Постанова № 11989351, 26.10.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2010 р.Справа №2а-10280/09/4/0170 о 14:04

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Антоновій А.В., за участі представників сторін:

від позивача - Іванцова Н.В., Балла Г.І.;

від відповідача - Бокучава Х.О., Лашкова В.О.;

експерт - ОСОБА_5;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Стройкомплекс-23"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Стройкомплекс-23» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000542301/0 від 11.03.2009 року, №0000542301/1 від 03.04.2009 року, №0000542301/2 від 23.06.2009 року; №0000532301/0 від 11.03.2009 року, №0000532301/1 від 03.04.2009 року, №0000532301/2 від 23.06.2009 року.

Під час судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, надавши письмову заяву, просив також визнати недійсними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.08.2009 року №0000532301/3 та №0000542301/3, прийняті за результатами адміністративного оскарження.

Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так позивач зазначає, що висновок про необґрунтоване завищення сум валових витрат і податкового кредиту по придбанню і списанню палива на технологічний транспорт через відсутність належним чином оформлених первинних документів є безпідставним, оскільки відповідач не вказав якими саме первинними документами слід підтверджувати правомірність формування податкового кредиту і валових витрат.

Під час перевірки встановлено також факт взаємовідносин позивача із ПП «Керчмет» щодо придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей. За результатами таких господарських операцій позивачем було сформовано податковий кредит і валові витрати у відповідних податкових періодах. Податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину із даним контрагентом із посиланням на невідповідність його приписам статті 203 Цивільного кодексу України, відсутність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених цих правочином і, як наслідок, ухилення від сплати до бюджету податку на прибуток і податку на додану вартість. В акті перевірки зазначено, що такі угоди не надають позивачу права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість і валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Позивач зазначає, що укладена із ПП «Керчмет» угода мала реальний характер, податковий кредит з ПДВ сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, а валові витрати - на підставі товарних накладних. Висновок податкового органу на думку позивача є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Ухвалами суду від 01.09.2009 року відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 27.10.2009 року зупинено провадження у справі у зв'язку із призначенням судово-економічної експертизи.

Ухвалою суду від 27.08.2010 року поновлено провадження по справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 27.09.2010 року за клопотанням представника позивача провадження у справі зупинено до 26.10.2010 року, ухвалою від 26.10.2010 року провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, надали пояснення по суті справи.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, надали письмові заперечення на позов (а.с. 213-219, т. 1) та письмові заперечення на висновок судово-економічної експертизи (а.с. 182-188, т. 2). У вказаних запереченнях зазначається про те, що завищення сум валових витрат і податкового кредиту по придбанню і списанню палива на технологічний транспорт встановлено через відсутність у позивача документів, що підтверджують використання у власній господарській діяльності зазначеного палива. Наданими позивачем документами не підтверджено фактично виконаний обсяг робіт, тобто кількість машино-годин, згідно із показаннями лічильника мотогодин.

Стосовно відносин із ПП «Керчмет» представники відповідача зазначили, що посадові особи даного підприємства відсутні за його юридичною адресою, дозвіл на виготовлення печатки цьому суб'єкту господарювання не видавався. Відсутність належних чином оформлених первинних документів за господарськими операціями із цим контрагентом не дає можливості документально підтвердити зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, використанням придбаних товарів у господарській діяльності підприємства, а також правомірність настання правових наслідків таких господарських операцій.

Крім того, представники відповідача зазначили, що однією з підстав донарахування сум податкового зобов'язання у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є встановлення під час перевірки факту завищення задекларованих показників убутку балансової вартості запасів за І квартал 2008 року та за ІІІ квартал 2008 року. Вказане порушення, за твердженням представників відповідача, пов'язано із тим, що позивач в розрахунку приросту балансової вартості запасів не відобразив запаси (матеріали), використані поза межами господарської діяльності платника податків, а саме: фактичні витрати масляної фарби при здійсненні забарвлення стін і стель побутових приміщень корпусу №6, цех №133 (2-й поверх)ТОВ «Залив-Антікор», витрати клею для плитки і сухого клею перевищували нормативні згідно із ДБН Д.1.1-4-2000 та кошторисні витрати, узгоджені із замовником ремонтно-будівельних робіт. За даними акту перевірки виявлено розбіжність на суму 446,00 грн.

