Постанова № 11942177, 16.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-11113/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Островича С.Е., Усенко Є.А., Федорова М.О.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову господарського суду Харківської області від 15 грудня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року

у справі №АС-13/479-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Система»(надалі –ВАТ «НВП «Система»)

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі –ДПІ у Київському районі м. Харкова)

про визнання нечинним рішення, -

встановив:

У жовтні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому поставлено питання, з урахуванням змін до позовних вимог, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000012303/0 від 18.02.2006 року, №0000012303/1 від 14.04.2006 року, №0000012303/2 від 26.06.2006 року, №0000012303/3 від 15.09.2006 року в частині донарахування податку на додану вартість (надалі –ПДВ) у сумі 104461,00грн. та в частині нарахованих на цю суму штрафних санкцій в розмірі 52230,50грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майновий комплекс у м.Дергачі в перевіряємо му періоді використовувався з метою отримання доходів від здавання приміщень в оренду, отже, твердження про його невиробниче використання помилкові. Отримані доходи від здавання вказаного майнового комплексу в оренду відображені на відповідних рахунках доходів. Витрати на утримання орендованих приміщень в сумі 505500,00грн. були безпосередньо пов’язані з отриманням доходу від орендних операцій та правомірно віднесені на витрати підприємства (рахунок 23 «Виробництво») та на результати операційної діяльності (рахунок 791 «Фінансовий результат»). Сума списаних витрат на утримання майнового комплексу не є операцією з передачі матеріальних цінностей для невиробничого використання, тобто не є базою для оподаткування податком на додану вартість, тому дії податкового органу не відповідають діючому законодавству.

Постановою господарського суду Харківської області від 15 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000012303/1 від 14.04.2006 року, №0000012303/2 від 26.06.2006 року, №0000012303/3 від 15.09.2006 року в частині донарахування ПДВ у сумі 104461,00грн. та застосуванні фінансових санкцій в розмірі 52230,50грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшли висновку, що висновки акту перевірки, в частині, що стосується скасованих повідомлень-рішень, зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин справи, фінансово-господарської діяльності підприємства, без з’ясування напрямку використання придбаних товарів, а тому є неправомірними та необґрунтованими.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у Київському районі м. Харкова звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) ВАТ «НВП «Система»за період з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року, про що складено акт №237/23-3/32133730 від 08.02.2006 року.

Вказаною перевіркою податковим органом було встановлено ряд порушень, зокрема, позивачем, за висновками податкового органу, було порушено п.4.2 п.4.9 ст.4, п.п.7.2.8 п.7.2 та п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7, абз.1 п.10.1 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість у розмірі 114677,00грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012303/0 від 18.02.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 172016,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57339,00грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. За результатами адміністративного оскарження органами державної податкової служби прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: №0000012303/1 від 14.04.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 172016,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57339,00грн.; №0000012303/2 від 26.06.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 162483,50грн. в т.ч. штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57339,00грн.; №0000012303/3 від 15.09.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 108322,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції в розмірі 54161,50грн.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення оскаржуються позивачем в частині донарахування податку на додану вартість (надалі –ПДВ) у сумі 104461,00грн. та в частині нарахованих на цю суму штрафних санкцій в розмірі 52230,50грн.

В ході проведення перевірки податковим органом зроблені висновки, щодо невідповідності податкового обліку позивача даним декларації у грудні 2004 року, внаслідок чого була занижена сума ПДВ на 3361,00грн.

Відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку повинні вести окремий облік з поставки та придбання щодо: операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що від’ємне значення ПДВ в сумі 3363,00грн. в декларації за грудень 2004 року пов’язано з тим, що у цьому місяці підприємством було проведено коригування ПДВ, яке було помилково нараховане у серпні 2004 року на суму уцінки готової продукції.

Разом з тим, виправив зроблену раніше помилку, позивач не здійснив відповідний запис до книги продажу товарів (робіт, послуг). Крім того, сума коригування в розмірі 2180,00грн. відноситься до іншої господарської операції і пов’язана з поверненням товару у місяці його реалізації (у грудні 2004 року).

Відповідно до п.5.1 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Також, перевіряючими було встановлено, що у перевіряємому періоді підприємство здійснювало операції з передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу для невиробничого використання, при цьому ПДВ підприємством не нараховувалось. Відповідно до пояснень позивача, у лютому 2005 року бухгалтерський облік діяльності в м.Дергачі та м.Харкові було об’єднанні, витрати віднесені до збитків, що призвело до порушення п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом на адресу позивача був направлений лист №604/10/23-304 від 25.01.2006 року (а.с.109 т.1), відповідно до якого, відповідач просив надати пояснення та їх документальне підтвердження щодо не здійснення усунення виявлених порушень податкового законодавства за результатами попередньої документальної перевірки з питань відображення від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього податкового періоду. Згідно відповіді позивача на вищезазначений лист (а.с.110 т.1), вся документація була надана. Однак, у поясненнях, наданих позивачем до суду першої інстанції (а.с.1 т.2), він зазначає, що у нього відсутні будь-які первинні документи на передачу товарів (робіт, послуг) у межах балансу для невиробничого використання. Щодо витрат на утримання приміщень, що надавались в оренду, їх сума майже повністю складається з амортизації цих приміщень.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 року (а.с.138-139 т.2), позивача зобов’язали надати документи на підтвердження стягнення 50500,77грн. на амортизацію відрахувань та документи в підтвердження використання цих коштів в господарські діяльності. На виконання вищезазначеної ухвали суду апеляційної інстанції, позивач повідомив, що у нього відсутні будь-які первинні документи на передачу товарів (робіт, послуг) у межах балансу для невиробничого використання, оскільки така передача взагалі не здійснювалась.

Крім того, господарським судом Харківської області позовні вимоги задоволено частково, хоча позивачем було поставлено питання про часткове скасування оскаржуваних повідомлень-рішень і судом першої інстанції в цій частині позов задоволено, а в решті вимог в позові відмовлено. Тобто, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що повно і правильно встановивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дали їм неналежну юридичну оцінку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень та відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ «НВП «Система»з наведених вище мотивів.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова –задовольнити.

Постанову господарського суду Харківської області від 15 грудня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року –скасувати.

В задоволенні позовних вимог Відкритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Система» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання нечинним рішення –відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.