Рішення № 12011848, 28.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 жовтня 2010 р.           Справа 7/188-10

за позовом: Приватного підприємства "Олеандр", м. Севастополь

до: 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", с. Хоменки, Шаргородського району, Вінницької області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інагро-Гайсин", м. Одеса

про стягнення 31 325,57 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Гоц Н.О. - представник, довіреність № 5/5 від 02.01.2010 року, паспорт серія АВ 140885 виданий 02.08.2000 року.

відповідача 1: Ільницька Ю.Ю.- представник, довіреність № б/н від 11.01.2010 року, паспорт серія АВ 495219 виданий 14.10.2002 року.

відповідача 2 : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Олеандр", м.Севастополь до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", с. Хоменки, Шаргородського району, Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інагро-Гайсин", м. Одеса про стягнення з останніх солідарно 31 325,57 грн., з яких 15149,55 грн. пені, 10880,73 грн. 15 % річних, 5295,29 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 17.09.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/188-10 та призначено до розгляду на 14.10.2010 року.

14.10.2010 року відповідачі в судове засідання не з'явилися та не виконали вимоги суду щодо надання витребуваних доказів.

При цьому суд констатує, що про час та місце судового засідання відповідачі були повідомлені належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримали 22.09.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 20244377 та 06.10.2010 року (поштове повідомлення про вручення поштового відправлення № 2019910) відповідно.

Ухвалою від 14.10.2010 року в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів та з метою витребування доказів судове засідання відкладено до 28.10.2010 року.

В судове засідання призначене на 28.10.2010 року не з'явився представник відповідача 2, документів витребуваних ухвалою суду не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив.

При цьому слід вказати, що ухвала від 14.10.2010 року надсилалась відповідачу 2 рекомендованим листом за тією ж адресою, що і ухвала про порушення провадження у справі і станом на момент проведення судового засідання 28.10.2010 року до суду не повернулась.

28.10.2010 року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій посилаючись на допущення помилок при обрахунку пені та річних відсотків останній просить суд стягнути солідарно з відповідачів 15125,29 грн. пені, 10973,09 грн. 15 % річних, 5295,29 грн. інфляційних втрат.

Вказана заява, яка розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині пені та 15 % річних прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

17.04.2008 року між ПП "Олеандр" (Продавець) та СТОВ "Колос" (Покупець) було укладено договір поставки № Ол-02-0026.

За умовами вказаного Договору Покупець зобов'язувався оплатити вартість товару не пізніше 15.08.2008 року.

На виконання умов вказаного Договору Продавець поставив, а Покупець прийняв товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 72538,20 грн..

За твердженням позивача в зв'язку з тим, що відповідач не здійснив своєчасно розрахунок 09.09.2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язання згідно договору № Ол-02-0012 від 24.04.2008 року між ТОВ "Інагро-Гайсин", ПП "Олеандр" та СТОВ "Колос" укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель (ТОВ "Інагро-Гайсин") зобов'язався відповідати перед позивачем у повному обсязі, тобто у тому ж обсязі, як і боржник за основним договором, включаючи сплату основного боргу та штрафних санкцій, передбачених основним договором (п.3.1 договору поруки).

Відповідно до п.2.2. договору поруки боржнику був наданий термін для проведення остаточного розрахунку з позивачем за основним договором до 01 листопада 2008 року.

Згідно з п. 3.3. Договору поруки, поручитель зобов'язаний сплатити суму боргу у 10-ти денний строк з дня отримання письмової вимоги шляхом перерахування несплаченої суми на поточний рахунок кредитора.

Пунктом 3.5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання поручителем свого зобов'язання перед кредитором, передбаченого п. 3.3 цього договору, кредитор має право пред'явити до поручителя позов із нарахуванням всіх штрафних санкцій, передбачених основним договором, тобто договором поставки № Ол-02-0026.

В зв'язку з невиконанням поручителем та покупцем взятих на себе зобов'язань позивач звернувся з позовом до господарського суду Вінницької області про стягнення солідарно з відповідачів 72538,20 грн. боргу та 27457,19 грн. штрафних санкцій (штраф, пеня, 15 % річних, інфляційні втрати), які нараховувались за період з 02.11.2008 року по 20.03.2009 року.

Рішенням від 18.06.2009 року у справі № 12/76-09 позовні вимоги задоволено частково.

Як вбачається із матеріалів справи погашення стягнутої за рішенням суми, в тому рахунку і суми основного боргу, відбувалось наступними платежами: 23.11.2009 року - 166,85 грн., 31.03.2010 року - 100,00 грн., 22.06.2010 року - 101028,76 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що після прийняття рішення у справі № 12/76-09 відповідач тривалий час не проводив погашення заборгованості в зв'язку з чим йому було нараховано штрафні санкції за період з 19.06.2009 року по22.06.2010 року.

Як встановлено судом станом на 28.10.2010 року відповідачами не проведено розрахунку за позовними вимогами, що власне не заперечується відповідачем 1.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення позивачем та відповідачем 1 договору № Ол-02-0026 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище договором поставки обумовлено строк проведення розрахунків покупцем - не пізніше 15.08.2008 року.

