Ухвала суду № 11942191, 16.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-1415/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Островича С.Е., Усенко Є.А., Федорова М.О.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 09 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року

у справі №28/255А(22а-5353/07)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна торгова компанія «Укрресурс»(надалі –ТОВ «ЗТК «Укрресурс»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (надалі –ДПІ у Шевченківському районі м.Львова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У серпні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, в якому поставлено питання, про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м.Львова №0001262300/0/8934 від 18.04.2008 року та №0001252300/0/8933 від 18.04.2007 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства. Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому законі не дозволяється.

Постановою господарського суду Львівської області від 09 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Скасовані податкові повідомлення–рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова №0001262300/8934 від 18.04.2007 року та №0001252300/0/8933 від 18.04.2007 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3, 40 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат витрати по отриманню інформаційно-консультаційних послуг, оскільки ці послуги є безпосередньо пов’язані з веденням господарської діяльності позивача та підтверджені відповідними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Шевченківському районі м.Львова звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та просить прийняти нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ЗТК «Укрресурс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.11.2005 року по 31.12.2006 року, про що складено акт №687/72/23-120/33862875 від 10.04.2007 року.

За результатами перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог:

-п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження прибутку, що підлягає оподаткуванню на суму 127875,42грн. і, відповідно, заниження податку на прибуток на суму 31968,86грн.;

-п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством зайво включено до складу податкового кредиту і знижено податок на додану вартість за перевірений період на суму 22775,08грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0001262300/0/8934 від 18.04.2008 року про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 46754,76грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 14785,90грн.; №0001252300/0/8933 від 18.04.2007 року про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 34162,62грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкцій - 11387,54 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період інформаційно-консультативні послуги з пошуку покупців та постачальників бензину А76(А80), дизпалива, пічного палива, мазуту та інших нафтопродуктів позивачу надавали ПП «Будпостачоб’єкт»та ТОВ «Профліга».

В акті перевірки зазначено, що на підставі наданих до перевірки документів щодо надання інформаційно-консультаційних послуг неможливо встановити, яку економічну ефективність для підприємства та його господарської діяльності принесли понесені втрати, а саме: ні вивчення попиту; ні питань ціноутворення, ні реклами, ні стимулювання збуту, ні планування товарного асортименту. Тобто, відсутність у документах інформації про суть операції не дає змоги встановити зв’язок даних витрат та господарської діяльності.

Згідно з п.п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, за змістом вищенаведеної норми права, до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, визначальною ознакою валових витрат є їх безпосередній зв’язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, господарська діяльність платника податку являє собою сукупність господарських операцій, які відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначаються як дії і події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частиною 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату i місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції i правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинні документи, в даному випадку акт приймання-передачі робіт, повинні містити інформацію про те, за які конкретно послуги перераховано кошти, тобто містити інформацію про те, що такі послуги пов’язані з веденням виробництва позивачем, оскільки до складу валових витрат можуть бути віднесені тільки витрати, які вказані у п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, слід зазначити, що відповідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді в зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат.

З вищевикладеного вбачається, що необхідною умовою для включення витрат до валових витрат, а податку на додану вартість –до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов’язань, є отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції, як складової господарської діяльності.

Однак, слід зазначити, що з наданих позивачем актів здачі-приймання робіт неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу наданих послуг, і, як результат, виявити зв’язок цих послуг з господарською діяльністю позивача, тому що вони містять загальні вказівки про надані послуги.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено, того факту, що оплачені послуги якимось чином використані в господарській діяльності підприємства та призвели до отримання будь-яких доходів.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Між тим, ст. 220 КАС України визначені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, де, зокрема, передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова –задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 09 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.