Рішення № 11934883, 30.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2010 р. Справа № 57/163-10

вх. № 6957/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - - Безугла Л.Е., дов. №203 від 15.01.2010р.

Представник відповідача - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Таврика", м. Київ

до Закритого акціонерного товариства "Укр-Рост", м. Вовчанськ

про стягнення 1094089,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –ПАТ “Банк” Таврика” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –ЗАТ “Укр-Рост” заборгованості за кредитним договором № 4/05 від 22.03.2005 року у сумі 1094089,04 грн., а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 серпня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11 серпня 2010 року о 10:40 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 серпня 2010 року, задоволено клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд справи на 25 серпня 2010 року о 10:40 год.

У судовому засіданні 25 серпня 2010 року, в порядку ст.. 77 ГПК України, оголошено перерву до 23 вересня 2010 року о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 вересня 2010 року, задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд справи на 30 вересня 2010 року о 10:00 год.

У призначеному судовому засіданні 30 вересня 2010 року представник позивача надав заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог (вх. № 20825), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4/05 від 22.03.2005 року у сумі 1039212,93 грн., з яких 800000,00 грн. сума заборгованості за кредитом; 150684,89 грн. сума прострочених відсотків, 84528,04 грн. сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 4000,00 сума заборгованості за комісією, а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Розглянувши зазначену заяву та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлений позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та просив суд його задовольнити.

Відповідач свого представника у судове засідання 30 вересня 2010 року не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Відповідно до відмітки на наявної в матеріалах справи ухвали господарського суду Харківської області від 23 вересня 2010 року, оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано сторонам 25 вересня 2010 року за вих. № 005873.

Згідно п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають для місцевої - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Зважаючи на вищевикладене та приймаючи до уваги те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 30 вересня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22 березня 2005 року між Акціонерним банком «Таврика», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БАНК «ТАВРИКА» (далі – позивач, Банк) та Закритим акціонерним товариством «Укр-Рост» (далі- відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №4/05 (далі-кредитний договір), відповідно до умов якого ( з урахуванням договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору №№ 1,2. 3, 4, 5, 6, 7,8), позивач зобов’язався надати відповідачу відкличну відновлювальну кредитну лінію, з лімітом заборгованості у розмірі 800000,00 грн. терміном користування з 22 березня 2005 року по 18 вересня 2009 року (п. 1.1 кредитного договору), зі сплатою процентів за ставкою 30% річних починаючи з 18.03.2009 року; на поповнення обігових коштів (п.п. 1.2, 1.3, кредитного договору), а відповідач зобов’язався повернути заборгованість за цим договором згідно розділу 4 цього договору (п. 3.1.2 кредитного договору).

Розділом 4 кредитного договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється на рахунок в Харківській філії АБ „Таврика" на фактичну суму заборгованості за кредитом та починається з дня перерахування кредиту з позичкового рахунку та закінчується датою зарахування суми кредиту на позичкових рахунок. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно, за період з 25 числа попереднього місяця по 24 число поточного місяця , а в останній місяць строку користування кредитом – до дня погашення заборгованості за кредитом.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено графік погашення позичальником кредиту: з квітня 2009 року по червень 2009 року по 100000,00 грн. за кожен місяць; за липень-серпень 2009 року по 165000,00 грн. в кожному місяці та до 18 вересня 2009 року – 170000,00 грн.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили умови забезпеченості своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за його користування – іпотека нежитлових приміщень підвалу VІ, VІІ першого поверху за №1 та другого поверху №№ 19-34 в нежитловій цегляній будівлі (А-2), загальною площею 458,9 кв.м, що знаходяться в м. Харкові по вул.. Маршала Конєва, буд. 2, згідно договору іпотеки від 22 березня 2005 року (зі змінами та доповненнями), укладений між банком та майновим поручителем ТОВ «Регіон-Харків». Кредитна лінія надана банком також забезпечується всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернення стягнення згідно чинного законодавства.

На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача передбачену договором суму кредиту, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з особового рахунку відповідача.

Проте, відповідач порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними внаслідок чого, станом на 30.07.2010 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 800000,00 грн. – сума заборгованості за кредитом та 150684,89 грн. за відсотками, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Як вбачається з пояснень, наданих позивачем у судових засіданнях, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.

На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.3 кредитного договору (договору № 8 про внесення змін до кредитного договору) сторони домовились, що проценти за користування кредитними коштами становлять - 30 % річних.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 10.2 договору кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату відсотків за користування кредитними коштами, та не повернув кредит у встановлені п. 1.4 строки, а також не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання по кредитному договору № 4/05 від 22.03.2005 року та договорами про внесення змін до кредитного договору.

           Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору або документів, які спростовують викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі 800000,00 грн. по кредиту та 150684,89 грн. по процентам за користування кредитними коштами, правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

          Згідно з пунктом 6.2 договору кредиту у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за користування кредитом, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредиту та відсотків за користування ним, позивач нарахував відповідачу пеню (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 81775,34 грн. за несплату кредиту та 2752,70 грн. за несплату відсотків.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у загальній сумі 84528,04 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4000,00 грн. суми заборгованості за комісією. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначена заборгованість виникла на підставі п. 4.7 договору № 8 про внесення змін до кредитного договору, який передбачає , сплату позичальником (відповідачем) комісії у розмірі 4000,00 за продовження терміну дії договору.

Проте, позивачем не надано до матеріалів справи доказів продовження сторонами строку дії договору. Окрім того, пунктом 10.2 договору кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами зобов’язань. Судом встановлено, що на час прийняття рішення по справі зобов’язання відповідача щодо сплати кредиту, відсотків, пені не виконані. Таким чином, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 4000,00 грн. за продовження терміну дії договору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 800000,00 грн. заборгованості за кредитом, 150684,89 грн. відсотків за користування кредитними коштами та 84528,04 грн. пені підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати по цій справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву про уточнення позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог) (вх. № 20825).

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Укр-Рост" (62501, Харківська обл.., Вовчанський район, вул.. Надії Вовкової, 2, код ЄДРПОУ 31690729 п/р 26005013912 в ПАТ "Зембанк", МФО 351652) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, к/р №32006194901 в ГУ НБУ по м. Києва та Київської області, МФО 300788, ідентифікаційний код 19454139) заборгованість за кредитом у розмірі 800000,00 грн. заборгованості за кредитом, 150684,89 грн. відсотків за користування кредитними коштами та 84528,04 грн. пені, держмито у сумі 10352,13 грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у сумі 223,30 грн.

В решті позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2010 року

справа № 57/163-10