Ухвала суду № 118650376, 22.04.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"22" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2167/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікова Н.А.,

за участі секретаря судового засідання Желтухіна А.М.,

розглянувши заяву Фізичної особи ОСОБА_1 з вимогами до боржника від 15.02.2023 № б/н (вх. № 4633 від 19.02.2024) у справі № 922/2167/23

за заявою Акціонерного товариства «ОТП БАНК», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД", місто Лозова Харківської області,

про визнання банкрутом,

за участі представників:

заявника (Фізичної особи ОСОБА_1 ) - не з`явився;

боржника - Лабовкіна О.О.;

розпорядника майна - Бови Д.В.;

кредитора (Компанія тіссенкрупп Метіріелс Трейдінг ГмбХ) - Шкворця Я.А.;

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2023 у справі № 922/2167/23 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (далі по тексту - ТОВ ЛКМЗ), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів, призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Бову Д.В., встановлено розпоряднику майна строк до 01.09.2023 для подання до господарського суду відомостей про результати розгляду вимог кредиторів боржника, проведення інвентаризації майна боржника та подання до суду матеріалів інвентаризації з доказами, що підтверджують встановлені в ході інвентаризації дані, подання звіту про проведену роботу в межах процедури розпорядження майном, та призначено попереднє засідання суду на 06.09.2023 о 10:00.

На виконання зазначеної ухвали 19.07.2023 судом оприлюднено на офіційному веб-порталі Судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ ЛКМЗ (повідомлення № 71031 від 19.07.2023).

У подальшому попереднє засідання суду у справі № 922/2167/23 неодноразово відкладалось судом або оголошувались перерви через необхідність розглянути всі подані грошові вимоги кредиторів до боржника, у зв`язку з чим було продовжено строк проведення процедури розпорядження майном боржника та строк проведення попереднього засідання суду у даній справі. Зокрема, ухвалою суду від 03.04.2024, враховуючи велику кількість поданих до суду заяв з кредиторськими вимогами до боржника, та враховуючи, що судом ще не розглянуті всі вищевказані заяви, з огляду на введений в Україні воєнний стан, з метою надання можливості розпоряднику майна боржника здійснити всі необхідні заходи, які є обов`язковими в межах процедури розпорядження майном, та надати суду повний звіт за результатами виконаної роботи, було продовжено строк проведення процедури розпорядження майном боржника й строк проведення попереднього засідання суду у справі № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» на три місяці до 10.07.2024 та відкладено попереднє засідання суду у зазначеній справі на 26.06.2024 о 10:00.

Водночас, 19.02.2024 за вх. № 4633, тобто після закінчення строку на подання заяв з грошовими вимогами кредиторів до боржника, встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ, від фізичної особи ОСОБА_1 до суду надійшла заява з вимогами до боржника від 15.02.2023 № б/н, в якій заявник просить визнати його грошові вимоги до боржника - ТОВ "ЛКМЗ" на загальну суму 10833,20 грн, з яких: 7816,52 грн - заборгованість з виплати вихідної допомоги при звільненні; 401,54 грн - 3% річних та 2615,14 грн - інфляційні нарахування.

В обґрунтування зазначеної заяви фізична особа ОСОБА_1 посилається на те, що він працював до 02.11.2021 на підприємстві боржника - ТОВ ЛКМЗ, втім останнім до теперішнього часу не виплачена нарахована заявнику вихідна допомога при звільненні в розмірі 7816,52 грн, що також не заперечується боржником у листі від 03.01.2024 за вих. № 2/563, наданому у відповідь на вимогу заявника від 21.12.2023 № 17 про виплату вихідної допомоги. Окрім того, у заяві, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, якими врегульовано порядок відповідальності за порушення грошового зобов`язання, заявник нарахував боржнику на невиплачену суму вихідної допомоги при звільненні (7816,52 грн) за період з 02.11.2021 по 19.07.2023: 3% річних в розмірі 401,54 грн та інфляційні нарахування в розмірі 2615,14 грн.

Також, заявник разом із вказаною заявою подав до суду заяву про звільнення його від сплати судового збору за подання грошових вимог до боржника на підставі ст. 8 Закону України Про судовий збір у зв`язку з тим, що розмір судового збору (який на момент подання заяви з вимогами до боржника становить 6056,00 грн) перевищує 5% розміру його річного доходу за попередній календарний рік, та надав до цієї заяви відповідні докази на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, зокрема копію Довідки Лозівського об`єднаного управління ПФУ в Харківській області про доходи за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 та копію Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, згідно з якими сума сукупного доходу ОСОБА_1 за 2023 рік становить 78726,50 грн, тобто 5% від зазначеної суми становить 3936,33 грн, що є майже вдвічі менше судового збору, який мав бути сплачений за подання заяви з грошовими вимогами до боржника (6056,00 грн).

