Ухвала суду № 11940862, 21.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2010 р. м. КиївК-2330/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Карась О.В., Маринчак Н.Є., Степашко О.І., Шипуліна Т.М.

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Свердловську Луганської області (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Луганської області від 29.10.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2008

у справі № 12/434ад

за позовом спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав»(далі СП «Інтерсплав»)

до ДПІ

та Головного управління державного казначейства у Луганській області (далі Управління)

за участю Прокуратури Луганської області

про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників:

СП «Інтерсплав»не зявились,

ДПІ Шкоропада О.В., Ярмака М.М.,

Управління не зявились,

Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 3384747грн. по декларації за вересень 2006 року.

У подальшому з огляду на часткове повернення позивачеві оспорюваної суми у заяві від 05.10.2007 СП «Інтерсплав»відмовився від позовних вимог в частині стягнення 605804 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 29.10.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2008, позов задоволено повністю. У прийнятті названих рішень попередні інстанції виходили з того, що обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди було неодноразово підтверджено висновками перевірок, проведених контролюючим органом, тоді як право позивача на отримання бюджетного відшкодування не залежить від виконання своїх податкових зобовязань його постачальниками по ланцюгу в разі фактичного здійснення господарської операції.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить касувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповноту встановлення попередніми інстанціями обставин справи та неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в даному разі відсутня така обовязкова умова для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як встановлений за наслідками проведення зустрічних перевірок його постачальників по ланцюгу факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету. До того ж, ДПІ посилається на те, що судами не було достеменно перевірено факт сплати позивачем ПДВ у складі вартості придбаних товарів (послуг) постачальникам за податковими накладними.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- у декларації за вересень 2006 року СП «Інтерсплав»було заявлено 4569004 грн. бюджетного відшкодування з ПДВ;

- за наслідками проведення ДПІ документальної невиїзної (камеральної) перевірки достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2006 року, оформленої довідкою від 17.10.2006 №00158/1640/05827201, було підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування;

- згідно з висновками контролюючого органу за результатами здійснення виїзної позапланової перевірки СП «Інтерсплав»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.09.2006 по 30.09.2006, оформленої довідкою від 18.12.2006 №315/23-30/05827201, підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування за названий період лише в сумі 1040474 грн., у відшкодуванні решти суми було відмовлено з мотивів необхідності проведення зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу;

- фактично з урахуванням часткового відшкодування позивачеві ПДВ за вересень 2006 року на момент вирішення цього спору залишок невідшкодованої суми становить 2778943 грн.;

- в результаті зустрічних перевірок постачальників СП «Інтерсплав" по ланцюгу було виявлено субєктів підприємницької діяльності постачальників контрагентів позивача, які, зокрема, мають ознаки фіктивності, відсутні за місцем реєстрації, зняті з обліку за рішенням господарського суду, що мало наслідком ненадходження до державного бюджету сум ПДВ, сплачених позивачем у складі вартості придбаних товарів (послуг) за період з травня по серпень 2006 року в сумі 12166973 грн. (згідно з актом перевірки ДПІ від 19.12.2006 №316/23-30/05827201).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо обґрунтованості заявленої позивачем податкової вигоди - бюджетного відшкодування ПДВ - за відсутності доказів надмірного надходження відповідних сум податку до бюджету.

За загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Адже відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу вимог підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Втім факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.02.2008 № 8/28.

Задовольняючи позов, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавців. При цьому суди не надали будь-якої правової оцінки тим обставинам, що позивач протягом тривалого часу придбавав через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, а також, що позивач, продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні звязки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно ж до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Свердловську Луганської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 29.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2008 у справі № 12/434ад скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась Н.Є. Маринчак О.І. Степашко Т.М. Шипуліна