Рішення № 11934488, 29.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2010 р. Справа №29/235-10 вх. №6692/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Князь І.М. за довіреністю №14 від 20.07.2010р.; відповідача - Пересада Н.І. за довіреністю від 21.06.2010р.;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілфуд", м. Харків; до Приватної фірми "Кібела", м. Мерефа; про стягнення 31262,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 22119,43 грн. боргу по договору поставки №02/01/08 від 01.01.08, 8021,21 грн. пені, 1121,75 грн. річних та судові витрати.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №20234 від 23.09.10), в якому проти позову заперечує.

Також, відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. №20236 від 23.09.10) про витребування від позивача додаткових доказів по справі - товарно-транспортних накладних за якими поставлявся товар.

В судовому засіданні 23.09.10 було оголошено перерву до 27.09.10 для надання сторонами додаткових доказів по справі.

Позивач надав клопотання (вх. 20329 від 23.09.10) про залучення до матеріалів справи копій ТТН, як доказ поставки товару відповідачу. Надані позивачем документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідач надав до суду додаткові пояснення по справі (вх. №20460 від 27.09.10).

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду спору за межами двохмісячного терміну, встановленого ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, на 15 днів, яке було задоволено судом.

В судовому засіданні призначеному на 27.09.10 було оголошено перерву до 29.09.10.

Представник позивача підтримав позов у повному обсязі, наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛФУД" (позивач) та Приватною фірмою "Кібела" (відповідач) було укладено договір постачання 12/01/08 від 01 січня 2008 року. Відповідно до п.1.1. договору, постачальник (позивач) зобов'язався в порядку та в строки встановлені даним договором, передати у власність покупця (відповідач), товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар та здійснити оплату на умовах, визначених договором. Кількість, асортимент кожної партії товару зазначаються в накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Накладні оформлюються на кожну партію поставленого товару та мають силу специфікацій до даного договору (п.1.3. договору). Згідно п.1.4. сторони визначили, що загальна кількість товару визначається за зростаючою кількістю за всіма поставками, що здійснені згідно оформленим накладним.

Відповідно до п. 5.3. договору, покупець зобов"язався здійснити оплату за отримані товари на умовах відстрочення платежу до 30-ти календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Фактично, відповідач, здійснював оплату товару із порушенням умов договору, про що свідчить, зокрема, Акт звіряння взаєморозрахунків від 20 серпня 2009 року (а.с. 39), що підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін.

Внаслідок неналежного виконання умов договору у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за отриманий товар у розмірі 22119,43грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України "Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару" :

1. Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

2. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідач своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 666 ЦК України не скористався, а тому, суд вважає заперечення відповідача необгрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 22119,43грн. основного боргу правомірні, обгрунтовані, не спростовані відповідачем, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Пунктом 7.2 вказаного договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді штрафу у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочки.

Ст. 549 Цивільного кодексу України, вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин, суд, прийшов до висновку, що штрафні санкції, які встановлені договором, є пенєю.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені) застосовується скорочений строк позовної давності в один рік.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, нарахована позивачем пеня в сумі 4549,93 грн. відповідає умовам договору та вимогам законодавства і підлягає стягненню.

В задоволенні позову в частині стягнення 3471,28 грн. слід відмовити у зв"язку з невірним розрахунком.

Позивач, також, просить суд стягнути з відповідача 1121,75 грн. 3% відсотки річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1084,78грн. обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, правомірні та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню. В решті суми 3% річних заявлених до стягнення суд відмовляє, оскільки позивачем було невірно розраховано суму 3% річних.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, суд покладає на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 666 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 258, 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 44-49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватної фірми "Кібела" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 238, код ЄДРПОУ 30035446) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛФУД" (61091, м. Харків, вул. Харківських Дивізій, 15, кв. 12, код ЄДРПОУ 33413972) 22119,43грн. боргу, 1084,78грн. річних, 4549,93грн. пені, 277,54грн. державного мита та 209,52грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя

повний текст рішення складено 04.10.10