Постанова № 11969246, 21.09.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

21.09.10 Справа № 18/31-566

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівДавид Л.Л.

Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010р.

у справі № 18/31-566

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м.Тернопіль

про стягнення 3703,78 грн.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_3

відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010р. у справі № 18/31-566 відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ, до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м.Тернопіль, про стягнення заборгованості в розмірі 3703,78 грн., з яких: 3193,83 грн. - дебіторська заборгованість за договором, 327,90 грн. - 3% річних, 182,05 грн. - інфляційні нарахування.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з того, що укладений сторонами договір про співробітництво розірваний внаслідок односторонньої відмови від договору позивача; відповідно до вимог ч.4 ст.653 ЦК України, яка передбачає правові наслідки зміни або розірвання договору, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; умовами договору не встановлено порядку повернення авансу; правовідносини між позивачем і відповідачем виникли не з порушення грошового зобовязання останнім, а з наслідків застосування розірвання договору, а тому підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав невідповідності висновків суду дійсним обставин справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, позовні вимоги задоволити, з мотивів у ній наведених.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив.

Відтак, виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта»та приватним підприємцем ОСОБА_2 (продавець), був укладений договір про співробітництво № 19-26/06/06-002.

Згідно з п.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 3 ст.180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п.1.1 сторони погодили предмет договору та обумовили, що з метою просування товарів, які реалізуються у магазинах продавця, та з метою задоволення потреб споживачів, сторони домовились, що продавець буде виписувати кінцевим споживачам товарів рахунки-фактури і резервувати вказані в рахунках-фактури товари на термін не більше 5 (пять) днів, а банк буде приймати виписані продавцем рахунки-фактури та додаткові документи для надання кредитів в оплату вартості товарів, вибраних споживачами у продавця, та контролювати надходження коштів в оплату товарів.

Сторони договору визначили наступну технологію реалізації договору у розділі 3. При зверненні споживача з проханням придбати товари на умовах залучення кредиту банку, продавець попереджає споживача про строк резервування замовленого товару, виписує споживачу рахунок-фактуру на повну вартість товару та направляє споживача до співробітника банку для отримання інформації про умови кредитування на придбання товару. На підставі листа-повідомлення банку про видачу споживачу кредиту на придбання товару, списує з авансу, перерахованого для забезпечення розрахунків за придбані споживачами товари в магазині продавця, суму кредиту, що зазначена в листі-повідомленні, та відображає в своєму бухгалтерському обліку списану суму як оплату споживачем вартості товару за рахунок кредиту, отриманого в банку; передає споживачу товар, що оплачується за рахунок кредиту в день отримання листа-повідомлення від банку за умови, що сума кредиту, зазначеного в листі-повідомленні, не перевищує суму залишку авансу.

Сума авансу, погоджена сторонами у п.7 "Терміни" становить 50000 грн.

Згідно з п.3.2.4 договору банк повідомляє продавця про своє рішення щодо надання споживачу кредиту на придбання товару не пізніше одного робочого дня з моменту отримання від споживача належним чином оформлених документів шляхом надання позивачу листа-повідомлення про видачу кредиту на оплату вартості товару за формою, яка міститься в додатку № 1 до цього договору.

Так, положення ст.174 ГК України, а також п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, якою закріплений принцип свободи договору, передбачають можливість існування змішаного типу договору, тобто такого договору, який опосередковує різнорідні відносини та поєднує умови, котрі чітко не притаманні для певного виду зобов'язання.

Зі змісту договору про співробітництво вбачається, що господарські відносини між сторонами щодо виникнення зобовязань за цим договором обумовлюються виставленням продавцем рахунку-фактури споживачу, та відповідним листом-повідомленням про видачу кредиту на оплату вартості товару, виписаним банком на підставі зазначеного рахунку-фактури продавця, який виписується банком за умови, якщо споживачем надано відповідний пакет документів, необхідних для вирішення питання про надання йому кредиту. Отже, укладений сторонами договір містить ознаки договору комерційного кредиту.

Статтею 1057 ЦК України встановлено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На виконання своїх зобовязань за договором, банком було перераховано відповідачу згідно з меморіальним ордером № 6 від 06.07.2006р. авансовий платіж в розмірі 50000 грн. Згодом, згідно з п.п.3.2.6, 4.4.4 договору, банком здійснено поповнення суми авансу до розміру, який зазначений в п.7 "Терміни" цього договору та перераховано відповідачу 42900 грн. та 11000 грн. згідно з меморіальними ордерами № 719813 та № 749687 від 08.08.2006р. та 09.08.2006р.

