Постанова № 11965930, 10.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2010 року 10 год. 56 хв. № 2а-11788/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова Технолоджис»

ДоДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

Проскасування акту № 400/29-139 від 17.07.2009 р. За участю представників сторін

від позивача: Бурдін О.М. за дов. від 23.11.2009 р.

від відповідача: Москаленко Г.В. за дов. № 78/9/10 від 19.01.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Технолоджис»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з 17.07.2009 р., оформленого актом № 400/29-139 від 17.07.2009 р.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийнятий податковим органом акт суперечить чинному законодавству, а саме було неправомірно визначено подію, яка є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та неправдиво зазначено, що платником податку на додану вартість було занижено податкові зобовязання на суму 1023600 грн.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити., вважає, що оскаржуваний акт прийнятий в межах повноважень та на підставі чинного законодавства. Також, представник відповідача пояснив, що при винесенні рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Нова Технолоджис»податкова інспекція керувалась вимогами п.п. «в»п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», тому вважає, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників позивача та відповідача, суд приходить до наступних висновків.

Пред`явлені позовні вимоги про скасування рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з 17.07.2009 р., оформленого актом № 400/29-139 від 17.07.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Актом № 400/29-139 від 17.07.2009 р. ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (Свідоцтво № 100162845), оскільки ТОВ «Нова Технолоджис»занижено податкові зобовязання по податку на додану вартість на суму 1023600 грн.

Податковий орган стверджує, що позивачем було виписано податкові накладні, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобовязання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджено актом документальної невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість № 197 від 17.07.2009 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Як встановлює п. 2.1, 2.2 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи вбачається, що ТОВ «Нова Технолоджис»зареєстроване як юридична особа Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 04.06.2007 р., ідентифікаційний код 35137497.

З копії свідоцтва про реєстрацію платника на додану вартість № 100162845 виданого 05.02.2009 р. вбачається, що позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 13.01.2005 р.

Підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначений в п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону;

ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

У разі якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні. Це правило не поширюється на осіб, зазначених у підпункті "в" цього пункту.

Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а" - "б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту.

Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається у строки, визначені цією статтею для податкової реєстрації.

Платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво:

якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання;

якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою податкового органу, - протягом двадцяти календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання. У цьому випадку затримка у поверненні такого свідоцтва прирівнюється до затримки у наданні податкової звітності з цього податку.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Реєстрація платника податку на додану вартість може бути анульовано у випадку визначеному підпунктом «в»пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, або особа, зареєстрована як платник податку, стає субєктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

З пояснень позивача судом встановлено, що жодна з перелічених умов анулювання свідоцтва платника податку не мала місце.

Відповідно до ч. 1 ст.2 закону України «Про Державну податкову службу в Україні» завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі). Відповідно до ст. 3 цього ж Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень. Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та обєднаних державних податкових інспекцій виконують функції по здійсненню контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність цих податків, платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, та ін. Статтею 11 цього ж Закону передбачені права державних податкових інспекцій а саме: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів; 3) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у фізичних осіб документи, що посвідчують особу; 4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків); 5) одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Позивачем не заперечується право державної податкової інспекції проводити перевірки чи витребовувати необхідну для перевірки документацію. Відповідно до абз. 3 п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.09р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)»у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація платників податку на додану вартість анулюється. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Податкова пояснила, що підставами для прийняття спірного акту стало те, що за даними автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що існує розбіжність між задекларованим податковим кредитом по ПДВ, який було задекларовано ТОВ «Сендбласт ПТК», сума 764938,50 грн. та ТОВ «Максі-Маркетинг», сума 258240,74 грн. та задекларованими позивачем податковими зобовязаннями в липні 2008 року. Відповідно до ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»таке неспівпадіння є підставою для проведення документальної перевірки обох підприємств, за результатами якої необхідно прийняти рішення, чи було неправомірно заявлено податковий кредит, чи недозаявлено податкові зобовязання. Перевірку ж було проведено лише відносно позивача, стосовно вищевказаних підприємств запити не направлялись, відомості щодо правомірності декларування ними податкового кредиту відповідачем не перевірялись. Також, позивач зауважив, що податковим органом не досліджувалися первинні документи, які стали підставою для включення сум до податкового кредиту. З наданих податкового обліку позивача вбачається, що податкових накладних на зазначені вище суми позивач не виписував, тому і підстав для включення їх до податкового кредиту у згаданих підприємств, а відповідно і до складу податкових зобовязань у позивача не було. Слід зазначити, що позивач не реєструвався як платник єдиного податку, не був та не є на час слухання справи субєктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», немає рішення суду про звільнення позивача від сплати податку на додану вартість, немає будь-яких інших передбачених законом підстав для твердження, що позивач став субєктом іншої спрощеної системи оподаткування, що тягне анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість.

Таким чином, посилання податкової інспекції на п.п. «в»п. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірним.

Посилання відповідача на абз. 3 п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обовязкових платежів)», яким визначено, що у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобовязання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація платників податку на додану вартість анулюється», не приймається судом до уваги та не може бути підставою для анулювання реєстрації позивача платником, виходячи з наступного.

Кабінет Міністрів України своїм організаційно-розпорядчим актом фактично вніс зміни до Закону України «Про податок на додану вартість», доповнив його новою підставою для анулювання реєстрації платників податку на додану вартість.

Проте, відповідно до п. 11.4 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обовязковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Слід відзначити, що п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)»від 01.07.2009 р. № 757 на підставі якого і було прийнято оскаржуваний акт було скасовано Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. за № 1120-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)».

Суд вважає рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача на підставах зазначених в Акті № 400/29-139 від 17.07.2009 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити, а саме необхідно Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з 17.07.2009 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Технолоджис», оформленого актом № 400/29-139 від 17.07.2009 р.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПостановиВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з 17.07.2009 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Технолоджис», оформленого актом № 400/29-139 від 17.07.2009 р.

3.Судові витрати у сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Технолоджис»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.Є. Пилипенко

Дата підписання повного тексту постанови: 26.03.2010 р.