Ухвалою суду від 21.02.2024 у справі № 922/2167/23 звільнено фізичну особу ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви з вимогами до боржника у справі № 922/2167/23. Прийнято заяву з вимогами до боржника від 15.02.2023 № б/н (вх. № 4633 від 19.02.2024) та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.04.2024 об 11:30. Зобов`язано заявника надати суду документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника; у разі подання до суду копій таких документів, - надати суду їх оригінали (на огляд) в судовому засіданні. Зобов`язано боржника надати суду відзив на заяву з грошовими вимогами до боржника, із зазначенням сум заборгованості перед заявником та періодів, за які виникла вказана заборгованість. Зобов`язано розпорядника майна розглянути заяву кредитора та письмово повідомити суду і заявнику про результати розгляду заяви, з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, а також надати суду письмовий звіт та докази про направлення заявнику та всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог.

04.03.2024 за вх. № 5939 від заявника - фізичної особи ОСОБА_1 до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи на підтвердження заявлених грошових вимог до боржника розрахункового листка ОСОБА_1 за листопад 2021 року, згідно з яким розмір нарахованої вихідної допомоги при звільненні (з урахуванням утриманих податків) складає 7816,52 грн.

У судовому засіданні 03.04.2024 протокольною ухвалою суду у зв`язку з відсутністю відзиву боржника на заяву з грошовими вимогами фізичної особи ОСОБА_1 та відсутністю повідомлення розпорядника майна про розгляд грошових вимог заявника відкладено розгляд грошових вимог на 22.04.2024 о 14:45.

До початку судового засідання 22.04.2024 за вх. № 10554 від боржника - ТОВ ЛКМЗ надійшов відзив на заяву фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, в якому боржник визнає грошові вимоги заявника в повному обсязі на загальну суму 10833,20 грн (з яких: 7816,52 грн - заборгованість з виплати вихідної допомоги при звільненні; 401,54 грн - 3% річних; 2615,14 грн - інфляційні нарахування).

Також, до початку судового засідання 22.04.2024 за вх. № 10577 від розпорядника майна боржника до суду надійшов звіт про результати розгляду кредиторських вимог, в якому розпорядник майна визнає грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_1 частково на суму 7816,52 грн виплати вихідної допомоги при звільненні - вимоги 1-ї черги задоволення. В іншій частині заявлені грошові вимоги на суму 3016,68 грн (а саме: в частині 3% річних у сумі 401,54 грн та інфляційних нарахувань у сумі 2615,14 грн) розпорядник майна не визнає, з посиланням на те, що положення ст. 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат та процентів річних на суму боргу у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання не застосовуються до зобов`язань про виплату вихідної допомоги при звільненні.

Представник боржника - ТОВ «ЛКМЗ» в судовому засіданні 22.04.2024 підтримав відзив на заяву фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника.

Розпорядник майна в судовому засіданні 22.04.2024 підтримала звіт про розгляд вимог кредитора, зазначила, що визнає грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_1 частково на суму 7816,52 грн виплати вихідної допомоги при звільненні - вимоги 1-ї черги задоволення. А в решті вимог в частині 3% річних у сумі 401,54 грн та інфляційних нарахувань у сумі 2615,14 грн не визнає, з посиланням судову практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема на висновки, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, згідно з якими приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовуються.

Представник заявника - фізичної особи ОСОБА_1 в судове засідання 22.04.2024 не прибув, до початку судового засідання 22.04.2024 за вх. № 10566 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подав до суду заяву про відкладення розгляду грошових вимог фізичної особи ОСОБА_1 на іншу дату у зв`язку з неможливістю прибути в призначене на 22.04.2024 судове засідання, водночас жодного доказу на підтвердження неможливості забезпечити свою участь в даному судовому засіданні до зазначеної заяви не надав, а також не повідомив суду про наявність у заявника доказів, які відсутні в матеріалах справи і без дослідження яких неможливо розглянути заявлені ним грошові вимоги до боржника.

Суд, розглянувши заяву представника заявника про відкладення розгляду грошових вимог на іншу дату, виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України передбачено підстави, при наявності яких суд може відкласти розгляд справи, зокрема: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Як вже зазначалося вище, представник заявника до заяви про відкладення розгляду грошових вимог на іншу дату не надав жодного доказу на підтвердження неможливості забезпечити свою участь в судовому засіданні, призначеному на 22.04.2024, та не повідомив суду про наявність у заявника доказів, які відсутні в матеріалах справи і без дослідження яких неможливо розглянути заявлені ним грошові вимоги до боржника. Сам заявник про намір подати такі докази суду також не повідомив та не скористався своїм правом прийняти участь в даному судовому засіданні особисто, зокрема в режимі відеоконференції в порядку ст. 197 ГПК України, або направити для участі в судовому засіданні його іншого представника.

Також, з матеріалів справи вбачається, що боржник - ТОВ «ЛКМЗ» та розпорядник майна боржника на виконання вимог ухвали суду надали необхідні матеріали для розгляду по суті заявлених грошових вимог, а саме: відзив на заяву фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та звіт про розгляд зазначених грошових вимог, відповідно.

На підставі викладеного, враховуючи належне повідомлення заявника про розгляд його грошових вимог до боржника у призначеному на 22.04.2024 судовому засіданні та неподання представником заявника до заяви про відкладення розгляду грошових вимог доказів на підтвердження неможливості забезпечити свою участь у вказаному судовому засіданні, а також враховуючи, що заявником досить повно висловлено свою позицію щодо заявлених вимог у заяві з грошовими вимогами до боржника, зважаючи на те, що боржник і розпорядник майна надали необхідні матеріали для розгляду по суті грошових вимог, про намір подати докази, які відсутні в матеріалах справи і без дослідження яких неможливо розглянути грошові вимоги, учасниками справи суду не повідомлялось, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для прийняття об`єктивного рішення по суті грошових вимог фізичної особи ОСОБА_1 до боржника, у зв`язку з чим розгляд цих грошових вимог є можливим за відсутності представника заявника за наявними у справі матеріалами, а відтак, з огляду на необхідність недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, відкладення судового засідання з розгляду вказаних грошових вимог є недоцільним.

Розглянувши подану заяву з грошовими вимогами до боржника, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні розпорядника майна боржника та представника боржника, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ, конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника та розгляду судом відповідних заяв регламентовані нормами ст. 45-47 КУзПБ.

Згідно з ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною 1 цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають (ч. 4 ст. 45 КУзПБ).

Згідно з ч. 5 ст. 45 КУзПБ, розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною 1 цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

У відповідності до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 47 КУзПБ, за результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з матеріалів заяви з грошовими вимогами до боржника, заявник - фізична особа ОСОБА_1 з 01.11.2005 до 02.11.2021, тобто 16 років, працював на підприємстві боржника - ТОВ ЛКМЗ та був звільнений згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі Наказу № 681 від 02.11.2021, що підтверджується відповідним записом у Трудовій книжці ОСОБА_1 , копію якої надано заявником до матеріалів заяви.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення та є чиною на теперішній час), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За приписами ст. 44 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення), при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (в тому числі й вихідна допомога), провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Тобто, за змістом зазначеної норми, виплата вихідної допомоги проводиться разом з усіма іншими сумами, що належать працівнику від підприємства в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок у разі, якщо працівник не працював у день звільнення.

Суд зауважує на тому, що вихідна допомога - це грошова виплата звільненому з роботи працівникові, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Розмір вихідної допомоги залежить від обставин, за якими припиняється трудовий договір.

Відповідно до наданого заявником - фізичною особою ОСОБА_1 на підтвердження грошових вимог до боржника розрахункового листка ОСОБА_1 за листопад 2021 року, розмір нарахованої йому вихідної допомоги при звільненні (з урахуванням утриманих податків) складає 7816,52 грн.

Згідно з довідкою від 10.04.2024 № б/н, наданою боржником - ТОВ ЛКМЗ до відзиву на заяву з грошовими вимогами до боржника, ТОВ ЛКМЗ має заборгованість з вихідної допомоги перед звільненим з 02.11.2021 згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 , розмір якої станом на 10.04.2024 становить 7816,52 грн, що підтверджує боржник у самому відзиві на заяву з грошовими вимогами до боржника.

