Постанова № 11894246, 20.10.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 жовтня 2010 року Справа № 2а-6829/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді Качуріної Л.С.

при секретарі Лємба А.В.,

в присутності сторін:

представник позивача:Цукер І.Б., довіреність №1 від 06.07.10;

представника відповідача: Самохін Ю.В., довіреність №245-10 від 13.11.09;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Луганську про визнання недійсним і відміну податкового повідомлення-рішення №00002808013/0 від 26.08.2010 року, -

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулось Відкрите акціонерне товариство «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Луганську про визнання недійсним і відміну податкового повідомлення-рішення №00002808013/0 від 26.08.2010 року.

У позовній заяві позивач просив суд визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення №00002808013/0 від 26.08.2010 року.

В обґрунтування заявленого позову представник позивача вказав, що питання додержання податкового законодавства, правильності нарахування та сплати податків могуть бути предметом тільки планових та позапланових виїзних перевірок, так як згідно приписів норми ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ органи ДПС мають право проводити невиїзні документальні, а також планові і позапланові виїзні перевірки додержання вимог податкового законодавства, посилаючись на те, що у законі слова «додержання вимог податкового законодавства» відносяться до слів «Планові і позапланові виїзні перевірки».

Представник позивача вказує, що предметом невиїзних документальних перевірок може бути тільки правильність заповнення податкової декларації по формі на предмет того чи всі обовязкові реквізити містить документ, чи підписаний він посадовою особою платника податків, чи скріплений він його печаткою, а також чи маються у податковоій декларації методологічні та/або арифметичні помилки.

Згідно норми п.п.4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 12.21.2000 року контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо: б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Представник позивача вказує, що між Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ відсутня термінологічна єдність, а в п.п. 7.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР законодавець охарактеризував одні й ті ж види перевірок як термінами встановленими Законом №2181-ІІІ, так і термінами, встановленими Законом №509-ХІІ.

Термін «невиїзна документальна перевірка» в Законі України «Про державну податкову службу в Україні» тотожній терміну «камеральна перевірка» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Термін «виїзна планова і позапланова перевірка» в Законі України «Про державну податкову службу в Україні» також тотожний терміну «документальна перевірка» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З акту №997/08-3/00159404 від 12.08.2010 року про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки по декларації з ПДВ за червень 2010 року видно, що перевірка проведена стосовно додержання вимог податкового законодавства, яка згідно ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та пункту «в» п.п. 4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є предметом планової та/або позапланової виїзної (равно документальної) перевірки, а не невиїзної документальної (равно камеральної) перевірки.

За таких підстав, вказує представник позивача, податковий орган порушив пункт «в» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вибравши предметом невиїзної документальної (камеральної) перевірки не наявність методологічних та арифметичних помилок у податковій декларації, як це встановлено законом, а питання додержання вимог податкового законодавства, а також порушив норми ст.11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» використовуючи при проведенні перевірки не тільки дані самої податкової декларації, а й інші документи, перелік яких відображений в преамбулі акту №997/08-3/00159404 від 12.08.2010 року.

Як наслідок, згідно зазначеного акту відповідачем невірно встановлено, що платником податку завищений податковий кредит по податковій декларації за червень 2010 року на 56416 грн.

Цей висновок невірно обґрунтовується відповідачем нікчемністю договору постачання б/н від 31.03.2010 року. Сам факт нікчемності договору нічим необґрунтований. Не надано ніяких фактичних даних відносно договору б/н від 31.03.2010 року з якими закон повязує нікчемність правочину.

Позивач вважає, що законом не встановлено позбавлення права на податковий кредит по нікчемному правочину як наслідок нікчемності правочину посилаючись на ст. 216 ЦК України, якою встановлені правові підстави недійсності правочину, зокрема на ч.3 ст. 216 ЦК України, якою визначено, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою вказаної статті застосовуються, якщо законом не встановлені особливі правові наслідки окремих видів недійсності правочинів. Такі особливі наслідки недійсності встановлені ст. 207 Господарського кодексу України для правочинів, визнаних недійсними як такі, що протирічать інтересам держави і суспільства, а саме конфіскація на користь бюджету отриманого за такими правочинами.

