Рішення № 11968293, 20.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/24920.09.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк»

про визнання недійсним договору та зобовязання звільнити приміщення

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Мамедова О.Л.

від відповідача: не зявились

від третьої особи: Сурнін А.В.

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 23/07/10 від 23.07.2010 р. та зобовязання відповідача звільнити нежилі будівлі (літ XXVІI, XXVIІI), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір було укладено всупереч цілям діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр», встановленим статутом, та суперечить договору іпотеки від 07.11.2007 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2010 р. було порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 08.09.2010 р. за участю представників сторін та третьої особи, яких зобовязано надати суду певні документи.

27.08.2010 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій просить визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 23/07/10 від 23.07.2010 р. та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»з нежитлових будівель літ XXVIІ, XXVIІI, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1. Суд прийняв вищевказану заяву до розгляду.

У судовому засіданні 08.09.2010 р., представник відповідача подав клопотання, підписане директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд», про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю зявитись у судове засідання.

За таких обставин ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи був відкладений на 20.09.2010 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник третьої особи надав суду письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк»є іпотекодержателем нежилих будівель (літ XXVІI, XXVIIІ), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 відповідно до договору іпотеки від 07.11.2007 р., укладеного між позивачем і третьою особою та ним не надавалась згода на передачу вищевказаного майна в оренду, а тому оспорюваний договір порушує його права та законні інтереси як іпотекодержателя вказаних нежитлових приміщень.

Представник відповідача на виклик суду не зявився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, зважаючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст.ст. 82, 85 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі. У судовому засіданні 20.09.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»укладено договір оренди нежилих будівель № 23/07/10, за умовами якого позивач зобовязався передати, а відповідач прийняти у строкове платне користування нежилі будівлі (літ XXVІI площею 724, 10 кв.м. та літ. XXVII площею 2102, 10 кв.м.), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що договір оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. укладено всупереч встановленим цілям діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр», оскільки оспорюваним договором передбачено розмір орендної плати вдвічі менший, ніж за іншими договорами оренди, та внаслідок зловмисної домовленості його представника та представника відповідача, оскільки договір оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. від імені позивача підписано директором Гриценко С.М., а від імені відповідача дружиною Гриценка С.М. Гриценко Оксаною Володимирівною, яка на момент підписання вказаного договору займала посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»та після передачі в оренду приміщення Гриценко С.М. зайняв посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд».

Також позивач зазначає, що договір оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. суперечить договору іпотеки від 07.11.2007 р., за яким Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк»є іпотекодержателем нежилих будівель (літ XXVІI, XXVIІI), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, оскільки третя особа не надавала згоди на передачу вказаних приміщень в оренду відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Разом з тим, суд відзначає, що положення ст. 232 Цивільного кодексу України стосуються лише договірного представництва, яке виникає, зокрема, на підставі договору доручення, адже ч. 2 ст. 232 Цивільного кодексу України надає право застосовувати відповідні правові наслідки лише «довірителю».

У відповідності до положень ст. 97 Цивільного кодексу України управління юридичною особою здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 9.7. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»встановлено, що виконавчим органом товариства є директор.

Тож, наведене свідчить, що директор є органом юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр».

При цьому слід враховувати, що орган юридичної особи, який діє одноособово, не підпадає під поняття представника, а відтак положення ст. 232 Цивільного кодексу України не застосовуються у випадках, коли правочин вчиняється органом юридичної особи навіть всупереч інтересам юридичної особи.

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до оспорюваного правочину не застосовуються положення ст. 232 Цивільного кодексу України, а у разі підтвердження наявності обставин, на які посилається позивач, наступають інші правові наслідки, зокрема, передбачені ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України.

Що ж до тверджень позивача про те, що оспорюваний договір укладено всупереч цілям діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр», суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що договір оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. суперечить статутним цілям діяльності позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладено всупереч цілям діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»та внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що 07.11.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк»(іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»(іпотекодавець), в забезпечення виконання кредитного договору № 17/07 від 07.11.2007 р., укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передав в іпотеку нежитлові будівлі (літ XXVІI, XXVIІI) загальною площею 2824, 20 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1.

Згідно з пп. 2.3.1. п. 2.3. договору позивач має право користуватись предметом іпотеки, використовувати його за цільовим призначенням, не порушуючи умов договору та Закону України «Про іпотеку».

Підпунктом 2.3.3. пункту 2.3. договору встановлено, що позивач має право порушувати перед іпотекодержателем питання про надання можливості про надання письмової згоди на продаж та/або передачу третім особам предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частинами 1, 2 ст. 586 Цивільного кодексу України встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Тож, з аналізу вищенаведених норм законодавства та положень договору вбачається, що передача в оренду майна, яке перебуває в іпотеці, можлива лише за наявності на те письмової згоди іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів надання Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк»згоди на передачу позивачем в оренду нежитлових будівель (літ XXVІI, XXVIІI) загальною площею 2824, 20 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. суперечить договору іпотеки від 07.11.2007 р., а також положенням чинного законодавства України, яке регулює порядок користування та розпорядження майна, переданого в іпотеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи, що договір № 23/07/10 від 23.07.2010 р. суперечить договору іпотеки від 07.11.2007 р., а також положенням чинного законодавства України, яке регулює порядок користування та розпорядження майном, переданого в іпотеку, суд приходить до висновку, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тож, оскільки відповідно до договору оренди № 23/07/10 від 23.07.2010 р. відповідачу було передано нежитлові будівлі (літ XXVІI, XXVIІI), що знаходяться у місті Києві по вул. Магнітогорській, 1, суд вважає за доцільне застосувати норми ст. 216 Цивільного кодексу України та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»із вказаних приміщень.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 23/07/10 оренди нерухомого майна, яке складається із нежитлових будівель (літ XXVІI, XXVIІI) та знаходиться у місті Києві по вул. Магнітогорській, 1, укладений 23.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд».

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»(02152, м. Київ, пр. Тичини, 20, код ЄДРПОУ 33107942) із нежитлових будівель (літ XXVІI, XXVIІI), розташованих у місті Києві по вул. Магнітогорській, 1.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд»(02152, м. Київ, пр. Тичини, 20, код ЄДРПОУ 33107942), з будь-якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»(02125, м. Київ, пр. А.Навої, 76, код 31989792) 85, 00 (вісімдесят пять грн. 00 коп.) грн. державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 24.09.2010 р.