Отже, з огляду на приписи ст. 116 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення), враховуючи відсутність спору про розмір сум, належних до виплати колишньому працівнику ОСОБА_1 (заявнику) при звільненні, боржник - ТОВ ЛКМЗ саме в день звільнення мав сплатити заявнику вихідну допомогу в розмірі неоспорюваної ним суми - 7816,52 грн, чого боржник ні в передбачені законом строки, ні станом на момент прийняття судом цієї ухвали не зробив.

З матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до боржника з вимогою від 21.12.2023 № 17 про виплату вихідної допомоги при звільненні в сумі 7816,52 грн.

Боржник у відповідь на зазначену вимогу листом від 03.01.2024 за вих. № 2/563 підтвердив, що ОСОБА_1 (заявнику) при звільненні нараховано вихідну допомогу в сумі 7816,52 грн, втім зазначив, що оскільки вихідна допомога була нарахована 02.11.2022, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ ЛКМЗ (19.07.2023), виплату вказаної суми інакше, ніж у порядку та відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, визначених нормами КУзПБ, без проходження спеціальних процедур і включення судом визнаної суми заборгованості до реєстру вимог кредиторів, законом не передбачено.

Суд погоджується з таким твердженням боржника, зважаючи на таке.

Як вже зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2023 відкрито провадження у справі № 922/2167/23 про банкрутство боржника - ТОВ «ЛКМЗ» та введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів, а також введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Наразі введена вказаною ухвалою у справі № 922/2167/23 процедура розпорядження майном боржника - ТОВ «ЛКМЗ» не завершена та триває, боржника не визнано банкрутом, ліквідаційна процедура відносно нього не відкривалась, провадження у справі про банкрутство не закрите, а отже дія введеного судом мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника триває.

Згідно з ч. 1-4 ст. 41 КУзПБ України, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли внаслідок відмови боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до абз. 1 ч. 5 ст. 41 КУзПБ України, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство (ч. 8 ст. 41 КУзПБ України).

За таких обставин, враховуючи, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2023 про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника - ТОВ «ЛКМЗ», є чинним, з огляду на положення ст. 41 КУзПБ України та зважаючи на те, що вихідна допомога не входить до структури заробітної плати, починаючи з 19.07.2023 - з моменту введення мораторію та до моменту його припинення, боржник позбавлений можливості поза межами провадження у справі про банкрутство здійснити виплату нарахованої заявнику фізичній особі ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в сумі 7816,52 грн.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 41 КУзПБ України, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це лише зупинення виконання боржником грошових зобов`язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, а не повне звільнення боржника від виконання таких зобов`язань.

Нормами чинного законодавства не передбачено підстав для невиконання роботодавцем обов`язку щодо сплати вихідної допомоги, яка відповідно до положень ст. 44 та ст. 116 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення), є обов`язковою виплатою при звільненні працівника та має бути сплачена останньому в день звільнення разом з усіма належними йому іншими сумами.

Боржником не виконано свій обов`язок щодо повного розрахунку з колишнім працівником у день звільнення - 02.11.2021. Станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» (19.07.2023) нарахована заявнику - фізичній особі ОСОБА_1 вихідна допомога при звільненні в сумі 7816,52 грн сплачена не була.

Отже, заявник фізична особа ОСОБА_1 є конкурсним кредитором, який має право звернутись до суду в порядку ст. 45 КУзПБ України в межах справи про банкрутство № 922/2167/23 із заявою з відповідними грошовими вимогами до боржника - ТОВ «ЛКМЗ», надавши до заяви документи на підтвердження заявлених грошових вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 64 КУзПБ України, якою визначено черговість задоволення вимог кредиторів, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, в першу чергу задовольняються, зокрема вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також вихідна допомога, належна працівникам у зв`язку з припиненням трудових відносин.

На підставі викладеного, враховуючи, що станом на момент прийняття судом даної ухвали нарахована заявнику фізичній особі ОСОБА_1 вихідна допомога при звільненні 02.11.2021, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» (19.07.2023), в сумі 7816,52 грн сплачена не була, суд дійшов висновку, що грошові вимоги заявника в зазначеній частині є обґрунтованими та підтверджуються наявними у справі доказами, тому суд визнає грошові вимоги заявника до боржника в частині 7816,52 грн заборгованості з виплати вихідної допомоги при звільненні, які підлягають включенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів згідно з визначеною п. 2 ч. 1 ст. 64 КУзПБ України черговістю задоволення вимог кредиторів.

