Рішення № 11933795, 15.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2010 р. Справа № 62/205-10

вх. № 6909/4-62

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - за первісним позовом - Карпінський С.В., довіреність № 602/11.5.2 від 09.08.10,

відповідача за первісним позовом - Лагутіна, довіреність № б/н від 01.04.10р.

3-ї особи -1 - не з"явився

3-ї особи - 2 не з"явився

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Київ

до ІП "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків,

про стягнення 5411936,21 євро

за зустрічним позовом Іноземного підприємства "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Київ

3-я особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірму "Пранк"

3-я особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Приватну фірму "Орнатус"

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з відповідача основного боргу (суми кредиту) за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 4385971,00 євро; заборгованості по сплаті прострочених процентів за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. по кредитному договору від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро; пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 57505,04 євро; три проценти річних, нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 12861,49 євро, а також покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 21 грудня 2007 року був укладений Кредитний договір № 149-Ю, на виконання якого відповідачеві були надані кредитні кошти у сумі 4775835,00 євро, що підтверджується виписками по рахункам та меморіальними ордерами. Однак відповідач, користуючись грошовими коштами в межах кредитної лінії, свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, порушив строки сплати процентів за користування кредитом, а тому з посиланням на норми Цивільного та Господарського кодексів України просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

02 вересня 2010 року відповідач подав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року, укладеного між ВАТ „ВТБ Банк” та ІП „Торговий дім „ХЗШВ”; визнання недійсним договору поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ТОВ фірма „Пранк”; визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 149-Z/2 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ПФ „Орнатус” та зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Машкову Світлану Леонідівну виключити з реєстру запис за реєстровим номером № 3915, № 3951; визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/3 від 21.12.2007 р., укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ІП «ТД «ХЗШВ»; визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/4 від 28.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ТД „ХЗШВ”; визнання недійсним договору застави № 149-Z/5 від 16.12.2008 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ХЗШВ” та зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Машкову Світлану Леонідівну виключити з реєстру запис за реєстровим номером № 4161, а також покладення на ПАТ „ВТБ Банк” судових витрат. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при укладенні кредитного договору були порушені норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, оскільки для надання, одержання, а також використання іноземної валюти на території України потрібна індивідуальна ліцензія НБУ, а з огляду на те, що договори поруки, застави є похідним зобов’язанням від основного зобов’язання, тобто від кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року, також просить визнати їх недійсними. Крім того, відповідач вказує на те, що додаткова угода до договору № 1 від 26.11.2008 року є недійсною, оскільки вчинена директором підприємства за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.10р. прийнято зустрічну позовну заяву Іноземного підприємства "Торговий дім "ХЗШВ" до сумісного розгляду разом із первісним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.10р. змінено назву позивача з Відкритого Акціонерне Товариство “ВТБ Банк”на Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк”, у зв»язку із його перейменуванням з Відкритого акціонерного товариства в Публічне акціонерне товариство.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.10р до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Фірму "Пранк" та Приватну фірму "Орнатус".

Представник позивача за первісним позовом підтримує первісні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача за первісним позовом проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні повністю. Підтримує зустрічні позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Крім того, відповідач за первісним позовом звернувся до суду із клопотаннями: про витребування додаткових доказів – SVIFT повідомлення VTB Bank (France) (підтверджуючого банку) про здійснення платежів по акредитивам №149-АК від 21.12.07р. (вх.№11359 від 07.09.10р.); про витребування уточнюючого розрахунку (вх.№19385 від 15.09.10р.; про витребування у позивача за первісним позовом письмової згоди підтверджуючого банку VTB Bank (France) S.A. на дострокове погашення кредиту; про витребування у позивача за первісним позовом доказів надання згоди (рішення, протокол) власником підприємства на укладання додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії №149-Ю від 21.12.07р.; а також про

призначення судової економічної експертизи розрахунку позовних вимог;

Розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про витребування додаткових доказів та про призначення судової економічної експертизи, суд зазначає наступне.