Тому, вважає позивач, висновок акту про незаконне завищення податкового кредиту по податковій декларації за червень 2010 року на 56416 грн. нормативно та фактично відповідачем не обґрунтований, та відповідачем порушені норми п.п. 7.4.1 і 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки не розкрито, в чому саме полягає порушення вказаних норм права, а лише наведені вказані норми.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що відповідно до положень ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу передбачено право органів державної податкової служби України проводити невиїзні документальні перевірки на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивач субєкт господарювання юридична особа Відкрите акціонерне товариство «Завод гірничозбагачувальної техніки «Горизонт» (далі ВАТ ЗГТ «Горизонт»), зареєстроване рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради народних депутатів, свідоцтво про державну реєстрації від 29.10.1996 року, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00159404, зареєстровано як платник податків у СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську, юридична та фактична адреса: 91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 119.

Суд установив, що 12.08.2010 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу адміністрування податків та зборів управління податкового супроводження підприємств машинобудівельної галузі, чорної металургії та інших Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (надалі - СДПІ по роботі з ВПМ у м. Луганську) Шайковською О.А. згідно до п.1 ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації з податку на додану вартість ВАТ СГТ «Горизонт», поданої за червень 2010 року, вх. №9002771026 від 20.07.2010 року та складений акт про її результати №997/03-3/00159404 від 12.08.2010 року (надалі Акт).

Згідно висновку Акту при перевірці Шайковською О.А. встановлено порушення п.п. 7.4.5, 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.03.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» чим занижений податок на додану вартість на загальну суму 56416 грн.

В обґрунтування цього висновку в Акті зазначено, що перевіркою відображених у декларації за червень 2010 року показників у сумі 70358 грн. встановлено завищення задекларованих підприємством показників у рядку 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%» на загальну суму 56416,0 грн. за рахунок здійснення безтоварних операцій з Луганським закритим акціонерним товариством «Дісана» (ІПН 015575712348), зареєстрованого за юридичною адресою: 91021, м. Луганськ, Артемівський район, вул. Ліньова, 85-а, керівниками якого є: директор Петриченко А.Б. та головний бухгалтер Кірнос Т.В. (надалі ЛЗАТ «Дісана»).

Згідно бази автоматичного співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за червень місяць 2010 року встановлено заниження податкових зобовязань ЛЗАТ «Дісана» та завищення податкового кредиту ВАТ «ЗГТ «Горизонт» на суму 56416,67 грн.

На виконання наказу ДПА України №266 від 18.04.2008 рокуу «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів» СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську було направлено відповідні запити.

Згідно відповіді ГВПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську №8891/7/26-0131 від 09.08.2010р. ЛЗАТ «Дісана» має ознаки «транзитності».

Згідно відповіді ВАТ «ЗГТ «Горизонт» №400/71 від 05.08.2010 року посадовими особами підприємства надано копії документів, що підтверджують взаємовідносини з ЛЗАТ «Дісана» та не надано пояснень.

Відповідно до наданих документів господарські відносини між ЛЗАТ «Дісана» та ВАТ «ЗГТ «Горизонт» здійснювались на підставі договору поставки б/н від 31.03.2010 року згідно якого ЛЗАТ «Дісана» зобовязано поставити ВАТ «ЗГТ «Горизонт» товари, вказані у додатку 1 до договору «Специфікація», а саме: сталь 12Х181110Т лист 1,5х1000х2000 у кількості 20000 кг, загальна вартість товару 900000 грн., у тому числі ПДВ 150000 грн.

Відповідно до договору ВАТ «ЗГТ «Горизонт» було здійснено передплату в розмірі 338500 грн. платіжним дорученням №603 від 30.06.2010 року в розмірі 338500 грн., платіжним дорученням №604від 30.06.2010 року в розмірі 338500 грн., та 100000грн. платіжним дорученням №606 від 30.06.2010 року і виписана податкові накладні, у тому числі податкова накладна №71 від 30.06.2010 року на загальну суму 338500 грн. у тому числі ПДВ, номенклатура товару «передплата за матеріали». Сума зазначеної податкової накладної була включена до реєстру отриманих податкових накладних за номером №45 та до складу податкового кредиту за червень 2010 року.

В результаті відпрацювання ЛЗАТ «Дісана» встановлено, що основним видом діяльності підприємства є здавання в оренду власного нерухомого майна, чисельність працівників 1 людина.

Податкова звітність з податку на додану вартість за лютий, березень 2010 року не надана, за березень, квітень, травень, червень 2010 року має статус «до відома», тобто для цілей оподаткування та цілей визначення сум задекларованих податкових зобовязань ЛЗАТ «Дісана» податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, травень, червень 2010 року вважаються не наданими та податкове зобовязання не задекларованим.