В судовому засіданні судовим експертом ОСОБА_5 надані пояснення по суті наданого у справі експертного висновку. Зокрема, експерт пояснив, що ним були досліджені первинні документи щодо витрачання палива на роботу транспортних засобів спеціального призначення, в яких міститься інформація про об'єкти господарської діяльності, на яких позивачем проведено роботи, кількість відпрацьованих мотогодин і витраченого палива та інші відомості, що дозволяють зробити висновок про використання палива у межах господарської діяльності платника податку. Висновки про порушення позивачем правил оподаткування при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Керчмет», за твердженням експерта, є помилковими, оскільки податковий кредит і валові витрати сформовані позивачем на підставі належним чином оформлених документів, досліджених при проведенні експертизи.

Заслухавши представників сторін, судового експерта, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код 30225709, зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Посадовими особами відповідача проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, за її результатами складено акт від 25.02.2009 року №435/23-1/30225709.

Згідно із висновками даного акту (а.с. 57, т. 1) встановлено порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон №334), у результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 13112,00 грн., у тому числі І квартал 2008 року 6879,00 грн.; ІІІ квартал 2008 року 6233,00 грн. Також встановлено завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток у ІV кварталі 2007 року на суму 73147,00 грн. і у ІІ кварталі 2008 року на суму 2592,00 грн.

Також згідно із висновком перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168), у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 22328,00 грн., у тому числі по періодам: жовтень 2007 року 1517,00 грн.; грудень 2007 року 13112,00 грн.; січень 2008 року 1400,00 грн.; лютий 2008 року 343,00 грн.; березень 2008 року 452,00 грн.; квітень 2008 року 95,00 грн.; травень 2008 року 130,00 грн.; червень 2008 року 293,00 грн.; липень 2008 року 42,00 грн.; серпень 2008 року 4748,00 грн.; вересень 2008 року 196,00 грн.

За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки відповідач виклав висновок за актом перевірки в іншій редакції, а саме: в частині, що стосується податку на прибуток, зазначено про виявлене заниження позивачем суми податкового зобовязання на загальну суму 8979,00 грн., у тому числі за І квартал 2008 року 2746,00 грн.; ІІІ квартал 2008 року 6233,00 грн. (а.с. 76, т. 1).

Крім того в листі від 04.03.2009 року вих. №2531/23-1, складеному за наслідками розгляду заперечень на акт перевірки (а.с. 74, т. 1), що, за умови оформлення реквізитів накладної №3189 від 18.08.2008 року, можуть бути прийняті до уваги заперечення платника податків стосовно висновків про завищення сум валових витрат у ІІІ кварталі 2008 року за господарською операцією з придбання радіаторів на суму 21000,00 грн. (ПДВ 4200,00 грн.).

У звязку із виконанням позивачем вказаних вимог зменшено суму донарахованого податкового зобовязання з податку на прибуток за ІІІ квартал 2008 року на суму 5250,00 грн. і з податку на додану вартість за серпень 2008 року на суму 4200,00 грн.

На підставі даного акту перевірки, відповідно до пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон №2181) відповідач прийняв податкові повідомлення рішення №0000542301/0 від 11.03.2009 року (а.с. 77) про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 27192,00 грн., у тому числі: за основним платежем 18128,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 9064,00 грн.; та №0000532301/0 від 11.03.2009 року (а.с. 78) про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 5024,00 грн., у тому числі: за основним платежем 3729,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 1295,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 03.04.2009 року №0000532301/1 та №0000542301/1, від 23.06.2009 року №0000532301/2 та №0000542301/2, від 28.08.2009 року №0000532301/3 та №0000542301/3.

Судом встановлено, що висновок податкового органу про завищення позивачем валових витрат на суму 17263,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість на 3452,00 грн. (а.с. 24, 40, т. 1) стосується наступних обставин.

В акті перевірки зазначено, що витрати палива на суму 17263,00 грн. не підтверджено відповідним чином оформленими маршрутними листами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Представники відповідача під час судового розгляду наполягали, що зв'язок із господарською діяльністю вказаних витрат може бути підтверджено лише показаннями лічильника мотогодин в маршрутних листах.

Стосовно правил ведення бухгалтерського та податкового обліку, якими передбачена необхідність складання відповідних первинних документів представники відповідача посилались на спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» та Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджену наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року N 228/253, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 р. за N 483/1508.

Зазначені обставини, за твердженням представників відповідача і за даними акту перевірки, свідчать про порушення підпунктів 5.3.1 та 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5.3.1 та 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Також не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Термін «господарська діяльність» суд застосовує у значенні, наведеному у п. 1.32 ст. 1 цього Закону, а саме: «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи».

Відповідно п. 21.5 ст. 21 Закону №334 обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом, та зареєстровані Міністерством юстиції України. Ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону (ст. 15 Закону №334).

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснюється Міністерством юстиції України.

Спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» Міністерством юстиції України не зареєстровано тому він не підлягає обовязковому застосуванню господарюючими субєктами.

Згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15 травня 2006 року N 10/68 рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року N 228/253 (яким затверджено Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи) скасовано та 31 травня 2006 року зазначений наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Крім того, зазначені нормативно-правові акти у будь-якому разі не відповідають ознакам, про які йдеться у п. 21.5 ст. 21 Закону №334, тому суд відхиляє доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог цих актів (стосовно необхідності складання первинних документів для підтвердження використання у господарській діяльності палива, витраченого для роботи транспорту спеціального призначення).

Згідно із висновком проведеного у справі експертного дослідження (а.с. 136, т. 2) правомірність віднесення до складу валових витрат на придбання палива, використаного для роботи транспорту спеціального призначення (трактор Т-28, автомобільний кран КС4572, трактор Т-150, екскаватор ЕО 2126-В) підтверджується дослідженими експертом первинними документами обліку (подорожні листи), в яких міститься інформація про об'єкти господарської діяльності, на яких позивачем проведено роботи, кількість відпрацьованих мотогодин і витраченого палива та інші відомості, що дозволяють зробити висновок про використання палива у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного висновку, у суду не має підстав ставити його під сумнів.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводами позивача про помилковість висновків податкового органу щодо завищення валових витрат за І і ІІІ квартали 2008 року на суму 14459,00 грн.

За вказаним епізодом (щодо використання палива для роботи спеціального транспорту) податковий орган також донарахував суму податкового зобовязання з податку на додану вартість. В акті перевірки (а.с. 40, т. 1) зроблено висновок про порушення позивачем приписів пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168.

Вказаною нормою передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, зазначеною нормою передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що факт придбання палива, за якими позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 3452,00 грн. відповідачем не оспорюється. Крім того, відповідач не наводить доводів щодо відсутності у позивача мети, направленої на подальше використання цього палива в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Суд зазначає, що висновок податкового органу про порушення позивачем порядку віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту, встановленого саме пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168, не підтверджені належними доказами у справі і не обґрунтовані положеннями закону.

Припускаючи, що придбане паливо в подальшому не використовувалось в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, податковому органу слід було застосувати положення абз. 5 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168, щодо умовного продажу таких товарів за звичайною ціною, але не нижче ціни їх придбання.

Разом із тим, навіть таке припущення не підтверджується матеріалами справи, зокрема даними експертного дослідження, про які зазначено вище.

Тому визначення відповідачем суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3452,00 грн. (за основним платежем) також слід визнати протиправним.

Обґрунтовуючи в акті перевірки свої висновки про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 14587,00 грн. податковий орган зазначає наступне.

Перевіркою встановлений факт взаємовідносин позивача із ПП «Керчмет» (код ЄДРПОУ 34908260), яке за даними акту (а.с. 26, т. 1) має ознаки «фіктивності» та «тразитності».

Так позивачем отримано від ПП «Керчмет» в ІV кварталі 2007 року матеріали (труби стальні, пісок, цемент, щебінь) на суму 87522,70 грн., в тому числі ПДВ 14587,12 грн.

На підставі податкових накладних від 31.10.2007 року №6 (на суму ПДВ 1475,45 грн.) та від 26.12.2007 року (на суму ПДВ 13111,67 грн.) позивач відніс суми податку в ціні придбаних товарів до складу податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів (жовтень і грудень 2007 року).

Податковий орган в акті перевірки зазначає, що оплата придбаного товару проведена у повному обсязі (а.с. 27, т. 1).

Разом із тим, згідно із актом перевірки достовірності місцезнаходження субєкта підприємницької діяльності, складеним посадовими особами податкової міліції, встановлено відсутність ПП «Керчмет» та його директора за юридичною адресою (юридична адреса підприємства: АДРЕСА_1, була адресою «прописки» (згідно із актом перевірки) директора ОСОБА_6 На час проведення перевірки ОСОБА_6 вказану квартиру продав і «прописки» не має).

