Рішення № 11902139, 14.10.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.10.2010 Справа № 12/53

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Рахів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „В. В. В. Плюс”, м. Рахів

про зобовязання виконання умов договору найму (оренди) нежитлового приміщення та усунення перешкод у користуванні найманим (орендованим) нежитловим приміщенням площею 129,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Рахові.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_3, (представник за довіреністю від 23.04.2010 року)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м. Рахів до товариства з обмеженою відповідальністю „В. В. В. Плюс”, м. Рахів про зобовязання виконання умов договору найму (оренди) нежитлового приміщення та усунення перешкод у користуванні найманим (орендованим) нежитловим приміщенням площею 129,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Рахові.

У попередніх судових засіданнях (01.06.2010 року, 28.07.2010 року, 06.08.2010 року) приймали участь уповноважені представники відповідача за довіреністю від 31.05.2010 року Білчик О. Ю. та за довіреністю від 06.07.2010 року ОСОБА_5.

Представникам сторін розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

За клопотанням представника відповідача (вх. № 3773 від 26.07.2010 року) здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Спільною заявою уповноважених представників сторін (вх. № 4198 від 01.06.2010 року) в порядку ст. 69 ГПК України розгляд спору продовжувався, а через обставини призначення проведення почеркознавчої (авторознавчої) експертизи провадження у справі зупинялось до одержання судом експертного висновку (ст. 79 ГПК України).

Відтак, ухвалою суду від 05.10.2010 року поновлено провадження у справі, розгляд якого призначено на 14.10.2010 року на 11 годину, про що ухвалу надіслано сторонам рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

Повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.10.2010 року свідчить про отримання відповідачем ухвали суду від 05.10.2010 року, де зазначено про місце і час слухання справи та вимоги суду щодо відповідача, а саме, надати суду:

- письмові пояснення причин невиконання ухвал суду (від 19.05.2010 року, 01.06.2010 року, 06.08.2010 року), п.7 щодо подання суду та /або експертній установі оригіналів договору найму від 25.09.2006 року та акту прийому передачі (додаток № 1 до договору найму від 25.09.2006 року);

- зобовязати (в черговий раз!) надати суду (надіслати) оригінал договору найму від 25.09.2006 року та акту прийому передачі (додаток № 1 до договору найму від 25.09.2006 року), оскільки подані відповідачем копії (приєднані до справи) не відповідають ст. 36 ГПК України.

Однак, відповідачем не виконано ухвалу суду від 05.10.2010 року, як і не виконано п.7 ухвали суду від 06.08.2010 року щодо надання експерту оригіналів договору найму від 25.09.2006 року та акту прийому передачі (додаток № 1 до договору найму) від 25.09.2006 року (підписи на яких заперечуються позивачем) для експертного дослідження, всупереч письмового нагадування (повідомлення від 21.08.2010 року вих. № 9560) суду.

Наведене в діях відповідача не сприяло досягненню мети призначення і проведення почеркознавчої (авторознавчої) експертизи в повному обсязі, чим не спростовано заперечення позивача щодо належності йому підписів на вказаних вище договорі та додатках, тоді як призначення і проведення якої представник відповідача в судовому засіданні не заперечував та заявляв клопотання (і судом задоволене) про включення його питань для постановки на вирішення експерту.

Не може заслуговувати на увагу суду поданий відповідачем висновок спеціаліста № 1489 від 21.07.2010 року, оскільки не відповідає процедурі, порядку призначення судових експертиз; Закону України „Про судову експертизу”; Наказу Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року „Про затвердження Інструкції про порядок призначення та проведення судових експертиз та науково методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз”; ст. ст. 31, 32, 41 ГПК України; Постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”; Розясненням Вищого господарського суду України від 11.11.1998 року № 02-5/424 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи” та від 27.11.2006 року № 01-8/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз”, як і не може заслуговувати на увагу суду висновок експерта від 28.09.2010 року № 1741 через неподання відповідачем обєктів для дослідження визначених у п.7 ухвали суду від 06.08.2010 року про призначення почеркознавчої (авторознавчої) експертизи. Втім, ні суду, ні експертній установі не подано будь яких доказів поважних причин неможливості надання обєктів для експертного дослідження,

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

натомість клопотанням (вх. № 7698 від 06.10.2010 року) надісланим на адресу суду представник відповідача просить надати для ознайомлення копію висновку експерта у даній справі, тоді як копія висновку судового експерта надсилається сторонам експертною організацією (експертом) відповідно ч.1 ст. 42 ГПК України (Розяснення ВГСУ від 27.11.2006 року № 01-08/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз”.