Стаття 38 ГПК України, яка регулює порядок витребування доказів, передбачає, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство

чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Згідно зі ст.41 ГПК України, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Частиною другою цієї ж статті визначено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на наведені вище положення ГПК України, суд вважає, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази для прийняття рішення у даній справі, а тому відмовляє в задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом про витребування додаткових доказів та про призначення судової економічної експертизи.

Крім того, представник відповідача за первісним позовом звернувся до суду із клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національного Банку України. Клопотання мотивоване тим, що Національний Банк України здійснює контроль за діяльністю банків, видає відповідні ліцензії на здійснення банківської діяльності та застосовує до порушників банківського законодавства санкції, зокрема, позбавлення ліцензії.

Відповідно до ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем за первісним позовом належним чином не обґрунтовано яким чином рішення з даного спору може вплинути на права та обов»язки Національного Банку України щодо однієї із сторін у даній справі.

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національного Банку України.

Представники ТОВ Фірми «Пранк» та ПФ «Орнатус» (треті особи) наданими третім особам процесуальними правами не скористались, витребуваних документів

не надали, повноважних представників у судове засідання не направили, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Так, відповідно до відмітки на наявній в матеріалах справи ухвалі господарського суду Харківської області від 06.09.10р., оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали 07.09.10р. за вих. №022882., надіслано на адреси третіх осіб, вказані у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України станом на момент розгляду справи, а саме: Товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі "Пранк" - 61124, м.Харків, пр-т. Гагаріна, 167/1; Приватній фірмі "Орнатус" -м.Харків, вул.Мало-м"ясницька, 9/11.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та Іноземним підприємством „Торговий дім „ХЗШВ” був укладений Кредитний договір № 149-Ю, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом договору є надання Банком Позичальнику грошових коштів у вигляді відзивної не відновлювальної кредитної лінії загальним лімітом у розмірі 4775835,00 євро 00 центів. Кредитна лінія надається Позичальнику траншами, на підставі SWIFT повідомлення від VTB Bank (France) S.A. про здійснення платежів по акредитивам, відкритим згідно умов Договору про відкриття непокритих акредитивів № 149-АК від 21 грудня 2007 р.. Пунктом 1.2 договору визначено, що строк користування кредитом по 20.12.2012 року, а згідно п. 1.3 цього договору (із змінами, внесеними Додатковою угодою від 26.11.2008 року) плата за користування кредиту становить: за траншами, наданими до 03.11.2008 року – 6-ти місячний EURIBOR + 6.5 (шість цілих п'ять десятих) відсотків річних, Але не нижче ніж 11 (одинадцять) відсотків річних; за траншами, наданими починаючи з 04.11.2008 року – 6-ти місячний EURIBOR + 15 (п'ятнадцять) відсотків річних.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року позичальник зобов’язаний повернути Банку отриманий кредит в повному обсязі, в строк та у порядку, встановлених Договором, а п. 4.2 цього Договору визначено, що Позичальник зобов’язаний сплатити Банку плату за користування кредитом у розмірі та у порядку, що встановлені Договором. Плата за користування кредитом нараховується щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів (пункт 7.2 договору), перерахування Банку плати за користування кредитом здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній робочий день кожного місяця, за винятком останнього місяця, коли сума процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

