Рішення № 11934925, 06.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2010 р. Справа № 07/43-10

вх. № 1440/5-07

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Бренд Компані", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБФ", м. Харків

про стягнення 73576,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіто Бренд Компані" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "УБФ" суму боргу за договором поставки №44 Р -09 від 01.09.09 р. у розмірі 70 999,83 грн., 3 % річних у розмірі 355,97 грн., інфляційних у розмірі 462,26 грн. та пеню у розмірі 1757,95 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у вигляді сплаченого держмита у розмірі 735,76 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

08 вересня 2010 року позивач надав через канцелярію господарського суду Харківської області заяву про зменьшення розміру позовних вимог (вх.№ 18678). В даній заяві позивач, у зв"язку з частковою оплатою заборгованості відповідачем просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 12 489,48 грн., 3% річних у розмірі 355,97 грн., інфляційні у розмірі 462,26 грн., пеню у розмірі 1 757,95 грн., що разом становить 15 065,66 грн.

Представник відповідача 29 вересня 2010 року надав через канцелярію господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20856), в якому повідомляв, що повноважний представник відповідача за довіреністю, який представляє його інтереси, зайнятий у іншому судовому засіданні. В підтвердження цього клопотання надав ухвалу Вищого господарського суду від 01.09.10р. Крім того, відповідач просив продовжити строк розгляду справи за межами двомісячного терміну.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2010 року прийнято зменьшення позовних вимог позивача та розгляд справи продовжено з урахуванням цих зменьшень. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи задоволено. Продовжено строк розгляду справи до 15 жовтня 2010 року та відкладено розгляд справи на "06" жовтня 2010 р. о 10:00.

Представник позивача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 вересня 2009 року позивач та відповідач уклали Договір поставки № 44р-09 (далі - Договір).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник (Позивач) зобов'язується поставити товар покупцю (Відповідачу), а Покупець (Відповідач) зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити на умовах даного договору в асортименті та по ціні, які вказані в Специфікації, підписаній представниками обох сторін, та яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на протязі сорока п'яти календарних днів з моменту поставки кожної партії товару. Підставою для проведення оплати є накладна або рахунок.

На виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 70 999,83 грн., який Відповідач прийняв в повному обсязі про що свідчить підпис уповноваженої особи та відтиск печатки Відповідача на накладних: № ДН-1020_1 від 20.10.09 р. на суму 4 328,30 грн., № ДН-1027_4 від 27.10.09 р. на суму 26 547,06 грн., №ДН-1027_1 від 27.10.09 р. на суму 6 719,32 грн., №ДН-1103_6 від 05.11.09 р. на суму 13 767,73 грн., № ДН - 11110_5 від 10.11.09 р. на суму 10053,50 грн., №ДН-1215_8 від 15.12.09 р. на суму 9 583,92 грн.

Відповідач отримав товар, але вартість його оплатив лише частково в тому числі після звернення позивача до господарського суду, у зв"язку з чим позивачем зменьшені позовні вимоги, тобто відповідач проти наявності заборгованості перед позивачем не заперечує.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 12 489,48 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 1757,95 грн., три відсотки річних у розмірі 355,97 грн. та інфляційні у розмірі 462,26 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Договору в разі порушення умов п. 4.1. Договору Покупець ( відповідач) сплачує пеню у розмірі 0,25 % від вартості несплаченого в строк товару, за кожен день прострочки.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що становить 735,76 гривень, та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 гривень слід покласти відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 626, 693 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УБФ" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, 19/90, код ЄДРПОУ 35702245, р/р 26004996105627 в 4 філіалі ПУМБ м. Харкова, МФО 350385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Бренд Компані" (51200, м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, вул. Зіни Білої, 91, код ЄДРПОУ 32816200, р/р 26001001301895 в АТОТП Банк, МФО 300528) суму боргу у розмірі 12 489,48 грн., 3% річних у розмірі 355,97 грн., інфляційні у розмірі 462,26 грн., пеню у розмірі 1 757,95 грн., держмито у розмірі 735,76 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя

Справа №07/43-10

Повне рішення складене 08 жовтня 2010 року.