Згідно з поданим позивачем реєстром авансових розрахунків за період з 06.07.2006р. по 30.11.2006р. за відповідачем числиться невикористаний аванс в розмірі 3193,83 грн.

Пунктами 7.1, 7.2 договору сторони визначили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом невизначеного строку. Якщо одна із сторін має намір достроково припинити дію цього договору, сторона повинна письмово повідомити іншу за 30 днів до моменту запланованого розірвання. В цьому випадку після закінчення 30-денного терміну з дати письмового повідомлення вказаний договір вважається достроково розірваним за погодженням сторін.

30.09.2009р. відповідачу було надіслано лист від 29.09.2009р. № 2/01-17/1771 про те, що по закінченню 30 календарних днів з моменту отримання відповідачем цього листа дія договору про співробітництво № 19-26/06/06-002 від 26.06.2006р. вважається припиненою згідно ст.7 вищезазначеного договору. Як доказ відправлення відповідачу підприємцю ОСОБА_2 даного листа позивачем долучено до матеріалів справи реєстр поштових відправлень та фіскальний чек. Крім того, цим же листом відповідача повідомлялось про необхідність повернення банку невикористаного авансу в розмірі 3193,83 грн.

Однак, судом першої інстанції при аналізі п.п.7.1., 7.2 договору зроблено невірний висновок про те, що умовами договору встановлено порядок дострокового розірвання договору шляхом односторонньої відмови від договору, що не пов'язується з порушенням умов договору. Тоді як в договорі чітко зазначено, що після закінчення 30-денного терміну з дати письмового повідомлення стороною іншої сторони про заплановане розірвання вказаний договір вважається достроково розірваним за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України, яка передбачає підстави для зміни або розірвання договору, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи п.7.2 договору останній розірваний за погодженням сторін 30.10.2009р. та вважається достроково припиненим.

Відтак, судом першої інстанції невірно застосовано норми ч.3 ст.651 ЦК України.

Як уже зазначалось вище, укладений сторонами договір містить ознаки договору комерційного кредиту. Відповідно до ч.2 ст.1057 ЦК України до комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У спірних правовідносинах моментом пред'явлення вимоги є дата 30.09.2009р. коли відповідач надіслав позивачу лист від 29.09.2009р. № 2/01-17/1771, в якому також повідомив про необхідність повернення банку невикористаного авансу в розмірі 3193,83 грн.

Відтак, за аналогією закону відповідач зобовязаний був повернути позивачу невикористаний аванс за комерційним кредитом до 30.10.2009р., що співпадає з датою розірвання договору за погодженням сторін відповідно до п.7.2 договору. Однак, відповідач невикористаного авансу в сумі 3193,83 грн. позивачу не повернув, доказів протилежного суду не подав, як не подав і доказів його (авансу) використання, оскільки передбачених договором про співробітництво послуг (дій) на суму 3193,83 грн. не надав (не вчинив).

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. А відтак, суд першої інстанції невірно застосував ч.4 ст.653 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до даних правовідносин, та дійшов помилкового висновку про те, що невикористаний аванс не підлягає поверненню, оскільки договором не встановлено порядку повернення авансу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу за період з листопада місяця 2009р. по лютий 2010р. 182,05 грн. інфляційних втрат та 327,90 грн. трьох відсотків річних за весь час користування грошовими коштами.

Відтак, з огляду на викладене на підставі ст.625 ЦК України з відповідача разом з сумою неповерненого авансу у розмірі 3193,83 грн., підлягає стягненню також 182,05 грн. інфляційних втрат та 327,90 грн. трьох відсотків річних. А отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі, як законний та обґрунтований, а рішення суду скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та при невідповідності висновків, у ньому викладених, дійсним обставинам справи.

У відповідності до вимог ст.ст.4449 ГПК України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Тому керуючись ст.44-49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ задоволити.

2.Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010р. у справі № 18/31-566.

3.Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ задоволити.

4.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (46001, АДРЕСА_1, ІНПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»(01133, м.Київ, вул.Щорса,36-Б, код ЄДРПОУ 34047020, МФО 380236, рахунок в АТ «Дельта Банк»№ 20622000002512) 3703,78 грн. заборгованості, 153 грн. у відшкодування сплаченого державного мита та 236 у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Доручити Господарському суду Тернопільської області видати наказ відповідно до вимог ст.116-117 ГПК України.

6.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7.Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддяЮрченко Я.О.

СуддяДавид Л.Л.

СуддяЯкімець Г.Г.