Згідно із даними Керченського міського управління ГУ МВС України в Криму дозвіл на виготовлення печатки ПП «Керчмет» не видавався.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що відтиск печатки на податкових накладних від 31.10.2007 року №6 (на суму ПДВ 1475,45 грн.) та від 26.12.2007 року (на суму ПДВ 13111,67 грн.) не є законним, первинні документи, оформлені з використанням такої печатки не можуть бути підставою для оприбуткування товару. Вказані обставини, згідно із актом перевірки, свідчать про те, що ПП «Керчмет» не ставив метою ведення господарської діяльності відповідно до чинного законодавства.

Також, за даними акту, позивачем не надано договору в письмовій формі, товарно-транспортних накладних по фактичній доставці матеріалів, відсутні талони замовника і акти виконаних робіт. Відсутність належних чином оформлених первинних документів за господарськими операціями із цим контрагентом не дає можливості документально підтвердити зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, використанням придбаних товарів у господарській діяльності підприємства, а також правомірність настання правових наслідків таких господарських операцій.

Посилаючись на невідповідність укладеного позивачем із ПП «Керчмет» правочину положенням частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, податковий органу дійшов висновку про його нікчемність.

Згідно із актом перевірки (а.с. 28, т. 1) додатковими доказами нікчемності правочину є наступне.

Згідно з податковими розрахунками сум доходу, нарахованого, сплаченого на користь платників податку і сум утриманого з них податку, за формою 1-ДФ, наданих до ДПІ в м. Керч ПП «Керчмет» кількість найманих працівників у ІV кварталі 2007 року становила 1 особа (директор ОСОБА_6).

У ПП «Керчмет» відсутні необхідні умови для результатів господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Стосовно директора ПП «Керчмет» порушено карну справу по ч. 3 ст. 190 КК України в СВ Залізничного РВ СМУ ГУ МВС України в Криму.

Оцінюючи зазначені доводи суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168).

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками отримав такі документи (чого не заперечує відповідач), які і відобразив в своєму податковому обліку.

Згідно із п. 1.3 ст. 1 Закону №168 платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Тобто обовязок внесення податку до бюджету покладається на продавця товару, а не на покупця.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Якщо в ланцюгу постачання контрагент не виконав свого обовязку по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) наступають тільки для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на податковий кредит, якщо останній виконав всі передбачені законом умови і має відповідні документальні підтвердження.

Відповідач не заперечує факту сплати цього податку позивачем (у складі ціні товару ПП «Керчмет») та не надає доказів невключення постачальником («ПП Керчмет») отриманих сум податку до складу податкового зобов'язання відповідного звітного податкового періоду.

Що стосується посилання відповідача на відсутність посадових осіб ПП «Керчмет» за юридичною адресою підприємства, суд зазначає таке.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ч. 5 статті 17 цього Закону в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб. Порядок внесення таких відомостей до Єдиного державного реєстру врегульований статтею 19 цього Закону.

Таким чином, дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, зокрема про адресу місцезнаходження юридичної особи, є обовязковими для врахування як податковим органом так і іншими особами, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду не надано доказів наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису щодо ПП «Керчмет» про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

У ІV кварталі 2007 року ПП «Керчмет» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 349082601065, свідоцтво про реєстрацію №100035875, доказів анулювання такої реєстрації станом на час виникнення спірних відносин відповідачем не надано. Таким чином, ПП «Керчмет» мав право виписки податкових накладних, як це передбачено нормами п. 7.2 ст. 7 Закону №168.

Позивач мав можливість впевнитись щодо такої реєстрації. Згідно із п. 9.3 ст. 9 Закону №168 дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню у порядку, визначеному центральним податковим органом. Така норма була внесена Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Особливостями застосування змін, викладеними в пункті 13 «Перехідні положення» розділу 2 зазначеного Закону, встановлено, що для інформування платників податку центральний податковий орган:

не менш як один раз на місяць оприлюднює реєстр платників цього податку на офіційній сторінці (сайті) глобальної комп'ютерної мережі Інтернет, надання інформації з якої є вільним (безоплатним);

періодично (але не рідше ніж один раз на півріччя) оприлюднює перелік осіб, позбавлених податкової реєстрації за ініціативою податкових органів чи рішенням суду.

Порядок оприлюднення даних з Реєстру регламентується пунктом 35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. N 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 р. за N 208/4429 (із змінами), згідно з яким для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця у термін до 12 числа місяця оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua):

дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера Свідоцтва або Спеціального свідоцтва, дати його видачі;

інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за заявою платника податку або з ініціативи органів державної податкової служби чи рішенням суду, а саме: про анульовані Свідоцтва та Спеціальні свідоцтва платників податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

Судом встановлено, що за даними web-сайту Державної податкової адміністрації України, датою анулювання свідоцтва про реєстрацію ПП «Керчмет» у якості платника податку на додану вартість є 27.02.2009 року.