Окремо суд зобовязаний зауважити на факті проведення однією особою (судовим експертом Кормош О. В.) висновку № 1741 від 28.09.2010 року експерта, тоді як до призначення судової експертизи судом ним же здійснювався висновок спеціаліста № 1489 від 21.07.2010 року (а/с 73) за замовленням відповідача у справі і для даної справи (про що свідчить фіксація судового процесу технічними засобами від 28.07.2010 року і супровідний лист заступника начальника НДЕКЦ при ГУМВС в Закарпатській області С. І Ярчак а/с 72).

Така обставина суттєво впливає на реалізацію положень ст. 43 ГПК України при оцінці доказів судом.

Позаяк, суд вимушений констатувати, що за час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу відповідача і його представника (ОСОБА_5.) про неухильне дотримання ними процесуальних обовязків зазначених в ч.3 ст. 22 ГПК України щодо добросовісного користування належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, виявляти повагу до суду і судді, а натомість мали місце дії з ознаками зловживання процесуальними правами направлені на утруднення розгляду справи по суті і ухвалення кінцевого висновку суду (невиконання (ігнорування) вимог суду зазначених в ухвалах; мотиви заяви про відвід судді; непереконливими і суперечливими мотивами заяви про скасування заходів до забезпечення позову; вимогами щодо обовязковості суду врахування як доказу висновку спеціаліста; входження до нарадчої кімнати (після оголошення в залі судового засідання про вихід суду в нарадчу кімнату) представника відповідача ОСОБА_5 з вимогою надати пояснення за її клопотанням при застосуванні ст. 20 ГПК України про відвід судді (і на що надано письмову відповідь в. о. Голови суду Якимчук Л. М. від 19.08.2010 року); звинувачення суду в рейдерстві (відзив на позов вх. № 4158 від 31.05.2010 року).

Наведене свідчить про ігнорування відповідачем і його представником (ОСОБА_5.) основних засад судочинства (п. п. 1, 2, 4, 9 ч. 2-4 ст. 129 Конституції України; ст. ст. 4, 4-2 ГПК України; ст. ст. 4-3, 20 (ч.5), 22 (ч.3), 33, 43 ГПК України; ст. ст. 2, 6, 9, 15, 23 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” та може мати наслідок окремого правового реагування в порядку ст. 90

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

ГПК України, як і за ознаками дій відповідальність за які визначена ст. 382 КК України.

В судовому засіданні 14.10.2010 року уповноважений представник позивача заявив клопотання в порядку ч.2 ст. 83 ГПК України про вихід суду за межі позовних вимог і просить усунути перешкоди в користуванні найманим (орендованим) нежитловим приміщенням площею 129,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Рахові, залишивши дію заходів забезпечення позову з огляду на поведінку з боку відповідача ТзОВ „В. В. В. Плюс”, м. Рахів (письмова заява вх. № 7898 від 14.10.2010 року), а тому подальше провадження у справі буде здійснюватись щодо позову про усунення перешкод у користуванні найманим (орендованим) нежитловим приміщенням площею 129,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Рахові.

Водночас, в обгрунтування існування орендних відносин представник відповідача в додаток надав суду рахунки № № 12, 14, 16, 20, 24, 25, 37 та квитанції до прибуткового касового ордеру № № 57, 64 за 2007 рік та заявив, що не предявлені експертній установі і суду оригінал договору найму від 25.09.2006 року, акт прийому передачі (додаток № 1 до договору найму) від 25.09.2006 року підписи на яких заперечуються позивачем, впливають на збільшення розміру орендної плати (що не спростовано відповідачем).

Через прийняття до уваги клопотань сторін, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору розгляд справи відкладався та оголошувалася перерва в судовому засіданні 28.07.2010 року до 06.08.2010 року (ст.77 ГПК України), а в судовому засіданні 14.10.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (ст. 85 ГПК України).

Судом встановлено, що на час ухвалення висновку суду у справі добровільне врегулювання спору між сторонами є неможливим.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_1 являється співзасновником підприємства відповідача ТзОВ „В. В. В. Плюс”, зареєстрованого в Тячівській РДА 05.06.2006 року та володіє 40% статутного фонду цього товариства.

ТзОВ „В. В. В. Плюс” 20.06.2006 року придбало нерухоме майно по АДРЕСА_1 у м. Рахові відповідно договору купівлі продажу № 01, зареєстрованого у КП БТІ Рахівської районної ради від 16.08.2006 року.

Між сторонами спору 25.09.2006 року укладено на невизначений строк договір найму (оренди) нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у м. Рахові.