Відповідно до автоматизованої бази співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів єдиними постачальниками ЛЗАТ «Дісана» протягом 2010 р. були лише Луганське комунальне підприємство «Теплокомуненерго», ТОВ «Луганськвода», ТОВ «ЛЄО».

На підставі визначеного у Акті зроблений висновок, що договір постачання б/н від 31.03.2010 року не спричиняє реального настання правових наслідків з посиланням на ст.ст. 626, 629, 655, 664, 202, 203, 228, 689, 712 ЦК України, ст.3 ГК України, ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1 та 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 25.05.1995 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером №168/704.

Враховуючи це, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську вважає встановленим факт, що правочин за договором постачання б/н від 31.03.2010 року між ВАТ «ЗГТ «Горизонт» та ЗАТ «Дісана» не спричиняє реального настання правових наслідків, і посилаючись на п.2 ст.215 та ст.228 ЦК України визнає правочин за цим договором недійсним, як такий що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Акті указується, що згідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тому, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську вважає, що положення ст.ст. 207, 208 ГК України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, сукупність документів, що підтверджують взаємовідносини між ВАТ «ЗГТ «Горизонт» і ЛЗАТ «Дісана» не є безумовною підставою для включення таких сум ПДВ до податкового кредиту у разі якщо наведені у таких документах відомості не відповідають дійсності внаслідок операцій за нікчемними угодами, що є порушенням п.п. 7.4.5, 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.03.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а значить безпідставно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з передплат, наданих ЛЗАТ «Дісана» на загальну суму 338500 грн. у тому числі ПДВ 56416 грн. за рахунок здійснення безтоварних операцій з ЛЗАТ «Дісана» та включення до складу до податкового кредиту з ПДВ податкової накладної №71 від 30.06.2010 року .

Представник позивача ВАТ ЗГТ «Горизонт» вважає, що такий висновок відповідача не заснований на приписах норм діючого законодавства України.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню та кола фактів, які необхідно доказати з урахуванням вимог частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обовязок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Це означає, що: по-перше свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали.

Дослідивши у судовому засіданні договір постачання б/н від 31.03.2010 року суд установив, що за своїм змістом вказаний договір передбачає виконання сторонами обовязків, а саме: між ЛЗАТ «Дісана», що діє від свого імені на користь і за рахунок ПП «Фелікс» на підставі договору комісії від 30.03.2010 року в особі виконуючого обовязки голови правління Петриченко А.Б., що діє на підставі Статуту (Продавець) з однієї сторони та ВАТ «ЗГТ «Горизонт» (Покупець) в особі голови правління Пивоварова В.Г. з другої сторони, які уклали договір, предметом якого є обовязок Продавця продати, а Покупця оплатити товар згідно специфікації (Додаток 1).

За цим договором Продавець зобовязався після оплати товару за ціною згідно специфікації (Додаток 1) на загальну суму 900000,0 грн. в тому числі ПДВ 150000,0 грн. в продовж шести місяців з моменту 100% оплати поставити Покупцю товар сталь 12Х18Н10Т лист 1,5х1000х2000 у кількості 20000 кг. Платіж по дійсному договору здійснюється у національній валюті України шляхом зарахування її на розрахунковий рахунок Продавця, форма оплати 100-відсоткова передплата.

Тобто, зміст зазначеного договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обовязковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.

Суд установив, що згідно платіжного доручення №603 від 30.06.2010 року ВАТ «ЗГТ «Горизонт» сплачено на розрахунковий рахунок ЛЗАТ «Дісана» в АТ «ОТП Банк» 338500,0 грн. з призначенням платежу «передплата за матеріали згідно рахунку б/н від 30.06.2010 року в утому числі ПДВ 56416,67 грн.».

ЛЗАТ «Дісана» на адресу виписана та видана ВАТ «ЗГТ «Горизонт» податкова накладна №71 від 30.06.2010 року на сталь 12Х18Н10Т лист 1,5х1000х2000 у кількості 7522,222 кг по ціні продажу одиниці товару без урахування ПДВ 37,50 грн. на загальну суму 338500,0 грн., у тому числі ПДВ 56416,67 грн.

На думку суду, загальні положення про купівлю-продаж, які визначені ч.2 ст.689 ЦК України і встановлюють для покупця обовязок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується письмовими доказами (договором поставки, платіжним дорученням, специфікацією, податковою накладною), наданими позивачем у суд.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та заперечує інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Але, відповідач в судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер договору постачання б/н від 31.03.2010 року, порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.