За таких обставин, суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що станом на 2007 рік у нього не було підстав для не включення сум податку, сплаченого у ціні придбаних у ПП «Керчмет» товарів, до складу податкового кредиту.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність правочину суд зазначає таке.

Стосовно відсутності договору поставки у письмовій формі, суд зауважує, що в силу ч. 1 ст. 206 ЦК України, правочин вчиняється усно або у письмовій формі. При цьому, відповідно до п. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно із ст. 215 ЦК України, недотримання відповідної форми правочину не є підставою для визнання його недійсним, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом.

В абзаці першому частини першої статті 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У висновку проведеної судово-економічної експертизи (а.с. 134) вказано, що факт отримання від ПП «Керчмет» товарів підтверджується приходними накладними і даними матеріальних звітів відповідальних осіб, які отримували вказані товари на підставі належним чином оформлених довіреностей.

Розрахунки за отримані товари проведені у безготівковій формі у повному обсязі, чого не оспорюється за актом перевірки.

Використання отриманих матеріалів у межах господарської діяльності позивача підтверджується даними матеріальних звітів відповідальних осіб, звітів про витрачання основних матеріалів в будівництві у зіставленні з виробничими нормами (форма М-29), актів виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2), відомостями ресурсів.

Зазначене спростовує доводи податкового органу про безтоварність і фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Що стосується посилань в акті перевірки щодо відсутності дозволу ПП «Керчмет» на виготовлення печатки, суд зазначає, що вказану інформацію податковий орган отримав на підставі листа Керченського міського управління ГУ МВС України в Криму від 16.02.2009 року вих. № 51-6/1187 (а.с. 27, т. 1).

Разом із тим пунктом 3.1.2 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N 17, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 року за N 264/3557 передбачено, що окрім міськрайорганів внутрішніх справ, дозволи на виготовлення печаток підприємствам, установам, організаціям можуть також видаватись Департаментом громадської безпеки МВС України та управліннями, відділами адміністративної служби міліції ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях і м. Севастополі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що отримана відповідачем від Керченського міського управління ГУ МВС України в Криму інформація свідчить лише про ненадання відповідного дозволу саме тим органом внутрішніх справ, від якого отримано листа та не може бути оцінено як безумовний доказ не надання дозволу на виготовлення печатки ПП «Керчмет» іншими компетентними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Зробивши висновок про нікчемність правочину, відповідач обмежився лише даними Керченського міського управління ГУ МВС України в Криму, що є явно недостатнім для прийняття обґрунтованого рішення.

Стосовно посилань відповідача на відсутність у ПП «Керчмет» необхідних умов для результатів господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, суд зазначає, що відповідач не надав жодного доказу стосовно того, яким має бути мінімальний обсяг зазначених ресурсів для здійснення відповідних господарських операцій.

Факт порушення стосовно посадової особи ПП «Керчмет» кримінальної справи не має жодного доказового значення у спірних відносинах з огляду на встановлений ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості особи, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

В акті перевірки також зазначено про нікчемність укладених позивачем з ПП «Керчмет» правочинів, як таких, що суперечать моральним принципам суспільства і порушують публічний порядок, посилаючись на ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із ч. 5 цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На обґрунтування невідповідності укладених позивачем правочинів вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України відповідачем не вказано, які саме вимоги ЦК України або інших актів цивільного законодавства порушено позивачем і в чому полягає порушення моральних засад суспільства.

Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

За таких обставин суд вважає безпідставним висновок відповідача, покладений в основу донарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 14587,00 грн.

В акті перевірки ДПІ в м. Керчі також дійшла висновку про завищення позивачем валових витрат за період І і ІІІ квартали 2008 року у звязку із завищеннями убутку балансової вартості запасів на суму вартості запасів (матеріалів), які використані поза межами господарської діяльності платника податків, а саме: фактичні витрати масляної фарби при здійсненні забарвлення стін і стель побутових приміщень корпусу №6, цех №133 (2-й поверх)ТОВ «Залив-Антікор», витрати клею для плитки і сухого клею перевищували нормативні згідно із ДБН Д.1.1-4-2000 та кошторисні витрати, узгоджені із замовником ремонтно-будівельних робіт. За даними акту перевірки виявлено розбіжність на суму 446,00 грн. (а.с. 29, т. 1).