Метою орендних відносин є здійснення підприємницької діяльності.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

За актом прийому передачі орендованого майна (додаток № 1 до договору найму від 25.09.2006 року) здійснено передачу вказаного приміщення.

Відповідно до п. 4.1 копії договору обєкт оренди передається в оренду на строк з „25” вересня 2006 року до „15” вересня 2007 року. У разі, якщо сторони договору не менш ніж за 20 календарних днів до зазначеної дати, письмово не погодять свій намір про повернення майна від орендаря до орендодавця, то договір вважатиметься переукладеним на тих же умовах на наступний рік, без необхідності вносити будь які зміни в даний договір. Надалі, в кожному випадку, коли сторони договору не менш ніж за 20 календарних днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не погодять свій намір про повернення майна від орендаря до орендодавця, то договір вважатиметься переукладеним на тих же умовах на наступний рік, без необхідності вносити будь які зміни в даний договір.

В судових засіданнях представниками сторін не заперечено факт пролонгації строку дії договору з 2007 року по 27.04.2010 року, часу повідомлення відповідача листом № 3 позивачем про односторонню відмову від даного договору найму в порядку ст. 782 ЦК України з одночасним його розірванням з моменту одержання позивачем вказаного листа, а відтак за доводами позивача з 14.05.2010 року відповідач не допускає позивача та інших

осіб до найманого (орендованого) нежитлового приміщення, в якому знаходиться майно позивача, чим перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності, використовуючи при цьому приватну охорону.

Аналіз матеріалів справи, оцінка кола доказів зобовязують суд констатувати наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До того ж, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог п.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

Відтак, ст. 782 ЦК України передбачає, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і такий договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Однак, вимоги ст. 782 ЦК України застосовуються до безстрокових договорів найму за умови додержання при цьому правил ч.2 ст. 763 ЦК України, а саме про право кожної сторони договору найму, укладеного на невизначений строк, відмовитися від договору в будь який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна за три місяці, що не було зроблено відповідачем.

Частиною 6 ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (ГК України).

Як слідує зі змісту ч.1 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається, а ч.3 ст. 291 ГК України передбачає, що договір може бути розірваний за згодою сторін, що узгоджується і з вимогами ч.1 ст. 651 ЦК України.

Крім цього, ч.3 ст. 291 ГК України також установлює, що на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, однак у порядку, встановленому ст. 188 ГК України.

Як зазначає ст. 188 ГК України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, а сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, і в разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, заінтересована особа має право передати спір на вирішення суду, що не зроблено відповідачем.

Отже, вищенаведене свідчить про невиконання відповідачем умов договору найму (оренди) в повному обсязі щодо надання позивачу в користуванні спірного найманого приміщення, оскільки відмова, розірвання договору відповідачем не відповідає вимогам чинного законодавства, через що дія договору є чинною на час ухвалення цього рішення, поширюючись на новий термін на підставі п. 4.1 договору найму (оренди) від 25.09.2006 року. При цьому, судом враховується принцип рівності в правах та обовязках учасників договору оренди господарюючих субєктів (ст.6 ГК України).

За таких обставин порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом відновлення стану права на користування орендованим приміщенням, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують його право або створюють небезпеку порушення прав (ст. ст. 16, 19, 20 ЦК України).

Між тим, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обовязки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. ст. 2, 6, 7, 9, 22, 23 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобовязати товариство з обмеженою відповідальністю „В. В. В. Плюс” (м. Рахів, АДРЕСА_1; код НОМЕР_2) усунути перешкоди фізичній особі

підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; код НОМЕР_1) у користуванні найманим (орендованим) нежитловим приміщенням площею 129,3 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Рахові відповідно договору найму (оренди) від 25.09.2006 року шляхом безперешкодного продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/53

від 14.10.2010 року

доступу в будь який час до найманого (орендованого) приміщення позивачу фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 (та іншим особам).

3. Запобіжні заходи (заходи до забезпечення позову) визначені ухвалою суду від 20.05.2010 року залишити в силі до повного виконання рішення суду.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „В. В. В. Плюс” (м. Рахів, АДРЕСА_1; код НОМЕР_2) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; код НОМЕР_1) суму 102 (сто дві грн.) у відшкодування витрат по оплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „В. В. В. Плюс” (м. Рахів, АДРЕСА_1; код НОМЕР_2) на користь науково дослідного експертно криміналістичного центру при ГУМВС України в Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 2; код 25575144) 966,60 (девятсот шістдесят шість грн. 60 коп.) у відшкодування витрат на проведення експертного дослідження. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.