Рішення № 11968012, 20.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/50620.09.10 За позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"

доВідкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачаДочірнє підприємство "Ресурс-Гарантія" Акціонерного страхового товариства "Гарантія"

простягнення 42 310,98 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Мовчан Т.М.

від відповідача:Прокоф'єв Б.І.

від третьої особи:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" (надалі –"Банк") звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (надалі –ВАТ "СТ "Гарантія") про стягнення 42310,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов кредитного договору №731 від 27.06.2008 р. позивач надав кредит, а ДП "Ресурс-Гарантія" АСТ "Гарантія" належним чином грошове зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконало, в зв’язку з чим Банк на підставі договору застави майнових прав на грошовий депозит №731/1 від 01.07.2008 р. вказує на обов’язок відповідача, як майнового поручителя, сплатити заборгованість за даним кредитним договором.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 10.08.2010 р. справу №19/109 за позовом Банку до ВАТ "СТ "Гарантія" про стягнення 42 310,98 грн. передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно резолюції керівництва господарського суду міста Києва справу господарського суду Чернігівської області №19/109 передано на розгляд судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2010 р. прийнято до провадження справу №19/109, присвоєно їй новий номер №48/506, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Дочірнє підприємство "Ресурс-Гарантія" Акціонерного страхового товариства "Гарантія" (надалі –ДП "Ресурс-Гарантія"), призначено розгляд справи на 20.09.2010 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити повність.

Третя особа, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №10546684 від 26.08.2010 р., отримане третьою особою 30.08.2010 р.), в судове засідання своїх представників не направила.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2008 р. між Банком та ДП "Ресурс-Гарантія" (Позичальник) було укладено кредитний договір №731, а 30.06.2009 р. –договір №1 про внесення змін кредитного договору №731 від 27.06.2008 р. (надалі –"Кредитний договір").

Як вбачається із Кредитного договору Банк зобов’язався відкрити Позичальнику для ведення поточної діяльності підприємства кредитну лінію у розмірів 500 000,00 грн., зі сплатою –20,5% річних, за користування кредитом, та строком погашення кредиту до 28.09.2009 р., а Позичальник зобов’язався повернути Банку кредит в строк погашення та своєчасно сплатити суму нарахованих відсотків (п.п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.5, 3.7 Кредитного договору).

На виконання умов Кредитного договору позивачем було надано Позичальнику кредит на загальну суму 540 000,00грн., що підтверджується меморіальними ордерами №28720446 від 27.06.2008 р., №28808543 від 01.07.2008 р. та №31790562 від 21.10.2008 р., а також нараховані відсотки за користування ним.

В якості забезпечення виконання ДП "Ресурс-Гарантія" зобов’язань за Кредитним договором 01.07.2008 р. між Банком (заставодержатель) та ВАТ "СТ "Гарантія" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на грошовий депозит №731/1 (надалі –"Договір застави"), відповідно до якого, з урахуванням договору №1 про внесення змін до Договору застави від 30.06.2009 р., заставодавець передає в заставу заставодержателю право вимоги на отримання частини депозитного вкладу в сумі 504 930,00 грн., що випливає із договору банківського вкладу №246 від 04.04.2003 р.

13.10.2008 р. Позичальник сплатив на користь позивача 40 000,00 грн. в рахунок погашення наданого кредиту за Кредитним договором.

02.10.2009 р. у зв’язку із простроченням Позичальник Банком на підставі Кредитного договору та Договору застави було звернено стягнення на грошові кошти відповідача, проте, цього не вистачило для повного погашення заборгованості за Кредитним договором.

Спір у справі виник у зв’язку із наявністю, на думку позивача, обов’язку майнового поручителя сплатити заборгованість у розмірі, що перевищує вартість предмета застави.

Згідно із ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно частини 1 статті 574 Цивільного кодексу України підставою виникнення застави є договір.

З матеріалів справи вбачається, що п. 3.9 Кредитного договору сторонами передбачено забезпечення виконання зобов’язань за таким договором шляхом передачі в заставу відповідачем майнових прав на депозит у розмірі, а 01.07.2008 р. сторонами укладено Договір застави.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується представниками сторін в судовому засіданні, що позивач звернув стягнення на предмет застави за Договором застави (майнові права на депозит), проте розміру депозиту не вистачило для погашення заборгованості третьої особи.

Як підставу для виникнення обов’язку майнового поручителя сплатити заборгованість у розмірі, що перевищує вартість предмета застави, позивач вказує п. 3.2.1 Договору застави.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору застави (з урахуванням договору №1 про внесення змін до Кредитного договору від 30.06.2009 р.) заставодавець вважається таким, що передав, а заставодержатель таким, що прийняв право вимоги на отримання грошових коштів (депозитного вкладу) за договором банківського вкладу, укладеним між заставодавцем та заставодержателем, який є боржником відповідно до зазначеного договору. В день настання терміну будь-якого платежу за Кредитним договором або при наявності прострочки виконання зобов’язань за Кредитним договором, заставодавець уповноважує Банк здійснювати списання коштів з депозитного рахунку заставодавця №26525302000798 в Банку "Демарк", код 14229456, МФО 353575 та направляти їх на погашення строкової та/або простроченої заборгованості за цим кредитним договором. Якщо суми, яка отримана від реалізації предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої недостає для повного погашення заборгованості, за рахунок звернення стягнення на інше майно заставодавця в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Тобто, підставою позову позивачем визначено положення п.3.2.1 Договору застави в частині звернення стягнення на інше майно заставодавця в порядку, визначеному чинним законодавством України, у випадку недостатності суми, яка отримана від реалізації предмета застави, для повного задоволення вимог заставодержателя.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет обтяження - вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Згідно ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження.

Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.

Опис предмета обтяження за родовими ознаками може, зокрема, вказувати на:

1) усі існуючі та майбутні активи рухомого майна або окремого виду рухомого майна певної особи;

2) усі або окрему частину товарно-матеріальних цінностей суб'єкта господарської діяльності;

3) дебіторську заборгованість суб'єкта господарської діяльності.

Частиною 2 ст. 12 Закон України "Про заставу" передбачено, що опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

В даному випадку, формулювання п.3.2.1 Договору застави в частині звернення стягнення на все інше майно не є вказівкою на вид заставленого майна та не містить опису предмета обтяження згідно ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що у разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, положення п.3.2.1 Договору застави (в т.ч. в редакції договору №1 про внесення змін до Договору застави від 30.06.2009 р.) в частині звернення стягнення на інше майно (обтяження іншого майна) є нікчемними, а тому не створюють для сторін прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Інші положення Договору застави чи законодавства з яких у відповідача виникає обов’язок сплатити заборгованість третьої особи у розмірі, що перевищує вартість предмета застави, позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Відповідно до ст. 24 Закон України "Про заставу" у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

В даному випадку боржником у зобов’язанні є ДП "Ресурс-Гарантія" (третя особа), а не ВАТ "СТ "Гарантія" (відповідач), яке є майновим поручителем, а не боржником у зобов’язанні.

Тобто, позивач не позбавлений можливості вимагати виконання зобов’язання по поверненню коштів в частині, яка залишилася непогашеною після звернення стягнення на предмет застави, від третьої особи.

За таких обставин, в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –22.09.2010 р.