Суми податку на додану вартість, сплачені у ціні даних запасів, також виключені зі складу задекларованого позивачем податкового кредиту у відповідних податкових періодах (а.с. 40, т. 1).

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону №334 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Порядок застосування вказаних у Законі про оподаткування прибутку методів оцінки вибуття запасів врегульовано Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 751/4044 (далі П(С)БО 9).

Відповідно до п. 4 П(С)БО 9 запаси це активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Обґрунтовуючи правомірність висновку за актом перевірки відповідач зазначає, що частина сировини і матеріалів для проведення ремонтно-будівельних робіт використана підприємством із перевищенням встановлених норм витрачання, таким чином, вказані запаси, на думку податкового органу, витрачено поза межами господарської діяльності і вони не можуть приймати участі при перерахунку балансової вартості запасів.

Судовим експертом встановлено, що обсяги витрачених у І кварталі 2008 року: масляної фарби, витрат клею для плитки і сухого клею за даними актів виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2) відповідають даним звітів про витрачання основних матеріалів в будівництві у зіставленні з виробничими нормами (форма М-29) за всіма видами робіт.

Зазначене, на думку експерта, підтверджує факт використання вказаних матеріалів у межах господарської діяльності платника податку і спростовує висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат у І кварталі 2008 року на суму 234,00 грн., і, як наслідок, заниження суми податкового зобовязання на 58,50 грн. та суми податкового зобовязання (до сплати в бюджет) з податку на додану вартість на 42,40 грн.

Суд погоджується із вказаними висновками, оскільки факт використання вказаних матеріалів при проведенні ремонтно-будівельних робіт у будь-якому разі підтверджується як документами обліку позивача, так і актом перевірки. Перевищення норм витрачання матеріалів встановлених державними будівельними нормами не свідчить про порушення позивачем правил оподаткування.

Разом із тим, позивачем не надано жодного первинного документу стосовно витрачання вказаних матеріалів в липні 2008 року (сума виявленої податковим органом розбіжності складає 212,00 грн.).

Враховуючи, що позивач не надав доказів помилковості висновків відповідача в цій частині, суд не знаходить підстав для визнання протиправним донарахування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 42,00 грн. (212,00 грн. х 20% (діюча ставка ПДВ), враховуючи прийняте в ДПІ округлення) та з податку на прибуток підприємств у розмірі 53,00 грн. (212,00 грн. х 25% (діюча ставка податку на прибуток підприємств)).

Штрафні (фінансові) санкції у спірних податкових повідомленнях-рішеннях застосовано на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181, згідно із яким, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, розмір штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток має становити 11,00 грн. (53,00 грн. х 10% х 2), а з податку на додану вартість 21,00 грн. (42,00 грн. х 50%).

Враховуючи викладене, суд скасовує податкове повідомлення-рішення №0000532301/3 від 28.08.2009 року в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 3676,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1284,00 грн.; а податкове повідомлення-рішення №0000542301/3 від 28.08.2009 року в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 18086,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 9043,00 грн.

Оскільки позивачем помилково заявлено вимоги про скасування і визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними, замість визнання їх протиправними, як це передбачено КАС України для правових актів індивідуальної дії, суд, керуючись ст. 11 КАС України, вважає можливим в цій частині вийти за межі позовних вимог.

Також суд стягує на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду відповідно до заявлених вимог немайнового характеру, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

В судовому засіданні 26.10.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову повному обсязі складено 29.10.2010 року.

Керуючись ст. ст. 11, 94, 158, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим від 11.03.2009 року №0000532301/0; від 03.04.2009 року №0000532301/1; від 23.06.2009 року №0000532301/2; від 28.08.2009 року №0000532301/3 в частині визначення Закритому акціонерному товариству «Стройкомплекс-23»(ідентифікаційний код 30225709) суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 4960,00 грн., у тому числі: за основним платежем 3676,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 1284,00 грн.

3.Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим від 11.03.2009 року №0000542301/0; від 03.04.2009 року №0000542301/1; від 23.06.2009 року №0000542301/2; від 28.08.2009 року №0000542301/3 в частині визначення Закритому акціонерному товариству «Стройкомплекс-23»(ідентифікаційний код 30225709) суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 27129,00 грн., у тому числі: за основним платежем 18086,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 9043,00 грн.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Стройкомплекс-23» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання її копії. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня отримання її копії. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.