Рішення № 11934232, 21.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2010 р. Справа № 57/162-10

вх. № 6804/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Кузнецова В.Л., дов. №416 від01.12.2009р.;

Представник відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Макротрейд", м. Харків

про стягнення 405388,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ “Дочірній Банк Сбербанку Росії” звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ТОВ “Торговий дім “Макротрейд” пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 405388,99 грн. за період з 16.02.2008 року по 14.06.2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 липня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16 серпня 2010 року об 11:20 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 серпня 2010 року, у зв’язку з неявкою представника відповідача у судове засідання розгляд справи відкладено на 21 вересня 2010 року об 11:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні 21 вересня 2010 року позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні, надав через канцелярію суду додаткові пояснення у справі (вх. № 18166), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке судом долучено до матеріалів справи.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 21 вересня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

08 серпня 2008 року між позивачем - ЗАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (правонаступником якого виступає Публічне Акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (надалі - Банк/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Макротрейд»» (далі – Позичальник, відповідач) укладено Кредитний договір №109-Н/08, відповідно до умов якого, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти у сумі 69840000,00 грн., а Позичальник зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування Кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови Кредитного договору і своєчасно повернути Кредит Банку.

Відповідно до п.1.2. Кредитного договору, розмір процентів за користування Кредитом складає 19,5 % річних. Пунктом 1.3. Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов'язаний повертати кредит Банку частинами - у розмірах та у терміни згідно з наступним Графіком повернення кредиту: щомісячно по 07 число кожного місяця, починаючи з 13 місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/72 від суми отриманого Кредиту, що становить 970000,000 грн. з здійсненням останнього платежу не пізніше «07» серпня 2015 року.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 договору Позичальник зобов'язався сплачувати Банку проценти у розмірі, що зазначений в пункті 1.2 цього Договору, які нараховуються на загальну суму заборгованості за Кредитом.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що Проценти, нараховані за місяць відповідно до пунктів 6.1 - 6.5 цього Договору, По зичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши Позичальнику (відповідачу) кредитні кошти загальною сумою 69 840 000,00 грн., про що свідчить виписки по особовим рахунками Позичальника з 08.08.2008 р. по 01.07.2010 року.

Однак, як зазначає позивач, починаючи з листопада 2008 року Позичальник здійснює систематичні порушення в п. 6.6. Кредитного договору, а саме, не сплачує проценти за користування Кредитними коштами.

У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань по договору в частині несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами та нарахованої пені, користуючись правом, передбаченим п.п. 8.З., 8.4. Кредитного договору, позивач скористався правом вимоги дострокового повернення повної суми заборгованості, 17 травня 2010 року на адресу відповідача направлено Повідомлення-вимогу №1424/4/06-2-2 щодо повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором №109-Н/08 від 08.08.2008 р., проте відповідач станом на дату подання позову до суду заборгованість не погасив.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов’язань щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 757 040,00 грн. - заборгованість за Кредитом та 20 586 648,40 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача частину заборгованості за Кредитним договором, а саме: пеню за прострочення сплати процентів за користування Кредитом в сумі 405 388,99 грн. за період з 16.02.2008 р. по 14.06.2009 р.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.2 кредитного договору сторони домовились, що проценти за користування кредитними коштами становлять – 19,5 % річних.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.3. Кредитного договору передбачено, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості по Кредитному договору в разі невиконання або неналежного конання Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Кредитним договором.

Пунктами 8.4., 8.5 Кредитного договору, передбачає, що у разі використання Банком дострокового звернення повної суми заборгованості, він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника. Позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов'язаний здійснити усі платежі на користь Банку в строк не пізніше 7 календарних днів з дня отримання такого повідомлення.

У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань по договору в частині несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами та нарахованої пені, користуючись правом, передбаченим п.п. 8.З., 8.4. Кредитного договору, позивач скористався правом вимоги дострокового повернення повної суми заборгованості. 17 травня 2010 року на адресу Позичальника направлено Повідомлення-вимогу №1424/4/06-2-2 щодо повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором №109-Н/08 від 08.08.2008 р., проте відповідач станом на дату подання позову до суду заборгованість не погасив.

Проте, в порушення вимог договору, відповідачем не задоволено вимоги Банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, у зв’язку з чим, позичальник за кредитним договором –ТОВ «Торговий дім «Макротрейд» (відповідач) визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за Кредитним договором №109-Н/08 від 08.08.2008 р., у тому числі в частині сплати заборгованості по погашенню відсотків.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

          Пунктом 10.1. Кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим Договором, Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку неустойку (пеню) у мірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України яка за період з 16.12.2008 року по 14.06.2009 року склала 405388,99 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у загальній сумі 405388,99 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальності «Торговий дім «Макротрейд» (01013, м. Харків, вул.. Шевченка, 24, код 35290327) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії (01034, м. Київ, вул.. Володимирська, 46, код 25959784) 405388,99 пені; 4053,89 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 27 вересня 2010 року

справа № 57/162-10