Постанова № 11965841, 14.01.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 січня 2010 року           16:30           № 2а-2249/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Федоровій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Крокус К"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

провизнання незаконними дій посадових осіб по проведенню документальної позапланової перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ та податку на прибуток Позивачем при взаєморозрахунках з ТОВ «Віпромторг» за період з 01.09.06 р. по 31.03.07 р.;

про скасування податкових повідомлень-рішень №0000042322/0 від 09 лютого 2009 року і №0000052322/0 від 09 лютого 2009 року.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ ОСПРАВИ:

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку Позивача, дії посадових осіб ДПІ у Дніпровському районі м. Києва під час проведення документальної позапланової перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ та податку на прибуток Позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Віпромторг»за період з 01 вересня 2006 року по 31 березня 2007 року є не законними та протиправними, а висновки, які містяться в акті перевірки №142/23-200-33345248 від 29 січня 2009 року є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Зазначає, що особи, що здійснювали перевірку, не взяли до уваги, що на момент здійснення господарських операцій господарська діяльність ТОВ «Віпромторг»була легітимізована у встановленому законодавством порядку, підприємство було зареєстроване як платник податку на додану вартість, мало індивідуальний податковий номер, та було включено до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців. На підставі викладеного вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0000042322/0 від 09 лютого 2009 року та № 0000052322/0 від 09 лютого 2009 року підлягають скасуванню.

          Позиція податкового органу полягає в тому, що у ТОВ «Крокус К»відсутні підстави для включення до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, начебто отриманим від ТОВ «Віпромторг», оскільки 26.07.2008 р. Голосіївський районний суд м. Києва виніс рішення у справі №24431/8 та визнав недійсним з моменту реєстрації, а саме з 07.02.06 р. статут ТОВ «Віпромторг», а також визнано не дійсною реєстрацію ТОВ «Віпромторг»в якості платника ПДВ (свідоцтво платника ПДВ №37116722 видане 27.02.06) з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Посилаючись на вказане рішення, Відповідач дійшов висновку, що правочини укладені між ТОВ «Крокус К»та ТОВ «Віпромторг»не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України. Отже у Позивача були відсутні підстави для включення до валових витрат видатків на придбання товарів по накладним, отриманих від ТОВ «Віпромторг»в ІІІ кварталі 2006 року та IV кварталі 2006 року, що призвело до заниження податку на прибуток.

Вважає, що Відповідачем правомірно винесено податкові повідомлення-рішення за виявлене порушення, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті Окружний адміністративний суд м. Києва -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус К»зареєстроване у Дніпровській районній у місті Києві державній адміністрації 03.03.2005 року, ідентифікаційний код 33345248, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 324091.

Згідно довідки № 19054 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності за КВЕД є: оптова торгівля паливом; технічне обслуговування та ремонт автомобілів за замовленням населення; роздрібна торгівля пальним; готелі з ресторанами; посередництво в торгівлі різними товарами; підготовка до продажу або здавання під найм нерухомості.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено документальну позапланову перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ та податку на прибуток ТОВ «Крокус К»при взаємовідносинах з ТОВ «Віпромторг»за період з 01 вересня 2006 року по 31 березня 2007 року., в результаті якої складений акт перевірки №142/23-200-33345248 від 29.09.2009 року.

В результаті перевірки зафіксовано наступні порушення: 1) п.п. 7.2.4, п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1065710 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2006 року –577418 грн.; за листопад 2006 року –466478 грн.; за березень 2007 року –21814 грн.; 2) п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 2664274 грн. у тому числі по періодах: за 3 квартал 2006 року - 721772 грн.; за 2006 рік –1768661 грн.; за 1 квартал 2007 року –173841 грн.

На підставі висновків вказаних в акті перевірки Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0000042322/0 від 09 лютого 2009 року на суму 2131420,00 грн., у тому числі донараховано зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1065710,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1065710,00 грн. та №0000052322/0 від 09 лютого 2009 року прибуток в сумі 5328548,00 грн. в тому числі донараховано зобов’язання з податку на прибуток в сумі числі 2664274,00 грн. і засновано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2664274,00 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Оцінюючи твердження Позивача щодо порушення Відповідачем ч. 1 ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №509-ХІІ суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Відповідно до п. 7 Указу Президента України «Про деяких заходи з перегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 р. №817/98 (із змінами та доповненнями) передбачено рекомендувати підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності ведення журналів відвідування їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов’язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідування, посади і прізвища представника, який обов’язково ставить всій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючому органу, в якому працює такий представник.

За умов допущення до перевірки працівників ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі направлення на перевірку та наказу, доводи Позивача про те, що не було зроблено запис в журналі на реєстрації перевірок не можуть бути підставою для визнання перевірки не правомірною.

