Ухвала суду № 11941709, 23.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2010 р. м. КиївК-4868/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову господарського суду Полтавської області від 26 червня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2008 року

у справі №17/15

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»(надалі ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»)

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області)

за участю прокуратури Полтавської області

про визнання нечинними податкових повідомленьрішень, -

встановив:

У березні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000532305/0/89 без дати та №0000532305/1/18 від 01.02.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки є безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими.

Постановою господарського суду Полтавської області від 26 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000532305/0/89 без дати та №0000532305/1/18 від 01.02.2007 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх підстав та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено невиїзну позапланову перевірку ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період квітень-липень 2006 року, про що складено акт №648/23-312/00191282 від 27.11.2006 року.

Між тим, період вказаний у акті перевірки квітень, травень, червень, липень 2006 року вже перевірявся працівниками Кременчуцької ОДПІ Полтавської області, складено 7 актів та 8 рішень: за квітень 2006 року акт документальної невиїзної (камеральної) перевірки від 09.06.2006 року №11/15-355 (а.с.49 т.1), акт виїзної позапланової перевірки від 12.10.2006 року №568/23-312/00191282 (а.с.66 т.1); за травень 2006 року акт документальної невиїзної (камеральної) перевірки від 17.07.2006 року №13/15-355 (а.с.58), акт виїзної позапланової перевірки від 20.10.2006 року №586/23-312/00191282 (а.с.71 т.1); за червень 2006 року акт документальної невиїзної (камеральної) перевірки від 18.08.2006 року №15/15-355 (а.с.62 т.1), акт виїзної позапланової перевірки від 20.10.2006 року №586/23-312/00191282 (а.с.71 т.1); за липень 2006 року акт виїзної позапланової перевірки від 12.10.2006 року № 568/23-312/00191282 (а.с.71 т.1).

За висновками податкового органу, по останній перевірці, встановлено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2. п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2006 року на 2726993,00грн., за травень 2006 року на 4981179,00грн., за червень 2006 року на 4852894,00грн., за липень 2006 року на 4069673,00грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000532305/0/89 без дати яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 16630739,00грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1363496,50грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. За результатами адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000532305/1/18 від 01.02.2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 16630739,00грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1363496,50грн.

Під час проведення перевірки, було встановлено, що між позивачем та Фест-Альпіне Индустрианлагенбау Гмб&Ко і Мидрекс Технолоджиз Инк укладено контракт №113 від 08.11.2005 року про надання інженерінгових послуг зі створення металургійного заводу у відповідності до додатків 1а і 1б.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до платіжних доручень та акту приймання наданих послуг умови контракту були виконані належним чином.

Однак, контрагенти позивача є нерезидентами, отже, відповідно до п.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», у разі надання на митній території України послуги нерезидентом податкова накладна виписується таким платником податку: зареєстрованим на території України постійним представництвом цього нерезидента, а за відсутності такого - резидентом, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - покупцем (отримувачем) - податковим агентом такого нерезидента. Тобто, відповідно до вищенаведеного, позивач здійснив нарахування податкових зобовязань з ПДВ у розмірі 20% від суми попередньої оплати та виписав податкові накладні.

Слід зазначити, що у матеріалах справи міститься лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Держзовнішнформ №1/2149 від 04.04.2006 року, відповідно до якого, надана інформація дає підстави вважати, що контракт між ВАТ Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»та компаніями «Voest-Alpine Industrieanlagenbau GmbH & Co»і Midrex Technologies Inc. , відповідає практиці укладання зовнішньоекономічних угод на надання послуг у галузі інжинірингу, загальна вартість послуг за контрактом, їх ціни та суми зазначених авансових платежів відповідають конюктурі ринку. Цей експертний висновок є дійсним до 31.07.2006 року.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до акту перевірки, у податкового органу немає зауважень до податкових накладних, в той же час, відповідач зауважує, що, позивач фактично не проводить будівництво металургійного заводу, земельна ділянка під будівництво не виділялась, дозвільних документів на будівництво зазначеного заводу позивач не отримував.

Однак, слід зазначити, що згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, в ході проведення перевірки, було встановлено факт наявності візуального факсимільного підпису на податкових накладних, отриманих від постачальників позивача, а саме, ВО «Техносервіс»та ПП ТВФ «Промресурс». За висновком податкового органу, податкові накладні, отримані від вищезазначених постачальників, оформлені з порушенням порядку їх заповнення, а отже, не можуть слугувати підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.5 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З акту перевірки вбачається, що на момент видачі податкових накладних вказані підприємства-постачальники зареєстровані органами ДПА, як платники ПДВ, мають індивідуальний податковий номер, а значить мали право видавати податкові накладні. Крім того, договори не визнані недійсними.

Як вбачається з листа Міністерства юстиції України №19-45-1590 від 10.01.2005 року, відповідно до абзацу першого п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно до п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 24.051995 року №88 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 році за №168/704, документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Також, слід звернути увагу, що 01.09.2005 року та 08.02.2006 року між ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»та контрагентами ПП ТВФ «Промресурс»та ВО «Техносервіс»було оформлено додаткові договори про застосування факсимільного відтворення підписів посадових осіб на документах, що будуть видаватись на виконання господарських договорів.

Контрагенти ПП ТВФ «Промресурс»та ВО «Техносервіс», які виписували спірні податкові накладні, своїми листами підтвердили, що ці накладні відображені в книгах продажу товарів (робіт, послуг) та включені до податкових зобовязань по ПДВ у відповідному податковому періоді.

Крім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає, що «Voest-Alpine Industrieanlagenbau GmbH & Co»входить до корпорації SIEMENS AG представництво якого розташовано в Україні. Дана обставина є підставою вважати, що ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»порушено п.п.«г»п.10.1 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»згідно якого особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: при наданні послуг нерезидентом його постійне представництво, а при відсутності такого особа, яка отримує послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України. Отже ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»в результаті проведення фінансово-господарських операцій з «Voest-Alpine Industrieanlagenbau GmbH & Co»не мало права самостійно виписувати податкові накладні так як у даного нерезидента існує на території України постійний представник.

Разом з тим, такі доводи Кременчуцької ОДПІ Полтавської області відсутні в акті перевірки, в рішеннях субєкта владних повноважень під час апеляційного оскарження, не були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій. Вищезазначені доводи в касаційній скарзі не підтверджені будь-якими доказами.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно до п.5.3 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 03.03.1998, № 93, якщо в повторній скарзі (заяві) порушуються питання або додаються документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання і документи не підлягають розгляду по суті, а заявник інформується про необхідність розгляду цих питань органом державної податкової служби, рішення якого оскаржується.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судові рішення попередніх судових інстанцій були прийняті у звязку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Полтавської області від 26 червня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченими ст.ст.236-238 КАС України.