Ухвала суду № 11969992, 03.08.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10075/09/4/0170

03.08.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Ілюхіної Г.П. , О.А.Щепанська секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача - не зявився

представник відповідача - Мішуткін Михайло Вікторович, довіреність № 7731/10 від 14.10.09

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Автономна Республіка Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 24.11.09 по справі №2а-10075/09/4/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет" (вул. Суворовський спуск 5, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя (вул. 7 Листопада, 3, місто Севастополь,99042)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Автономна Республіка Крим адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя №0000701503/0 від 06.08.2009 про визначення Закритому акціонерному товариству «Кримвтормет» суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 55676,95 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет»3,40 грн. судових витрат.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Балаклавському районі міста Севастополя звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності нарахування і обчислення, повноти і своєчасності внесення до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю за травень 2009 року, за результатами якої складено акт від 29.07.2009 № 84/266/15-341/00190638 та виявлені порушення статті 7 Закон України «Про плату за землю»і статті 21 Закон України «Про оренду землі», що привело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за травень 2009 року в сумі 42878,43 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення № 0000701503/0 від 06.08.2009 про визначення позивачу податкового зобовязання з орендної плати в сумі 55676,95грн., у тому числі: основний платіж 42828,43грн.,штрафні санкції- 12848,52грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Севастопольської міської ради 24-го скликання 19-ої сесії від 19.10.2005 №4046, яким з 01.01.2006 введено нормативну грошову оцінку земель Севастополя в адміністративних межах міста, не підлягає застосуванню для встановлення нормативної грошової оцінки земель на території міста Інкерман. Позивач та Інкерманська міська рада не вносили змін до договору оренди земельної ділянки від 17.11.2004 №89/04 щодо збільшення розміру орендної плати за землю. Перегляд орендної плати може бути зроблений тільки при внесенні змін в договір.

Із такими доводами суду погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства, субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Відповідно до статті 2 Закон України «Про плату за землю»користування землею в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається у залежності від грошової оцінки земель.

Згідно зі статтею 1 Закон України «Про оренду землі», оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендарю для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.

Таким чином, законодавець передбачив, що кваліфікація правовідносин по користуванню земельною ділянкою у якості оренди землі можливе лише за умови укладення договору оренди між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до статті 13 Закон України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що між позивачем- Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет»та Інкерманською міською радою був укладений договір №89/04 оренди земельної ділянки загальною площею 8,0538га.

Величина річної орендної плати за користування земельною ділянкою складає 616541,81грн. і підлягає щорічному перерахунку в залежності від грошової оцінки землі, яка щорічно індексується (пункти 4.2, 4.5 договору оренди).

Позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2009рік, в якій визначено суму податкового зобовязання на рік у розмірі 755698,44грн., у тому числі травень 2009рік- 62974,87грн.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про заниження позивачем суми податкового зобовязання у звязку з новою нормативною грошовою оцінкою земельних ділянок несільськогосподарського призначення, яка введена в дію рішенням 19-ої сесії 24-го скликання Севастопольської міської ради від 19.10.2005 №4046 «Про введення в дію нормативної грошової оцінки земель Севастополя в адміністративних межах міста»з 01.01.2006, не приймається судовою колегією до уваги через наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Закон України «Про оренду землі»орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Більш того, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди ( частина друга статті 21 Закон України «Про оренду землі»).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін (стаття 30 Закон України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закон України “Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно статті 19 Закон України «Про плату за землю»розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Отже, розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Як свідчать матеріали справи, Закрите акціонерне товариство та Інкерманська міська рада не вносили змін до договору оренди земельної ділянки № 89/04 щодо збільшення розміру орендної плати за землю. Інших умов збільшення розміру орендної плати законами України не передбачено, у тому числі і за рішенням податкового органу.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження і її збільшення органами державної податкової служби України, всупереч умовам договору, суперечить визначеним законом повноваженням податкових органів.

Пункт 4.6 договору передбачає, що розмір орендної плати переглядається кожний рік у разі збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянок, у тому числі інфляції, тобто договором встановлено перегляд орендної плати, який може бути зроблений тільки при наявності волевиявлення та досягнення домовленості щодо внесення змін в договір.

Земельні ділянка, що є предметом договору оренди №89/04, знаходиться в межах міста Інкерман, яке має встановлені межі і воно є визначеною адміністративною-територіальною одиницею держави.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»є спеціальним законом стосовно організації та діяльності органів місцевого самоврядування і його положення повинні застосовуватися та є обовязковими на території України.

