Постанова № 11966878, 20.10.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 жовтня 2010 р. № 22/14-10-722 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В.,

суддівБарицької Т.Л.,

Губенко Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 06.07.2010

та на рішенняГосподарського суду Одеської області від 16.04.2010

у справі№ 22/14-10-722

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Апікс»

простягнення 177 757, 63 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Комарінський Ю.П. (дов. від 25.01.2010);

- відповідача Варнас А.С. (дов № 01.10-В від 01.01.2010);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.04.2010 у справі № 22/14-10-722 (суддя Торчинська Л.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 (судді: Журавльов О.О., Тофан В.М., Михайлов М.В.), у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Апікс» про стягнення 177 757, 63 грн. відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 та рішення господарського суду Одеської області від 16.04.2010 з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 177 757, 63 грн., що виникла перед позивачем у відповідача у зв'язку з несплатою останнім поставлених позивачем на підставі їх усної домовленості паливно-мастильних матеріалів (далі –ПММ). Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на видаткову накладну № 080829/461 від 29.08.2010 на суму 177 757, 63 грн. як на доказ надання ПММ, та на довіреність НБГ № 70056 від 22.08.2008 як на доказ отримання їх відповідачем.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивачем не доведено факту поставки ТМЦ; відповідачем дійсно було виписано довіреність серії НБГ № 700956 від 22.08.2008, що підтверджується записом в книзі реєстру обліку довіреностей за 2005-2008 рік, проте вона складена з порушеннями, а саме: у графі «документ, що посвідчує особу»вказані невірні паспортні дані та не зазначено підставу отримання цінностей.

Дослідивши надані у справі докази, судами було встановлено, що з підстав вказаних порушень, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБГ № 700956 від 22.08.2008 була анульована бухгалтерією ТОВ «АПІКС», про що складено акт анулювання бланка довіреності від 25.08.2008.

З огляду на наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що відповідач не міг отримати цінності по вищевказаній довіреності у власність в силу п.п. 6, 7, 9, 12 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996р. за №293/1318, та ст. 248 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки ні господарський суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права і обов’язки сторін, не визначили які правовідносини існували між сторонами і на підставі чого вони виникли.

Так, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.

Зокрема, такими, що не ґрунтуються на всебічному та повному аналізі всіх обставин справи у їх сукупності, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не міг отримати ПММ за довіреністю серії НБГ № 700956 від 22.08.2010, так як вони зроблені виключно на підставі дослідження оригіналу видаткової накладної від 29.08.2008 № 080829/461, згідно з змістом якої товар був нібито отриманий відповідачем на підставі іншої довіреності, а саме: НБГ 700956 від 29.08.2008, яка в матеріалах справи відсутня, проте суди мали перевірити й інші докази для з’ясування обставин здійснення господарської операції з поставки відповідного товару.

З матеріалів справи вбачається, що на той час між сторонами по справі був укладений та діяв договір №080805/73 про виконання сільськогосподарських робіт від 05.08.2008, за умовами якого ТОВ «СТІОМІ-Холдінг»(Замовник) доручає, а ТОВ «АПІКС»(Виконавець) забезпечує проведення збиральних робіт в обсягах, в строки та на умовах, передбачених даним договором. Пунктом 2.3 договору № 080805/73 про виконання сільськогосподарських робіт від 05.08.2008 передбачено, що заправка техніки паливно-мастильними матеріалами здійснюється за рахунок Замовника, тобто, ТОВ «СТІОМІ-Холдінг».

За доводами ТОВ «АПІКС»на підставі вищевказаного договору № 080805/73 від 05.08.2008 відповідачем і була виписана довіреність серії НБГ № 700956 від 22.08.2008, проте при її заповненні підстава видачі була помилково не вказана.

Судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки даним обставинам.

Так, при розгляді даного спору судам слід було ретельніше встановити дійсні правовідносини сторін та перевірити чи дійсно відбувалась відповідна поставка на виконання умов договору № 080805/73 про виконання с/г робіт від 05.08.2008, чи сторони провели господарські операції поза межами договору, врахувавши, при цьому, що як в спірній накладній, так і в довіреності на отримання цінностей, відсутні будь-які посилання на даний договір, як на підставу здійснення поставки; не містить посилань на цей договір і претензія позивача, з якою він звертався до відповідача.

Окрім того, суди не звернули увагу на те, що відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого Закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997 за № 233/2037.

При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

З врахуванням вказаних норм права судам належало встановити чи внесено сторонами спірні суми з податку на додану вартість до документів податкового обліку відповідно до приписів пп. 7.2.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чи вівся платником податку окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону, чи відповідають відомості податкового обліку відомостям щодо спірних сум, та дати вказаним обставинам належну правову оцінку.

При цьому, касаційна інстанція не може визнати обґрунтованим посилання судів на Акт № 50/23-00/30130392, складений Роздільнянською міською державною податковою інспекцією про результати планової виїзної перевірки ТОВ «АПІКС»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2009, витяг з якого наявний в матеріалах справи, як на належний доказ того, що спірні відносини виникли саме в межах укладеного між сторонами договору, з огляду на те, що зі змісту вказаного акту не вбачається, що податковими органами при здійсненні перевірки, в тому числі, досліджувались первинні бухгалтерські документи, що стосуються спірної господарської операції з поставки ПММ.

Тому судам необхідно було дослідити наступні документи за відповідні періоди: податкові накладні позивача, реєстри отриманих та виданих податкових накладних позивачем, розшифровки позивачем податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, журнал реєстрації довіреностей відповідача, податкові декларації відповідача з податку на додану вартість, реєстри відповідача отриманих та виданих податкових накладних, чого судами зроблено не було, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Відповідно до приписів ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, враховуючи, що ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий господарський суд в порушення наведених норм не забезпечили всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи, що суттєво вплинуло на правильність встановлення дійсних обставин справи та, відповідно, на їх юридичну оцінку і правильність застосування норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення та направити справу до місцевого господарського суду для нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 та рішення господарського суду Одеської області від 16.04.2010 по справі №22/14-10-722 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя                                                  С.В. Мирошниченко

Судді:                                                  Т.Л. Барицька

                                                                                           Н.М. Губенко