Суд вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою ЛЗАТ «Дісана» встановлено відсутність поставок товарів від ЛЗАТ «Дісана», що свідчить, на думку позивача, про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Такий висновок відповідач фактично робить на тому, що основним видом діяльності ЛЗАТ «Дісана» є здавання в оренду власного нерухомого майна, а чисельність працівників на підприємстві начебто складає 1 людина (стор.9 абзац 7 Акту). Податкова звітність з податку на додану вартість за лютий, березень 2010 року надана за березень, квітень, травень, червень 2010 року має статус «до відома», тобто для цілей оподаткування та цілей визначення сум задекларованих податкових зобовязань ЛЗАТ «Дісана» податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, травень, червень 2010 року вважаються не наданими та податкове зобовязання не задекларованим. Підприємство не має власних транспортних засобів. Відповідно до автоматизованої бази співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів єдиними постачальниками ЛЗАТ «Дісана» протягом 2010 р. були лише Луганське комунальне підприємство «Теплокомуненерго», ТОВ «Луганськвода», ТОВ «ЛЄО».

В той же час, на сторінці 8 акту №997/03-3/00159404 від 12.08.2010 року в інформації щодо посадових осіб ЛЗАТ «Дісана» відповідачем зазначається про наявність на підприємстві директора Петриченка Андрія Борисовича та головного бухгалтера Кірнос Таісії Василівни, тобто двох працівників, що протирічить подальшому ствердженню про наявність у ЛЗАТ «Дісана» лише одного працівника. При цьому відповідач не надає доказів, як ця обставина, або відсутність у ЛЗАТ «Дісана» транспортних засобів може стати на заваді до виконання Продавцем умов договору постачання б/н від 31.03.2010 року і необґрунтовано дійшов висновку що за таких підстав зазначений договір учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та є недійсним.

Відповідач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки позивачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. І тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідачем же не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні зазначеного договору збоку позивача.

Причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З огляду на викладене відповідач не довів у судовому засіданні на чому грунтується його висновок щодо протиправності договору постачання б/н від 31.03.2010 року укладеного ЛЗАТ «Дісана» з ВАТ «ЗГТ «Горизонт».

Визнаючи правочин нікчемним, відповідач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Але відповідач не довів у судовому засіданні, чим саме укладений правочин порушує публічний порядок, яким чином він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майнафізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.

Основним аргументом відповідача є посилання на те, що ЛЗАТ «Дісана» має ознаки «транзитності», податкова звітність ЛЗАТ «Дісана» з податку на додану вартість за лютий, березень 2010 року не надана, за березень, квітень, травень, червень 2010 року має статус «до відома», тобто для цілей оподаткування та цілей визначення сум задекларованих податкових зобовязань ЛЗАТ «Дісана» податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, травень, червень 2010 року вважаються не наданими та податкове зобовязання не задекларованим.

Але суд установив, що декларація ЛЗАТ «Дісана» з ПДВ за червень 2010 року згідно відмітки ДПІ у Артемівському районі м. Луганська одержана за вхідним номером №14123 від 22.07.2010 року (а.с.61-65), в якій задекларовані податкові зобовязання з операцій намитній території України, що оподатковуються за ставкою 20% у сумі 659967 грн. та ПДВ у сумі 131993 грн.

При цьому відповідач не обгрунтовує згідно чинному законодавству України підстави відповідальності ВАТ «ЗГТ «Горизонт» у разі залишення ДПІ у Артемівському районі м. Луганська податкових декларацій з ПДВ, поданих ЛЗАТ «Дісана» в статусі «до відома» та взагалі не надав доказів порушення чинного податкового та іншого законодавства збоку ЛЗАТ «Дісана». Відповідачем не розтлумачений обєм поняття застосованого до ЛЗАТ «Дісана» терміну «транзитність», яким законодавчим актом цей термін передбачений та як цей статус підприємства засвідчує недійсність правочину укладеного з ВАТ «ЗГТ «Горизонт».

Відповідачем не даведено, що цивільна правоздатність та дієздатність ЛЗАТ «Дісана» на час укладання договору була обмежена рішенням будь-якого суду, підприємство не було зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку. Відповідачем в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів цього постачальника на час укладання зазначеного договору, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.

