Рішення № 11933819, 20.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2010 р. Справа № 47/216-10

вх. № 7103/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Борисенка А.А. директора, Кузякова О.В. довіреність б/н від 10.03.10 р.; відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Кристал Плюс", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальнісю "Промснаб", м. Харків

про стягнення 105629,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Кристал Плюс" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб", заборгованості у розмірі за поставлений товар у розмірі 101 076,84 грн. та пені у розмірі 4 552,46 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1 056,29 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення повноважного представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.04.2009 р. між позивачем та ТОВ "Рафтинг" було укладено договір №455. Відповідно до умов вищевказаного договору позивач передає у власність ТОВ "Рафтинг" товар, а відповідач зобов"язується приймати та оплачувати поставлений товар у строк, встановлений Договором.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої зобов"язання на виконання умов договору виконав, а саме поставив ТОВ "Рафтинг" товар, що підтверджується видатковими накладними: № 78 від 02.02.2010 р. на суму 45 457,80 грн., №120 від 24.02.2010 р. на суму 40 140,00 грн., №150 від 15.03.10 р. на суму 27 760,50 грн., на загальну суму 113 358,30 грн.

ТОВ "Рафтинг" отримав товар, що підтверджується підписом його повноважного представника на вищевказаних видаткових накладних, але вартість його сплатив лише частково, а саме у розмірі 7 281,46 грн., у наслідок чого виникла заборгованість у розмірі 106 076,84 грн.

31 травня 2010 р. між позивачем, ТОВ "Рафтинг" та відповідачем був укладений договір перевід боргу.

Відповідно до умов вищевказаного договору ТОВ "Рафтинг", як первісний боржник перевів борг, який виник станом на 31 травня 2010 р. відповідно до договору поставки (купівлі - продажу) №455 від 29.04.09 р. у сумі 106 076,84 грн., а новий боржник - відповідач прийняв на себе зобов"язання за даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту укладення договору про перевід боргу відповідач, тобто новий боржник за договором поставки (купівлі - продажу) №455 від 29.04.09 р. сплатив борг лише у розмірі 5000,00 грн. (аркуш справи №20, копія платіжного доручення №1633 від 09.07.10 р.)

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 101 076,84 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач у судовому засіданні підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 101 076,84 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 4 552,46 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.4. Договору у разі прострочки оплати товару постачальник стягує з покупця пеню у розмірі подвійної подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по поверненню боргу відповідно договору поставки №455, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 4 552,46 грн., відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 1 056,59 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (61002, м. Харків. вул. Маршала Бажанова, 21/23, код 24124416) на користь Приватного підприємства "Кристал Плюс" (49094, м. Дніпропетровськ, вл. Набережна Перемоги, 76, кв. 68, адреса для листування: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 1 кв. 15, п/р № 26005143630001 в Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "Приватбанк" м. Дніпропетровська, МФО 305299, код 31737122)           заборгованості у розмірі за поставлений товар у розмірі 101 076,84 грн., пеню у розмірі 4 552,46 грн., державне мито у розмірі 1 056,59 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/216-10

Повне рішення складене 21 вересня 2010 року.