Рішення № 11932399, 10.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 49/49010.09.10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм”          

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс”

Простягнення 143106,07 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаДавидов М.О — представник за довіреністю від 01.01.2010 р.

Від відповідача не з’явився

10.09.2010 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Галафарм” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс” 66184,82 грн. заборгованості з оплати вартості товару, поставленого за договором від 22.10.2007 р. № 29-92, а також 6765,35 грн. пені, 9927,72 грн. штрафу і 60228,18 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою від 25.01.2010 р. провадження у вказаній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду Київської області у справі № 19/385-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм” про визнання недійсним спірного договору поставки.

У липні 2010 року позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, до якого приєднав копію постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.2010 р. у справі № 16/385-09.

Згідно з розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва Іванової Л.Б. від 28.07.2010 р. справу № 49/490 передано для подальшого розгляду судді Омельченку Л.В. у зв’язку із закінченням у Митрохіної А.В. повноважень судді.

Ухвалою від 30.07.2010 р. прийнято справу до провадження, розгляд справи призначено на 20.08.2010 р.

Під час розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на порушення відповідачем умов договору щодо повноти розрахунків за отриманий у власність товар. На підтвердження заявлених вимог позивач надав суду договір, накладні за період жовтня 2007 року –березня 2009 року, розрахунок ціни позову.

Представник відповідача заперечував проти позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву від 29.12.2009 р., стверджуючи про ненастання строків оплати за договором, недоведеність позивачем факту наявності у відповідача простроченої заборгованості та безпідставність вимог стосовно стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

20.08.2010 р. та 06.09.2010 р. в судових засіданнях оголошувалась перерва.

У судове засідання, призначене на 10.09.2010 р., з’явився представник позивача, який подав до суду уточнений розрахунок заборгованості, згідно з яким заявленою до стягнення є сума у розмірі 143106,07 грн.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, подавши через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами та без врахуванням недоведеного позивачем початкового сальдо.

Представник позивача не заперечив проти заявленого клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача та вирішити спір по суті, оскільки він сам про це заявив, а також зважаючи на те, що відповідачем реалізовувалися його процесуальні права сторони судового процесу через участь його представника у розгляді справи, який надавав суду пояснення і заперечення по суті спору, приймав участь у дослідженні доказів, наводив свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечував проти доводів представника позивача тощо.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.10.2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Галафарм” в якості постачальника та Товариство з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс” в якості покупця уклали договір № 29-92 (надалі —договір), за умовами якого постачальник зобов’язався здійснити покупцеві поставку, а покупець зобов’язався прийняти у власність та оплатити відповідно до умов даного договору лікарські засоби, вироби медичного призначення, продукцію інших товарних груп (товар), асортимент, кількість та ціна яких зазначені у видаткових накладних (специфікаціях) постачальника, які є невід’ємними частинами даного договору.

У п. 2.2 зазначеної угоди сторони погодили, що до моменту поставки постачальником кожної партії товару, сторони за допомогою взаємозручних засобів зв’язку погоджують всі умови поставки (неврегульовані даним договором); кількість, комплектність, асортимент, ціна, умови оплати, найменування перевізника, пункт і час відправлення постачальником та отримання покупцем кожної партії товару. З моменту здійснення постачальником поставки товару покупцеві всі ризики зміни обставин несе покупець та будь-які вимоги і претензії покупця щодо зміни умов поставки, які вказані в даному пункті договору, задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 договору загальна вартість договору визначається сумарною вартістю товару, поставленого постачальником покупцеві протягом усього терміну його дії, відповідно до всіх видаткових накладних постачальника. Вартість упаковки, маркування, доставки включається у ціну товару, яка є фіксованою і не може бути змінена в односторонньому порядку.

Згідно з п. 2.5 договору моментом переходу до покупця права власності на товар і всіх ризиків втрати чи пошкодження товару є момент отримання покупцем товару у розпорядження.

У п. 4.1 договору встановлено, що оплата за поставлений постачальником товар може здійснюватися покупцем у формі: повної або часткової передплати, повної або часткової оплати “по факту” постачання товару покупцеві, відстрочення платежу на різні терміни, що зазначається у кожній видатковій накладній постачальника.

За умов часткової оплати за поставлений товар покупець підчас кожного платежу у платіжному документі зобов’язаний зазначити номер накладної, за якою проводиться часткова оплата. До моменту остаточного розрахунку за попередні партії товару, кожний черговий платіж покупця враховується як оплата за партію товару, поставлену покупцеві раніше попередніх і неоплачену на момент платежу, незалежно від того, яка видаткова накладна постачальника вказана у платіжному дорученні покупця(п. 4.2 договору).

Форма оплати за поставлений товар –банківський переказ. Датою оплати товару вважається дата надходження коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз умов договору від 22.10.2007 р. № 29-92 дає підстави стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача та відповідача фактично являє собою договір поставки, оскільки за його умовами позивач зобов’язався передати, а відповідач —прийняти у власність та оплатити належний позивачеві товар.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом встановлено, що з жовтня 2007 року по березень 2009 року позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором товар загальною вартістю 1016136,28 грн. (засвідчені копії накладних за період з 23.10.2007 р. по 19.03.2009 р. з відповідною відміткою про отримання товару в матеріалах справи).