Разом з тим, суд зазначає, що встановлений відповідно до вимог ч. 1 ст. 45 КУзПБ 30-тиденний строк на подання заяв з грошовими вимогами кредиторів до боржника у даній справі сплинув 18.08.2023, тоді як заява з вимогами до боржника від фізичної особи ОСОБА_1 надійшла до суду 19.02.2024, тобто з пропуском зазначеного строку на 6 місяців.

Згідно ч. 4 ст. 45 КУзПБ, кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Отже, визнані судом грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_1 до боржника в частині 7816,52 грн вихідної допомоги при звільненні є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Стосовно іншої частини грошових вимог до боржника щодо 3% річних в сумі 401,54 грн та щодо інфляційних нарахувань в сумі 2615,14 грн, нарахованих заявником на підставі ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.

Боржник у відзиві на заяву з вимогами до боржника визнає вимоги заявника у повному обсязі, в тому числі в частині нарахованих 3% річних та інфляційних нарахувань на прострочену суму вихідної допомоги.

Розпорядник майна у наданому суду 22.04.2024 звіті про розгляд вимог кредитора визнає грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_1 в частині 7816,52 грн з виплати вихідної допомоги при звільненні, а в решті вимоги щодо 3% річних у сумі 401,54 грн та інфляційних нарахувань у сумі 2615,14 грн не визнає, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, згідно з якими приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовуються.

Суд звертається до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, згідно з якими:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).

- завданням господарського суду є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови ВСУ: від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порядок нарахування інфляційних втрат та процентів річних на суму боргу регулюється ст. 625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання та є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки носять компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Водночас, стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої Цивільного кодексу України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц не відступила від висловленого у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що припис ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).

Суд зазначає, що трудові правовідносини, в тому числі правовідносини щодо припинення трудового договору та розрахунку зі звільненим працівником (зокрема порядок виплати вихідної допомоги при звільненні), регулюються спеціальними нормами Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, яка була чиною на момент звільнення), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (в тому числі й вихідна допомога), провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст. 117 КЗпП України.

За приписами ст. 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент звільнення), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі належні йому суми, а в разі невиконання цього обов`язку настає відповідальність відповідно ст. 117 КЗпП України.

За статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, чинним законодавством України не передбачений обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

За таких обставин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у ст. 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював у своїх рішеннях Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Аналогічна правова позиція викладена також у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 210/2104/16-ц).

Отже, з урахуванням вищезазначеного, до спірних трудових правовідносин, які виникли між заявником та боржником з приводу затримки виплати суми вихідної допомоги, належної заявнику при звільненні, та продовжують існувати на теперішній час, слід застосовувати ст. 117 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача (02.11.2021), у зв`язку з чим заявник - фізична особа ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до суду в межах справи про банкрутство № 922/2167/23 із відповідними грошовими вимогами до боржника - ТОВ «ЛКМЗ», надавши документи на їх підтвердження, адже непроведення з вини роботодавця розрахунку зі звільненим працівником у визначені законом строки є підставою для покладення на нього відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, зокрема у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи ст. 625 ЦК України, на яку посилається заявник в обґрунтування заявлених ним грошових вимог до боржника в частині 3% річних в сумі 401,54 грн та інфляційних нарахувань в сумі 2615,14 грн, нарахованих на прострочену суму заборгованості з виплати вихідної допомоги при звільненні, оскільки положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва, стягнення заборгованості з виплати вихідної допомоги при звільненні тощо) та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, а відтак, грошові вимоги заявника - фізичної особи ОСОБА_1 до боржника - ТОВ «ЛКМЗ» в частині 3% річних в сумі 401,54 грн та інфляційних нарахувань в сумі 2615,14 грн є безпідставними та необґрунтованими, тому суд дійшов висновку про необхідність відхилити грошові вимоги заявника в зазначеній частині.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 44-45, 47 КУзПБ, ст. 11, ч. 3 ст. 13, ст. 73, ч. 1 ст. 74, ст. 86, 232-236 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Визнати грошові вимоги Фізичної особи ОСОБА_1 до боржника частково в розмірі 7816,52 грн заборгованості з виплати вихідної допомоги при звільненні.

2.В решті грошових вимог в частині 3% річних в сумі 401,54 грн та в частині інфляційних нарахувань в сумі 2615,14 грн - відхилити.

3. Зобов`язати розпорядника майна включити визнані грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів згідно з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.

4. Ухвалу направити розпоряднику майна, боржнику, кредиторам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали в порядку, передбаченому ст. 254-258 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 26.04.2024.

Суддя Новікова Н.А.