У Акті відповідачем не досліджено чи завершена господарська операція з постачання товару від ЛЗАТ «Дісана» на користь ВАТ «ЗГТ «Горизонт» та не надано тлумачення згідно чинного податкового законодавства незавершеність розпочатої господарської операцій.

В той же час, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР обєктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3) Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п.7.1 ст.7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актівів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7). Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення з першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно з абзацом 2 загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за номером №893/4186, План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат не включаються витрати на:

-виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст.9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати анулювання.

Згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про заствердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», затвердженого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за номером №233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.

Відповідно до п.2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У пункті 18 цього Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Суд установив, що ЛЗАТ «Дісана» та ВАТ «ЗГТ «Горизонт» на час укладання договору постачання б/н від 31.03.2010 року були зареєстровані платниками податку на додану вартість в відповідних Державних податкових інспекціях у м. Луганську, їм присвоєні індивідуальні податкові номери платників податку на додану вартість на момент складання податкової накладної №71 від 30.06.2010 року, виданої на виконання зобовязання за зазначеним договором, а податкова накладна підписана уповноваженою особою головним бухгалтером ЛЗАТ «Дісана» Кірнос С.В.

За таких підстав, суд вважає, що всі витрати ВАТ «ЗГТ «Горизонт», повязані з виконанням умов договору з ЛЗАТ «Дісана» б/н від 31.03.2010 року, документально підтверджені, а значить висновки відповідача щодо завищення суми валових витрат та завищення суми податкового кредиту за дослідженими взаєморозрахунками ВАТ «ЗГТ «Горизонт» і ЛЗАТ «Дісана» є необґрунтованими, оскільки суд свій висновок ґрунтує на тому, що важливим принципом виконання договірних зобовязань є принцип реального виконання, на додержанні вимог п.п.7.4.1 п.7.4. та 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також на тому, що господарський кодекс передбачає спеціальні наслідки для зобовязань, які визнано недійсними як такі, що вчинені з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд погоджується з позивачем й щодо порушення відповідачем вимог п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 12.21.2000 року яким визначено, що контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо: б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Оскільки між Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 12.21.2000 року та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ відсутня термінологічна єдність та в п.п. 7.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.19987 року №168/97-ВР законодавець одні й ті ж види перевірок охарактеризував як термінами встановленими Законом №2181-ІІІ так і термінами, встановленими Законом №509-ХІІ.

Так, термін «невиїзна документальна перевірка» Закону України «Про державну податкову службу в Україні» тотожній терміну «камеральна перевірка» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Термін «виїзна планова і позапланова перевірка» Закону України «Про державну податкову службу в Україні» також тотожний терміну «документальна перевірка» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З акту ж про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки по декларації з ПДВ за червень 2010 року №997/08-3/00159404 від 12.08.2010 року видно, що перевірка проведена стосовно додержання податкового законодавства, що згідно ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та пункту «в» п.п. 4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є предметом планової та/або позапланової виїзної (равно документальної) перевірки, а не невиїзної документальної (равно камеральної) перевірки.

За таких підстав вочевидь податковий орган діяв протиправно, а саме в порушення норми пункту «в» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вибравши предметом невиїзної документальної (камеральної) перевірки не наявність методологічних та арифметичних помилок у податковій декларації, як це встановлено законом, а питання додержання податкового законодавства; в порушення норми ст.11 Закону «Про державу податкову службу в Україні» використовуючи при проведенні перевірки не тільки дані самої податкової декларації та інші документи, перелік яких відображений в преамбулі акту №997/08-3/00159404 від 12.08.2010 року.

Таким чином відповідачем необґрунтовано встановлено, що порушено п.п. 7.4.5, 7.4.1 п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та позивачем завищений податковий кредит по податковій декларації за червень 2010 року на 56416 грн., що дає підстави задоволенню судом позовних вимог платника податку.

Тому, з огляду на наявні у справі докази суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №00002808013/0 від 26.08.2010 року., відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно квитанції №179557 від 09.09.2010 року позивач сплатив судовий збір на рахунок ГУДКУ в Луганській області за позовом до СДПІ по роботі з ВПМ у м. Луганську в сумі 3,40 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Луганську про визнання недійсним і відміну податкового повідомлення-рішення №00002808013/0 від 26.08.2010 року, задовольнити повністю.

Визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Луганську №00002808013/0 від 26.08.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» судові витрати у сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 25 жовтня 2010 року.

СуддяЛ.С. Качуріна