Відповідач факт отримання від позивача товару на вказану суму за договором від 22.10.2007 р. не спростував, доказів на підтвердження зворотнього не надав.

За твердженнями позивача, відповідач частково розрахувався за отриманий товар, перерахувавши 949951,46 грн., у зв’язку з чим його борг становить 66184,82 грн.

Відповідач заперечує факт наявності у нього заборгованості перед позивачем та посилається у зв’язку з цим на довідку з банківської установи № 10-01/486 від 03.04.2009 р. та платіжні доручення за період з 20.01.2009 р. по 19.03.2009 р. на загальну суму 69602,00 грн., вказуючи, що сплатив позивачеві більше, ніж сума заявлених вимог з основного боргу.

Суд відхиляє заперечення відповідача, оскільки ним не подано доказів сплати позивачеві вартості всього отриманого у нього товару на загальну суму 1016136,28 грн. При цьому, перевіривши проведений позивачем розрахунок суми основного боргу, суд знаходить його обґрунтованим, адже кошти, що надходили в безготівковому порядку від відповідача, не містили у графі “призначення платежу” реквізитів накладної, за якою вони сплачуються, а тому позивач правомірно зараховував їх у рахунок погашення попереднього боргу, що наростає згідно з умовами п. 4.2 договору.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач прийняв товар вартістю 1016136,28 грн., частково оплатив його у сумі 949591,46 грн., чим порушив умови договору та чинне законодавство і його борг перед позивачем становить 66186,82 грн.

Розглядаючи даний спір суд враховує, що чинність договору від 22.10.2007 р. № 29-92 підтверджено рішенням Господарського суду Київської області від 01.04.2010 р. № 19/385-09, яке залишено в силі постановою Київського міжобласного апеляційного Господарського суду від 16.06.2010 р. № 19/385-09, а тому вважає, що його умови щодо строків та умов оплати товару, встановлені у п. 4.1, є обов’язковими до виконання для сторін. Так, у п. 4.1 сторони у добровільному порядку погодили оплату товару з відстрочкою платежу на строк, вказаний у кожній накладній. З матеріалів справи слідує, що в накладних був встановлений місячний строк для оплати вартості товару.

На вказаних підставах суд відхиляє заперечення відповідача щодо ненастання строків оплати.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не довів відсутності боргу перед позивачем у заявленій сумі, доказів на спростування заявлених вимог не подав, у зв’язку з чим позовні вимоги у частині стягнення 66184,82 грн. слід задовольнити повністю.

Крім основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 6765,35 грн. пені, 9927,72 грн. штрафу та 60228,18 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У ст. 611 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.1 договору за несвоєчасну або неповну оплату отриманого товару покупець зобов’язаний сплатити постачальнику штрафні санкції у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати поставленого товару до моменту остаточного розрахунку. У разі порушення покупцем терміну повної оплати товару більше, ніж на 10 календарних днів, він зобов’язаний виплатити постачальнику, окрім пені, збитки у розмірі 15 % від загальної вартості товару з простроченою оплатою, а також окремо від неустойки відшкодувати інші збитки та витрати постачальника, пов’язані з притягненням покупця до виконання його грошових зобов’язань за даним договором.

З аналізу положень законодавства, що регулюють правову природу, підстави нарахування та стягнення штрафних санкцій слідує, що визначені у договорі сторін збитки у розмірі 15 % від загальної вартості товару з простроченою оплатою за своєю правовою природою являють собою неустойку у вигляді штрафу.

Нормами ст. 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, у п. 9.6 договору сторони погодили, що у разі прострочення покупцем повної оплати товару, отриманого від постачальника більше, ніж на 15 календарних днів, постачальник має право стягнути з покупця 0,5 % від загальної вартості партії товару з простроченої повної оплати на вищевказаний термін, за кожен день користування покупцем грошовими коштами постачальника.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення пені, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами є такими, що заявлені правомірно, а тому підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний. При цьому, суд враховує, що позивач проводив розрахунок зазначених сум з 23.04.2009 р., тобто за період, що менший, ніж прострочення відповідача, що не порушує його права та інтереси.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати по справі покладаються на відповідача, а зайво сплачене позивачем державне мито підлягає поверненню платнику.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс” (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, ідентифікаційний код 32911643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм” (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 6, ідентифікаційний код 30886474) 66186 (шістдесят шість тисяч сто вісімдесят шість) грн. 82 коп. основного боргу, 6765 (шість тисяч сімсот шістдесят п’ять) грн. 35 коп. пені, 9927 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять сім) грн. 72 коп. штрафу, 60228 (шістдесят тисяч двісті двадцять вісім) грн. 18 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 431 (одну тисячу чотириста тридцять одну) грн. 06 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Галафарм” (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 6, ідентифікаційний код 30886474) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито у розмірі 3 (три) грн. 94 коп., що перераховане відповідно до платіжного доручення № 7602 від 22.10.2009 р., оригінал якого зберігається в матеріалах справи № 49/490.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                             Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 15.09.2010 р.