На виконання умов кредитного договору, позивачем за первісним позовом були виконані зобов’язання щодо надання позичальникові грошових коштів у сумі 4775835,00 євро, що підтверджується виписками по рахунках та меморіальними ордерами, які містяться в матеріалах справи, а саме: № 115-19 від 14.01.2008 р. на суму 247260,00 євро; № IUJR39469721.0 від 15.01.2008 р. на суму 133591,50 євро; № IUJR39463731.0 від 18.01.2008 р. на суму 308340,00 євро; № IUJR39467724.0 від 22.01.2008 р. на суму 45240,00 євро; № IUJR39467723.0 від 22.01.2008 р. на суму 142089,00 євро; № IUJR39468729.0 від 24.01.2008 р. на суму 19800,00 євро; № IUJR39475727.0 від 30.01.2008 р. на суму 184200,00 євро; № IUJR39476726.0 від 31.01.2008 р. на суму 65400,00 євро; № IUJR394779F5.0 від 01.02.2008 р. на суму 219210,00 євро; № IUJR39481721.0 від 05.02.2008 р. на суму 43860,00 євро; № IUJR39489721.0 від 13.02.2008 р. на суму 23760,00 євро; № IUJR39566722.0 від 30.04.2008 р. на суму 90480,00 євро; № IUJR б/н від 30.05.2008 р. на суму 267183,00 євро; № б/н від 12.06.2008 р. на суму 616680,00 євро; № IUJR39609721.0 від 12.06.2008 р. на суму 39600,00 євро; № IUJR39614721.0 від 17.06.2008 р. на суму

130800,00 євро; № IUJR39617721.0 від 20.08.2008 р. на суму 284176,00 євро; № б/н від 23.06.2008 р. на суму 494520,00 євро; № IUJR39621723.0 від 24.06.2008 р. на суму 47520,00 євро; № IUJR39623721.0 від 26.06.2008 р. на суму 87720,00 євро; № IUJR39630921.0 від 03.07.2008 р. на суму 438420,00 євро; № IUJR396459F1.0 від 18.07.2008 р. на суму 368400,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 73070,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 82420,00 євро; № IUJR397549F10.0 від 04.11.2008 р. на суму 47363,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 61400,00 євро; № IUJR397549F9.0 від 04.11.2008 р. на суму 44530,50 євро; № IUJR397549F8.0 від 04.11.2008 р. на суму 15080,00 євро; № IUJR397549F3.0 від 04.11.2008 р. на суму 6600,00 євро; № IUJR397549F5.0 від 04.11.2008 р. на суму 14620,00 євро; № IUJR397569А12.0 від 06.11.2008 р. на суму 102780,00 євро; № б/н від 10.11.2008 р. на суму 21800,00 євро; № IUJR39762Е93.0 від 12.11.2008 р. на суму 7920,00 євро. Факт отримання кредиту позичальником у зазначеній вище сумі також не заперечуються відповідачем за первісним позовом.

Згідно п. 4.4 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання у шестидесятиденний строк у випадку, зокрема, не сплати плати за користування кредитом (в т.ч. неналежної сплати).

Відповідно до п.9.1 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р., у разі несвоєчасного повернення кредиту відповідач за первісним позовом зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідач за первісним позовом, користуючись грошовими коштами в межах кредитної лінії, свої зобов'язанні за кредитним договором належним чином не виконував, а саме, систематично порушував зобов'язання по поверненню належних до сплати частин кредиту та відсотків за його використання. У зв»язку з чим станом на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача за первісним позовом утворилась заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 4385971,00 євро, за простроченими процентами за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. у розмірі 680176,01 євро, а також заборгованість зі сплати 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро;

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Фінансовим кредитом, відповідно до ст.. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01р., є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст..1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

За приписами ст.. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Згідно ст.. 1049 ЦК України, позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором .

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на наведене вище, та приймаючи до уваги, що відповідачем за первісним позовом не спростовано наявності заборгованості та факту порушення ним зобов»язання за кредитним договором № 149-Ю від 21 грудня 2007 року щодо повного та своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 4385971,00 євро, за простроченими процентами за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. у розмірі 680176,01 євро, а також заборгованості зі сплати 30 % річних, нарахованих на підставі п.9.1. кредитного договору, за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро, з відповідача за первісним позовом.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги прострочення відповідачем за первісним позовом виконання зобов"язання за кредитним договором та перевіривши нарахування 3% річних, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 12861,49 євро 3% річних, нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 57505,04 євро пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.03.2009 р. по 08.07.2010р., суд зазначає наступне.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.2. Кредитного договору, передбачено, що у разі несвоєчасної (неналежної) сплати плати за користування кредитом, а також плати за управління зобов»язаннями по кредиту відповідач за первісним позовом сплачує позивачу за первісним позовом пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення пені є законними та обґрунтованими.