За таких обставин позовні вимоги, в частині визнання незаконними дій посадових осіб Відповідача щодо проведення перевірки, задоволенню не підлягають та спір розглядається по суті встановленого порушення.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-ХІV від 16.07.99.

Згідно ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо –безпосередньо після їх закінчення.

Господарські операції, як зазначено п. 5 ст. 9 вищевказаного Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 цього Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.

У відповідності до п.п. 7.7.1 п.п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон про ПДВ) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно до п.п.1.7 п. 1 ст. 1 вказаного Закону податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

П.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), у зв’язку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що господарські операції, здійснені між Позивачем та його контрагентом ТОВ Віпромторг»за період, що перевірявся, відображені у відповідних бухгалтерських, докази сплати контрагенту коштів та податкові накладні про що зазначено і в акті перевірки.

Як зазначалось вище, Відповідач вважає, що ТОВ «Віпромторг»не мало права видавати податкові накладні, оскільки за рішенням суду установчі документи цього товариства визнані недійсними з моменту їх державної реєстрації і сама юридична особа, ТОВ «Віпромторг», припинена з моменту державної реєстрації, а отже видані цим товариством податкові накладні є недійсними і ТОВ «Крокус К»не повинно було включати до податкового кредиту витрати по господарських операціях з ТОВ «Віпромторг».

Суд не погоджується з такою думкою Відповідача з огляду на наступне.

Як встановлено у судовому засіданні Позивач здійснював господарські операції з ТОВ «Віпромторг»в періоді з 01 вересня 2006 року по 31 березня 2007 року.

Голосіївський районний суд м. Києва 25 липня 2008 року виніс рішення згідно якого визнав статут ТОВ «Віпромторг», зареєстрований Голосіївською районною адміністрацією у м. Києві 07.02.06 не дійсним з моменту його реєстрації, а також визнав не дійсною реєстрацію ТОВ «Віпромторг»в якості платника ПДВ (свідоцтво платника ПДВ №37116722 видане 27.02.06) з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

В матеріалах справи наявна ухвала Апеляційного суду м. Києва від 13.05.09 р. з якої вбачається, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.07.08 р. скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Віпромторг», третя особа: ДПА у м. Києві про визнання непричетності до господарської діяльності товариства, визнання недійсними установчих документів товариства та його реєстрації платником ПДВ закрито.

Проте, визнання установчих документів недійсними та припинення юридичної особи не означає автоматично скасування реєстрації платника податку на додану вартість, а вимагає від податкового органу вчинення низки дій, що визначені Наказом ДПА України від 01.03.2000 року №79 «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», відповідно до якого анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість може бути здійснене на підставі судового рішення про анулювання податкової реєстрації (п. 25.2.1). Відповідно до п. 25.2.2 зазначеного Положення рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформлюється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою №6-ПДВ. При цьому, дата затвердження акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вважається днем такого рішення.

В розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»не надходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум із складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також слід зауважити, що формування платника ПДВ податкового кредиту не може визнаватися не правомірним та тій лише підставі, що державна реєстрація або реєстрація контрагентів таких платників податку скасовувалась.

Крім того, рішення про виключення з Реєстру платників ПДВ і саме виключення з Реєстру, як юридичний факт, не можуть мати зворотну силу, тобто поширюватись на відносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття рішень.

Саме по собі визнання не дійсними установчих документів у судовому порядку не може бути доказом втрати контрагентом платника податку статуту платникам ПДВ до фактичного його виключення з реєстру.

Одночасно, суд звертає увагу на ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються і можуть використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався Позивач, укладаючи господарські договори зі своїми контрагентами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов’язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв платника податку на додану вартість своїх контрагентів по угодам.

Щодо правомірності донарахування Позивачу зобов’язання з податку на прибуток підприємств та штрафних фінансових санкцій судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. У п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий дохід визначеного як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або не матеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно приписами п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовку, організацією, веденням придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статі.

Не належить до складу валових витрат будь-які втрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що стала раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Датою виникнення права на валові витрати визначається за правилами, встановленими п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та не може бути ототожнена із датою отримання податковим органом інформації про визнання установчих документів контрагентів платника податку.

Проте, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначаючи правила ведення податкового обліку, не містить визначення останнього (як і інші закони про оподаткування або нормативні акти по даним питанням). Визначаючи у ст. 11 зазначеного Закону податкові періоди, та дату доходів, законодавець нічого не зазначає про те, що відноситься до розрахункових документів, платіжних та інших документів та їх правомірності, а лише обмежується зазначенням деяких їх форм.

На основі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підстав в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним рішень.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 86, 94, 158-163 КАС України, адміністративний суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Дніпровською районі м. Києва № 0000042322/0 від 09 лютого 2009 року та № 0000052322/0 від 09 лютого 2009 року.

3. В іншій частині позову відмовити.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Суддя                                                                                 А.Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 05.03.10 р.