Також судом встановлено, що 09.09.2008 року між позивачем та відповідачами укладено договір поруки за умовами якого було встановлено новий термін проведення розрахунків - до 01.11.2008 року.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 5.2 договору поруки від 09.09.2008 року сторони передбачили, що порука припиняється, якщо кредитор протягом одного року від дня настання строку виконання зобов'язання за договором, зазначеному в п.2.2, не висуне письмові вимоги про сплату до поручителя.

Згідно п. 3.3. Договору поруки, поручитель зобов'язаний сплатити суму боргу у 10-ти денний строк з дня отримання письмової вимоги.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.5 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за невиконання або неналежне виконання зобов'язань боржником у повному обсязі, як і боржник за основним договором, включаючи сплату основного боргу та штрафних санкцій, передбачених основним договором.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається із позовної заяви предметом позовних вимог у ній являється вимога про стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат в зв'язку з чим суд зауважує на наступні приписи законодавства.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.2 договору поставки № Ол-02-0026 від 17.04.2008 року сторони визначили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару відповідно до діючого законодавства України й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені здійснюється з дня прострочення, але продавець має право застосувати штрафну санкцію лише у випадку прострочення оплати покупцем понад 30 днів.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов’язання повинно було бути виконане (п. 5.3 договору).

Таким чином заявлення позивачем вимоги про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Як вбачається із заяви про уточнення позовних вимог позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 15125,29 грн. за період з 19.06.2009 року по 22.06.2010 року.

При перевірці правильності наданого розрахунку судом не виявлено помилок в розрахунку.

Відносно вимог про стягнення з відповідачів 15 % річних та інфляційних втрат суд зауважує на наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.5.5 Договору поставки сторони погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України і встановили її в розмірі 15 %.

Таким чином суд констатує, що вимоги позивача щодо стягнення 15 % річних та інфляційних втрат також є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При перевірці розрахунку 15 % річних судом не виявлено помилок.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат містить помилки, які полягають в тому, що визначаючи інфляційні втрати позивач взяв для розрахунку суму боргу в розмірі 72358,20 грн. не звернувши уваги на здійснені відповідачем 1 проплати боргу: 23.11.2009 року - 166,85 грн., 31.03.2010 року - 100,00 грн., 22.06.2010 року - 101028,76 грн..

Провівши власний перерахунок інфляційних втрат в межах періодів вказаних позивачем із врахуванням часткових проплат здійснених відповідачем судом отримано 4925,42 грн. інфляційних втрат.

З врахуванням викладеного вимоги про стягнення пені в розмірі 15125,29 грн., 15 % річних в розмірі 10973,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4925,42 грн. є правомірними та обґрунтованими.

В зв'язку з тим. що позивачем допущено помилки при обрахунку інфляційних втрат в стягненні 369,87 грн. інфляційних втрат слід відмовити як заявлених безпідставно.

Прийшовши до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог судом враховано також наступні приписи законодавства.

Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням у справі № 12/76-09 встановлено факт прострочення відповідачів та наявності боргу в розмірі 72538,20 грн. на момент прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Слід вказати, що наявність судового рішення про стягнення боргу та штрафних санкцій за інші періоди невиконання боржником зобов'язання за цим рішенням за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Разом з тим стосовно стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення її розміру заявленої до стягнення враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги те, що на момент вирішення даного спору по суті відповідач погасив за рішенням суду у справі № 12/76-09 не тільки суму основного боргу (72538,20 грн.), а й штрафні санкції в сумі 27373,54 грн. (пеня, штраф, 15 % річних, інфляційні втрати тощо).

Заявляючи даний позов позивач загалом просить стягнути з відповідачів 31393,67 грн..

Таким чином. суд вважає, що сукупно розмір неустойки є наспіврозмірним із понесеними втратами позивача. До того ж інші негативні наслідки для позивача (інфляційні процеси) спричинені простроченням відповідачів компенсовані вимогами про стягнення 15 % річних (підвищенний розмір) та інфляційних втрат.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 100,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 31393,67 грн. (15125,29 грн. пені, 10973,09 грн. 15 % річних, 5295,29 грн. інфляційних втрат).

28.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.82, п.3 ст.83, ст.ст. 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос", вул.50-річчя Жовтня, 26, с.Хоменки, Шаргородський район, Вінницька область, 23544 (ідентифікаційний код-03728245) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інагро-Гайсин", вул.Канатна, 41/16, м.Одеса, 65026 (ідентифікаційний код - 35019916) на користь приватного підприємства "Олеандр", вул. Куликове поле, 3, м.Севастополь, 99007 (ідентифікаційний код - 32265811) - 1000 грн. 00 коп. - пені, 10973 грн. 09 коп. - 15% річних, 4925 грн. 42 коп. - інфляційних втрат, 310 грн. 24 коп. - витрат на держмито та 233 грн. 22 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 листопада 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу 2 - ТОВ "Інагро-Гайсин", вул.Канатна, 41/16, м.Одеса, 65026.