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок позивача трьох процентів відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення трьох процентів річних з простроченої суми в розмірі 6947,64 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимоги про стягнення 15778,88 грн., то за розрахунком, який здійснено судом, сума інфляційних втрат становить 7325,90 грн., у зв’язку з чим заявлена до стягнення позивачем сума інфляційних збитків підлягає частковому задоволенню в розмірі 7325, 90 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 84529,65 грн. пені та 281765,50 грн. штрафу.

Згідно пункту 2.2.3 Договору від 11.01.2010р., в разі невиконання умов п. 2.2.2. ТОВ «Сяйво»зобов’язане сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, у випадку прострочення зобов’язання більше ніж на 60 днів, додатково сплатити штраф у розмірі 50% від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше на встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов’язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, який не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, встановив, що заявлена пеня в розмірі 84529,65 грн. підлягає частковому задоволенню в розмірі 57974,42 грн.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту договору (2.2.3) не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення 281765,50 грн. штрафу є обґрунтованою.

Відповідно до приписів 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Дослідивши майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та враховуючи те, що у зв’язку з економічною кризою та тим, що позивачем застосовано до відповідача відразу два види неустойки, суд вважає за можливе скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір штрафу, який передбачений п. 2.2.3 договору, що підлягає стягненню в розмірі 281765,50 грн. до 10000 грн.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, як це передбачено ст. 33 ГПК України.

Позивачем дотримано вимог даної норми процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано заявлених вимог позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 563531,00 грн. боргу, 7325,90 грн. інфляційних втрат, 6947,64 грн. 3% річних та 57974,22 грн. пені, 10000 грн. штрафу.

Витрати по сплаті державного мита відповідно та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (07300, Київська обл.., м. Вишгород, вул. Шолуденка, 11, код ЄДРПОУ 30607802) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Злагода" (16721, Чернігівська обл.., Ічнянський р-н, с. Дорогінка, вул.. Набережна, 4, код ЄДРПОУ 32121018) 563531 (п’ятсот шістдесят три тисячі п’ятсот тридцять одну) грн.. 00 коп. боргу, 7325 (сім тисяч триста двадцять п’ять) грн.. 90 коп. інфляційних втрат, 6947 (шість тисяч дев’ятсот сорок сім) грн..64 коп. 3% річних та 57974 (п’ятдесят сім тисяч дев’ятсот сімдесят чотири) грн.. 22 коп. пені, 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 6458 (шість тисяч чотириста п’ятдесят вісім) грн.. 11 коп. державного мита, 160 (сто шістдесят) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову - відмовити.

4.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 О.В. Щоткін

Дата підписання повного тексту рішення: 30.08.2010р.