Рішення № 11934922, 06.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2010 р. Справа № 06-5-48/783-47/221-10

вх. № 7202/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Колективного торгівельно - виробничого підприємства "АЗОВ", м. Горлівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Рітейл", м. Харків

про стягнення 87730,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Колективне торгівельно - виробниче підприємство "АЗОВ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою щодо стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Рітейл" грошових коштів у розмірі 87 730, 51 грн., з яких 76 197,54 грн. - сума боргу, 11 532,97 грн. - пеня. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого державного мита у розмірі 877,30 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23 липня 2010 року позовну заяву Колективного торгівельно - виробничого підприємства "АЗОВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Рітейл" про стягнення 87 730,51 грн. направлено за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Представник позивача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20 липня 2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № ДО-83 (далі за текстом - "Договір"), предметом якого було постачання товарів.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов вищевказаного Договору позивач взяв на себе зобов'язання поставляти відповідну кількість товарів, а Відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити товар з відстрочкою платежу терміном 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Зобов'язання, взяті на себе Позивачем за вищевказаним договором поставки виконані належним чином і в повному обсязі - Відповідачу була передана продукція належної якості і в замовленій кількості.

Як вказує в позовній заяві позивач протягом строку дії договору відповідач здійснював оплату нерегулярно, а з 10 грудня 2008 року взагалі припинив платежі та станом на 22.09.10 р. (подання позовної заяви) сума дебіторської заборгованості складає 76 197, 54 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 4169 від 31.10.08 р., № 4180 від 31.10.08 р., № 4161 від 30.10.08 р., № 4150 від 29.10.08 р., № 4149 від 29.10.08 р., № 4148 від 29.10.08 р., № 4135 від 28.10.08 р., № 4134 від 28.10.08 р., № 4125 від 27.10.08 р., № 4124 від 25.10.08 р., № 4121 від 25.10.08 р., № 4091 від 23.10.08 р., № 4090 від 23.10.08 р., № 4067 від 22.10.08 р., № 4066 від 22.10.08 р., № 4065 від 22.10.08 р., № 4039 від 20.10.08 р., №4029 від 18.10.08 р., № 4028 від 18.10.08 р., № 4026 від 18.10.08 р., № 3987 від 16.10.08 р., № 3986 від 16.10.08 р., № 3968 від 15.10.08 р., № 3954 від 14.10.08 р., №3931 від 14.10.08 р., № 3946 від 13.10.08 р., № 3932 від 11.10.08 р., № 3873 від 11.10.08 р., № 3924 від 10.10.08 р., № 3899 від 09.10.08 р., № 3898 від 09.10.08 р., № 3876 від 08.10.08 р., № 3875 від 08.10.08 р., № 3874 від 08.10.08 р., № 3864 від 07.10.08 р., № 3858 від 06.10.08 р., № 3853 від 06.10.08 р., № 3847 від 04.10.08 р., № 3846 від 04.10.08 р., № 3845 від 04.10.08 р., № 3844 від 04.10.08 р., № 3804 від 02.10.08 р., № 3803 від 02.10.08 р., № 3802 від 02.10.08 р., № 3801 від 02.10.08 р., № 3800 від 02.10.08 р., № 3787 від 01.10.08 р., № 3788 від 01.10.08 р., № 3789 від 01.10.08 р., № 3790 від 01.30.08 р., № 4390 від 19.11.08 р., № 4389 від 19.11.08 р., № 4388 від 19.11.08 р., № 4387 від 19.11.08 р., №4357 від 15.11.08 р., №4356 від 15.11.08 р., № 4355 від 15.11.08 р., № 4335 від 14.11.08 р., № 4334 від 14.11.08 р., № 4313 від 12.11.08 р., № 4312 від 12.11.08 р., № 4311 від 12.11.08 р., №4530 від 29.11.08 р., № 4493 від 27.11.08 р., № 4492 від 27.11.08 р., №4470 від 26.11.08 р., №4465 від 26.11.08 р., № 4464 від 26.11.08 р., № 4463 від 26.11.08 р., № 4448 від 25.11.08 р., № 4444 від 22.11.08 р., № 4426 від 21.10.08 р., № 4427 від 21.11.08 р., № 4408 від 20.11.08 р., № 4304 від 11.11.08 р., № 4195 від 01.11.08 р., № 4240 від 05.11.08 р., № 4239 від 05.11.08 р., № 4238 від 05.11.08 р., № 4237 від 05.11.08 р., № 4226 від 04.11.08 р., № 4194 від 01.11.08 р., № 4289 від 08.11.08 р., № 4288 від 08.11.08 р., № 4273 від 07.11.08 р., № 4248 від 06.11.08 р., № 4572 від 04.12.08 р., № 4573 від 04.12.08 р., № 4555 від 03.12.08 р., № 4554 від 03.12.08 р., № 4553 від 03.12.08 р., № 4556 від 03.12.08 р., № 4545 від 02.12.08 р., № 4595 від 05.12.08 р., № 4599 від 05.12.08 р., № 4654 від 10.12.08 р., № 4655 від 10.12.08 р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 76 197,54 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 11 532,97 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пункт 8.2 Договору передбачає стягнення з Відповідача неустойки за затримку оплати товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що становить 877,30 гривень, та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 гривень слід покласти відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 554, 610, 611, 612, 615, ч.1 ст. 626, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», ст.ст. 1, 4, 12, 15, 17, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 78, п.4 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Рітейл" (04080, м. Київ, вул. Турівська, 29, р/р 26005013000433 у ЗАТ "Внєшторгбанк", МФО 380195, Код ЄДРПОУ 34482413) на користь Колективного торгівельно - виробничого підприємства "АЗОВ" (84600, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Мініна і Пожарського, 1а, р/р 26006051803153 у Донецькому регіональному управлінні "Приватбанк", МФО 335496, Код ЄДРПОУ 22036895, ІПН 220368905719, свідоцтво платника ПДВ № 08374831) суму основного боргу у розмірі 76 197,54 грн., пеню у розмірі 11 532,97 грн., державне мито у розмірі 877,30 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/221-10

Повне рішення складене 08 жовтня 2010 року.