Проте, відповідач за первісним позовом звернувся у відзиві на позовну заяву (вх.№18632 від 08.09.10р., т.3, арк.с. 14-15) до суду із заявою про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення з нього пені у сумі 16280,00 Євро.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.(ст.261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст.267 ЦК України). Частиною 4 цієї ж статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, позивач за первісним позовом звернувся до суду із позовом 30.07.10р., отже, з огляду на встановлену статтею 258 ЦК України

спеціальну позовну давність у один рік до вимог щодо стягнення пені, суд вважає правомірним нарахування пені за період з 30.07.09р. по 30.07.10р.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені, суд, з урахуванням заяви відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, з огляду на положення ч.4 ст.267 ЦК України, відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у сумі 5871,06 євро, вважаючи такою, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом суму пені – 51633,98 євро.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про задоволення вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача основного боргу (суми кредиту) за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 4385971,00 євро; заборгованості по сплаті прострочених процентів за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. по кредитному договору від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро; пені за несвоєчасну сплату процентів, яка нарахована за період з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 51633,98 євро; три проценти річних, нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 12861,49 євро.

Розглянувши зустрічну позовну заяву Іноземного підприємства «Торговий дім «ХЗШВ» про визнання недійсним кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року, укладеного між ВАТ „ВТБ Банк” та ІП „Торговий дім „ХЗШВ”; визнання недійсним договору поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ТОВ фірма „Пранк”; визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 149-Z/2 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ПФ „Орнатус”, визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/3 від 21.12.2007 року, уколеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ІП «ТД «ХЗШВ»; визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/4 від 28.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ТД „ХЗШВ”, а також визнання недійсним договору застави № 149-Z/5 від 16.12.2008 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ХЗШВ”, суд приходить до висновку, про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Преамбулою Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що метою цього закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльність банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит – будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку

погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

При цьому кошти, як зазначено в цій же статті, - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, згідно положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит – це зобов’язання, яке може бути виражене в іноземній валюті. Відповідно і виконанню підлягає таке зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) зустрічні позовні вимоги обґрунтовує положеннями 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р., в якому зазначено, що надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а також використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує індивідуальної ліцензії.

Однак, суд не може погодитися з такими висновками виходячи з наступного.

Пунктом 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 визначені такі банківські операції, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

При здійсненні такої банківської операції, як надання резидентам кредиту в іноземній валюті, банку необхідно отримати індивідуальну ліцензію тільки у разі, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на момент укладення між сторонами кредитного договору, а так само і на час розгляду судом справи чинним законодавством не встановлені такі межі, а тому суд дійшов до висновку, що така банківська операція як надання кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Аналогічна позиція викладена в Листі Національного банку України від 29.05.2001 р. № 28-313/2178.

Що стосується використання іноземної валюти як засобу платежу, то відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 уповноважений банк – будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Судом встановлено, що позивач має банківську ліцензію Національного банку України № 79 від 20.03.2007 р. на право здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку України № 79-1 від 20.04.2007 року, відповідно до якого ВАТ ВТБ Банк має право на здійснення операцій з валютними цінностями.

Згідно ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Отже, надання (отримання) кредиту та обов’язок сплатити проценти за користування кредитом є єдиним зобов’язанням. Банківський кредит – це зобов’язання, яке може бути виражене та виконане в іноземній валюті.

Безпідставними є також і посилання позивача за зустрічним позовом на підписання директором підприємства Додаткової угоди № 1 від 26.11.2008 року до Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. за відсутністю необхідного обсягу повноважень, оскільки зазначені обставини спростовуються рішенням власника ІП «Торговий дім «ХЗШВ» № 3 від 07.12.2007 року, яким директору було доручено підготувати усі необхідні документи для отримання кредиту, а також підписати договір про надання кредиту на суму 4775835 євро.

Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Додатковою угодою № 1 від 26.11.2008 року не передбачено збільшення суми кредиту, визначеної пунктом 1.1 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року, а сторонами внесені лише зміни в частині що стосується плати за користування кредитними коштами у сумі 4775835,00 євро.

Матеріали справи не містять, а позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, які б свідчили про відсутність у директора ІП «ТД «ХЗШВ» повноважень на підписання угоди. Навпаки матеріали справи свідчать, що волевиявлення сторін на укладення оспорюваних угод було вільним, а тому відсутні й підстави, передбачені ст. 203, ст. 215 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 року, укладеного між ВАТ „ВТБ Банк” та ІП „Торговий дім „ХЗШВ”; визнання недійсним договору поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ТОВ фірма „Пранк”; визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 149-Z/2 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ПФ „Орнатус”, визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/3 від 21.12.2007 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ІП «ТД «ХЗШВ»; визнання недійсним договору застави майнових прав № 149-Z/4 від 28.12.2007 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ТД „ХЗШВ”, а також визнання недійсним договору застави № 149-Z/5 від 16.12.2008 року, укладеного між ПАТ „ВТБ Банк” та ІП „ХЗШВ».

В частині зустрічних позовних вимог про зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Машкову Світлану Леонідівну виключити з реєстру записи за реєстровим номером № 3915, № 3951, № 4161 провадження у справі припинити на підставі п.1 ст.80 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає розгляду господарським судом.

Судом також встановлено, що в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачеві за первісним позовом, в межах ціни позову у розмірі 5411936,21 євро.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає заходи забезпечення позову. А саме, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, тощо.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може в подальшому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), так і за ініціативою господарського суду. У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Однак, у наданому клопотанні позивачем не обґрунтовано необхідність вжиття заходів по забезпеченню позову; чому саме такий вид забезпечення позову належить застосувати; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову та відмовляє в задоволенні клопотання позивача за первісним позовом.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються: за первісним позовом на відповідача за первісним позовом, за зустрічним позовом на позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.. ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст..ст.526, 553, 554, 610, 611, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу –задовольнити.

В задоволенні клопотання ВАТ «ВТБ Банк»від 30.07.10р. про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та грошові кошти ІП "Торговий дім "ХЗШВ» –відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»про витребування додаткових доказів від 07.09.10р. - відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»про витребування додаткових доказів (докази надання згоди власником підприємства на укладення додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії №149-Ю від 21.12.07р.) від

15.09.10р. - відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»про витребування додаткових доказів (письмової згоди підтверджуючого банку) від 15.09.10р. - відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»від 15.09.10р. про витребування від ВАТ «ВТБ Банк»уточнюючого розрахунку штрафних санкцій –відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»від 15.09.10р. про призначення судової економічної експертизи –відмовити.

В задоволенні клопотання ІП "Торговий дім "ХЗШВ»від 15.09.10р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національного банку України –відмовити.

Первісний позов ПАТ «ВТБ Банк»задовольнити частково.

Стягнути з Іноземного підприємства "Торговий дім "ХЗШВ»(61124, м.Харків, пр.Гагаріна, бу.167/1, п/р26006301000322 в ХФ ВАТ «ВТБ Банк», МФО 350631, ЄДРПОУ 34861034) на користь Публічного Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м. Київ, вул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, п/р № 351979000900 в ПАТ ВТБ Банк, МФО 321767) основний борг у розмірі 4385971,00 євро; заборгованість по сплаті прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних у розмірі 275422,67 євро; пені у розмірі 51633,98 євро; 3% річних у розмірі 12861,49 євро, 2504,18 євро витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі за зустрічною позовною заявою ІП "Торговий дім "ХЗШВ»про зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Машкову Світлану Леонідівну виключити з реєстру записи за реєстровим номером № 3915, № 3951, № 4161 - припинити

В іншій частині зустрічного позову ІП "Торговий дім "ХЗШВ –відмовити.

Суддя

Повний текст рішення по справі №62/205-10 підписано 17.09.10р.