Згідно частини другої статті 2 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до вимог статті 16 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Також, відповідно до пунктів 35, 36 статті 26 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною першою статті 60 Закон України «Про місцеве самоврядування України»встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності в тому числі на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами комунальної власності (частина пята статті 60 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження (частина перша статті 71 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до абзацу 1 частини другої пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради після набрання чинності цим Закон здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Закон.

Частиною першою статті 15 Закон України «Про оцінку земель»встановлено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою ( частина перша статті 23 Закон України “Про оцінку земель”).

З аналізу викладених норм законів вбачається, що рішення щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, які знаходяться в межах міста, можуть приймати лише органи місцевого самоврядування (ради), повноваження яких розповсюджуються на територію міста.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження та встановлення нормативів грошової оцінки земельних ділянок на території міста Інкерман належать органу місцевого самоврядування цього міста, тобто Інкерманській міській раді (з якою і був укладений позивачем договір оренди земельної ділянки), а не Севастопольській міській раді.

Твердження відповідача про те, що місто Інкерман входить в межі міста Севастополя судова колегія не приймає до уваги через наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»районні та обласні ради це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Частиною другою статті 5 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закон можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (частина друга статті 10 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Вказані норми свідчать, що адміністративно-територіальний устрій України не передбачає входження до складу міст або районів в містах інших міст.

Це також не відповідає положенням частині першої статті 133 Конституції України, згідно з якою систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Таким чином, повноваження районної ради в місті або міськради не можуть розповсюджуватися на територію іншого міста.

За таких обставин рішення Севастопольської міської ради не можуть поширюватись та бути обовязковими для застосування Інкерманською міською радою та на території міста Інкерман або бути підставою для їх застосування іншими органами в місті Інкерман.

Крім того, відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.

Згідно до частини другої статті 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Таким чином, враховуючи, що на цей час законами України не встановлені особливості місцевого самоврядування в місті Севастополі, на територію міста Інкерман не можуть поширюватись рішення Севастопольської міської ради, в тому числі щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на лист Верховної Ради України від 29.07.02 вих. №06-2/11-510, щодо поширення повноважень Севастопольської міської ради на місто Інкерман.

Недоречними визнаються також посилання заявника апеляційної скарги на те, що повноваження Севастопольської міської ради поширюються на місто Інкерман відповідно до Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», оскільки жодне з положень цього Закон або затвердженої ним Загальнодержавної програми таких норм не містять.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення №0001882301/0 від 12.12.2006р. в частині визначення штрафних санкцій по земельному податку з юридичних осіб в сумі 3555,16грн. судова колегія зазначає наступне. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закон України «Про порядок погашення зобовязань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобовязання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закон, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобовязання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначеній сумі податкове зобовязання не було узгодженим. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій в сумі 12848,52грн. у спірному податковому повідомленні - рішенні є неправомірним.

Судова колегія приходить до висновку, що визначення позивачу орендної плати в сумі 42828,43грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 12848,52грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0000701503/0 від 06.08.2009 є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

У звязку з цим судова колегія дійшла висновку, що акт перевірки від 29.07.2009 № 84/266/15-341/00190638 , як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судовою колегією не приймається акт перевірки від 29.07.2009 № 84/266/15-341/00190638, як доказ встановлення факту порушення позивачем Закон України «Про плату за землю»та Закон України «Про оренду землі»ще із тих підстав, що висновки, викладені у акті перевірки, не підтверджені відповідними доказами.

Такими доказами мають бути зміни до договору оренди земельної ділянки №89/04 щодо збільшення розміру орендної плати за землю, оскільки орендна плата за користування земельними ділянками має договірне погодження і її збільшення органами державної податкової служби України всупереч умовам договору, суперечить визначеним законом повноваженням податкових органів.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закон України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з орендної плати відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені ніякими доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов факт вказаних порушень слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з орендної плати в сумі 55676,95грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню неправомірно.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина друга статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист.

Субєкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх субєктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статями 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В мотивувальній частині зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Автономна Республіка Крим від 24.11.2009 у справі №2а-10075/09/4/0170 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Автономна Республіка Крим від 24.11.2009 у справі №2а-10075/09/4/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 серпня 2010 р.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис Г.П.Ілюхіна підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко