Ухвала суду № 11993973, 28.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2010 р. м. КиївК-35748/06

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г., Шипуліна Т.М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 26.05.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006

у справі № 5/94-А

за позовом відкритого акціонерного товариства «Агропромислова група «Закарпатський сад»(далі Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 04.04.2006 №0001231752/0, № 0000822351/0 та № 0001241752/0 з мотивів їх прийняття з порушенням вимог чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Запорізької області від 26.05.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006, позов задоволено частково; визнано протиправними податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0000822351/0, а також податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 № 0001231752/0 в частині нарахування позивачеві податкового зобовязання з прибуткового податку в сумі 71155,13грн. (у тому числі 18896,35 грн. за основним платежем та 52258,78 грн. штрафних санкцій); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У прийнятті названих судових актів місцевий та апеляційний суди виходили, зокрема, з того, що:

у 2005 році вартість основних фондів ІІІ групи позивача (з урахуванням фондів сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення), які підлягали амортизації, складала 2142100 грн., тоді як податковим органом було необґрунтовано визначено таку вартість за даними декларації за 2004 рік, до якої Товариством було включено лише фонди несільськогосподарського призначення;

позивач не є податковим агентом його контрагентів субєктів підприємницької діяльності-фізичних осіб незалежно від видів діяльності цих субєктів господарювання, які зазначені у їх свідоцтвах про сплату єдиного податку;

під час нарахування та сплати податку з власників транспортних засобів Товариством було помилково не враховано транспортні засоби, які були передані позивачеві як правонаступнику реорганізованого підприємства радгосп-заводом ім.Шевченка, що призвело до відповідного заниження податкового зобовязання з цього податку.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що:

на момент проведення перевірки позивачем не було подано передбачених законодавством документів первинного обліку основних засобів (як-от актів приймання-передачі основних засобів, карток руху основних засобів, інвентарних карток), які б підтвердили залишкову вартість основних засобів ІІІ групи основних фондів Товариства станом на 01.01.2005 у сумі 2142100 грн.;

у правовідносинах, що склалися з приводу надання контрагентами позивача субєктами малого підприємництва робіт та послуг (поставки товарів), які не зазначені у їх свідоцтвах про сплату єдиного податку, позивач є податковим агентом таких фізичних осіб, позаяк виконання таких робіт (поставка товарів) перебуває поза межами їх господарської діяльності, а тому має оподатковуватись за загальними правилами оподаткування доходів фізичної особи.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що ДПІ було проведено комплексну документальну перевірку на предмет дотримання Товариством вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005, оформлену актом від 28.03.2006 №30/23-0112/00413771, за наслідками якої податковим органом було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0001231752/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобовязання з прибуткового податку в сумі 71333,53 грн. (у тому числі 18943,78 грн. за основним платежем та 52389,75 грн.). В основу прийнятті цього акта індивідуальної дії податковим органом покладено висновки про неправильне обчислення позивачем цього податку під час його утримання його з доходу, виплаченого бригаді будівельників за договором від 03.06.2005, а також факт неутримання та неперерахування Товариством як податковим агентом до бюджету відповідної суми податку, сплаченої субєктам підприємницької діяльності фізичним особам у складі їх доходу з поставки будівельних матеріалів та виконання ремонтних робіт, тоді як зазначені види діяльності не вказані у свідоцтвах про сплату єдиного податку цих субєктів господарювання. До того ж, за висновком ДПІ, працівники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несвоєчасно повертали підприємству видані під звіт готівкові кошти;

- податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0000822351/0, на підставі якого Товариству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств; підставою прийнятті цього рішення слугував висновок ДПІ про порушення підприємством порядку здійснення амортизаційних нарахувань. Так, за висновками контролюючого органу залишкова вартість основних засобів ІІІ групи основних фондів позивача станом на 01.01.2005 року становила 50000 грн. (згідно з даними декларації Товариства за 2004 рік), тоді як за даними підприємства така вартість складала 2142100 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0001241752/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобовязання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 21174,50грн. (у тому числі 19095 грн. за основним платежем та 2079,50грн. штрафних санкцій). В основу прийняття цього рішення податковим органом було покладено факт реєстрації за Товариством 36 одиниць транспортних засобів, у тому числі 6 тракторів (27 з яких передані позивачеві як правонаступникові реорганізованого радгосп-заводу ім. Шевченка), тоді як позивачем не сплачувався цей податок у перевіреному періоді.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності нарахування позивачеві податкових зобовязань згідно з оспорюваними актами індивідуальної дії.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача обовязків податкового агента під час проведення розрахунків з контрагентами (субєктами малого підприємництва, які перебували на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності) за поставлені ними товарно-матеріальні цінності та надані послуги.

Адже відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

В силу вимог підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Водночас згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно ж до частини восьмої пункту 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Посилання ДПІ на те, що фактично контрагенти позивача під час поставки Товариству будівельних матеріалів та надання ремонтних послуг здійснювали види діяльності, не зазначені в їх свідоцтвах про сплату єдиного податку, не мають правового значення для правильного вирішення цього спору, позаяк даний факт не надає позивачеві статусу податкового агента цих субєктів господарювання у спірних правовідносинах.

Адже нормами названого Указу не передбачено обовязку субєкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися. А відтак субєкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

Водночас суди обґрунтовано визнали правомірним донарахування позивачем податкового зобовязання з прибуткового податку в сумі 47,43 грн. за основним платежем за податковим повідомленням-рішенням від 04.04.2006 №0001231752/0 з огляду на порушення Товариством порядку обчислення та утримання цього податку під час виплати доходів фізичним особам за договором від 03.02.2005.

Попередні судові інстанції за наслідками дослідження наявних у матеріалах доказів щодо видачі працівникам підприємства ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів під звіт на відрядження з огляду на терміни цих відряджень та факт повернення невикористаних коштів одразу після закінчення відрядження дійшли правильного висновку і про своєчасність повернення цих коштів.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону.

Отже, з урахуванням наведеного припису Закону судові інстанції, встановивши дійсну кількість транспортних засобів, зареєстрованих за позивачем, правомірно визнали законним донарахування Товариству відповідної суми податкового зобовязання з податку з власників транспортних засобів за податковим повідомленням-рішенням від 04.04.2006 №0001241752/0.

Водночас не можна погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, згідно з якою позивачем здійснювалися амортизаційні відрахування по основним фондам ІІІ групи у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду.

Отже, балансова вартість (тобто вартість, за якою основні засоби відображаються у балансі підприємства) є вихідною величиною для обчислення амортизаційних відрахувань.

В даному разі незрозуміло, на чому саме ґрунтується висновок судів про те, що балансова вартість ІІІ групи основних засобів Товариства станом на 01.01.2005 складала 2142100 грн.

Так, суди, зазначивши, що визначена податковим органом вартість ІІІ групи основних фондів позивача у сумі 50000 грн. включала лише основні засоби несільськогосподарського призначення, визначили вартість цієї групи основних засобів у розмірі 2142100 грн. без посилань на первинні бухгалтерські документи, на підставі яких має здійснюватися облік основних фондів підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Зарахування на баланс основних засобів здійснюється відповідно до наказу Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку»на підставі акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма № ОЗ-1). Для обліку всіх видів основних засобів застосовується інвентарна картка обліку основних засобів (форма № ОЗ-6), в якій зазначаються всі облікові операції, що здійснюються протягом експлуатації основного засобу. Для обліку самих інвентарних карток ведеться їхній опис у типовій формі - "Опис інвентарних карток по обліку основних засобів".

На основі даних інвентарних карток відповідних груп (видів) основних засобів заповнюється картка обліку руху основних засобів (форма № ОЗ-8) та звіряється з даними синтетичного обліку основних засобів.

Таким чином, визначення дійсної балансової вартості основних фондів може бути здійснено лише за результатами дослідження відповідних первинних документів, які повинні містити вичерпну інформацію, зокрема, і щодо вартості основних засобів ІІІ групи основних фондів підприємства.

Втім судами у розгляді справи було порушено правила розподілу тягаря доказування між учасниками провадження. Так, дійсно в силу вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак в даному разі доказом правомірності оскаржуваних рішень податкового органу є акт перевірки, який є носієм доказової інформації та містить посилання на фактичні дані, покладені в основу висновків контролюючого органу. Відтак позивач повинен, в свою чергу, надати належне спростування викладених в актів обставин.

Не можна погодитися і з висновком судів про те, що податковий орган з метою виявлення основних засобів Товариства повинен був зобовязати позивача провести інвентаризацію. Адже за змістом частини першої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Тобто, наведеною нормою Закону обовязок проведення інвентаризації покладено саме на підприємство, що виключає обовязок податкового органу ініціювати проведення такої інвентаризації.

Крім того, підставою для нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобовязання з податку на прибуток слугували й інші факти, викладені в актів перевірки, як-от порушення Товариством порядку ведення приросту (убутку) балансової вартості запасів, не включення підприємством до валового доходу вартості реалізованих основних фондів ІІІ групи, що на момент реалізації перевищувала залишкову вартість, порушення вимог статті 4, а також підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під час формування валових витрат тощо.

Однак попередні судові інстанції, повністю скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0000822351/0, не надали будь-якої правової оцінки вказаним обставинам.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно ж до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 26.05.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі № 5/94-А скасувати в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 04.04.2006 №0000822351/0.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову господарського суду Запорізької області від 26.05.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі № 5/94-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак Н.Г. Пилипчук Т.М. Шипуліна