Постанова № 11859717, 19.10.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 р. № 4/37-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Муравйова О.В. головуючого

Кривди Д.С.

Кравчука Г.А.

за участю представників:

позивачане зявились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідачаОсьмаков О.А. дов. від 10.08.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року

у справі№ 4/37-10 господарського суду Сумської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еліфібр"

простягнення суми, ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 08.10.2010 року, у зв'язку з відпусткою судді Полянського А.Г., призначено колегію суддів у складі: Муравйова О.В. головуючого, Кривди Д.С., Кравчука Г.А. для розгляду касаційної скарги у справі № 4/37-10 господарського суду Сумської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліфібр" про стягнення 31921,03 грн.заборгованості, в т.ч. 26443,30 грн. курсової різниці, 1167,22 грн. пені, трьох відсотківрічних в сумі 250,51 грн., 1060 грн. інфляційних збитків та 3000грн. штрафу. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати повязані з розглядом справи судом та адвокатські витрати в сумі 2100 грн., згідно договору № 42/02/10 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та ТОВ "Незалежна юридична компанія".

Рішенням господарського суду Сумської області від 13 травня 2010 року (суддя Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року (судді: Істоміна О.А. головуючий, Барбашова С.В., Погребняк В.Я.) у справі №4/37-10 господарського суду Харківської області позов задоволено частково в сумі 5477,73 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліфібр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 5477,73 грн. заборгованості, що складає 1167,22 грн. пені, трьох відсотківрічних в сумі 250,51 грн., 1060грн. інфляційних збитків та 3000 грн. штрафу; судові витрати: 102 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу та 2100грн.адвокатськихвитрат. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 26443,30 грн. курсової різниці відмовлено.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 26443,30 грн. курсової різниці, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 524, 533, 632 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надано, в судовому засіданні представник відповідача проти задоволення касаційної скарги заперечував.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 19.09.2008 року між сторонами по справі укладено договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 214-09-2008 СФК.

На виконання умов договору, згідно видаткової накладної № РН-СМ00555 від 19.09.2008 року та довіреності № 42 від 19.09.2008 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 45000 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору, асортимент товару, його кількість, термін оплати та поставки, місце передачі товару, ціна визначаються в додатках та/або накладних, що є невід'ємною частиною договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

За п. 2.2. даного договору, всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Пунктом 5.3 договору сторони обумовили, що оплата товару проводиться наступним чином: 100 % від вартості товару оплачується покупцем в строк до 30.09. 2008 року.

Судами встановлено, що, в порушення умов договору, відповідач, за поставлений товар у передбачений строк не розрахувався, проте, після закінчення встановленого строку на оплату товару (30.09.2008 року) відповідачем було погашено суму боргу у повному обсязі, про що сторонами не заперечується.

На підставі викладеного суди дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 1167,22 грн. пені, трьох відсотківрічних в сумі 250,51 грн., 1060грн. інфляційних збитків та 3000 грн. штрафу у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 19.09.2008 року.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 26443,30 грн. курсової різниці.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги в цій частині, суди зазначили, що формування, встановлення і застосування субєктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Зокрема, можливість врахування під час формування вільних цін доларового еквівалента вищевказаною постановою передбачено лише в частині імпортної складової структури ціни на продукцію, у структурі собівартості якої є частка імпорту.

Рішення та постанова у справі оскаржуються в частині відмови у позові про стягнення 26443,30 грн. курсової різниці.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).

Судові рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідають.

Додатком № 1 до договору, сторони визначили, що якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S = (А1/А2)*В, де: S - ціна на момент оплати; В- ціна на момент підписання; А2- курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору; А1- курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей.

Враховуючи, що курс долара до гривні станом на дату проведення розрахунків за отриманий товар (29.12.2009 року) становив 7,70грн./дол.США, позивач нарахував до стягнення з відповідача 26443,30 грн. курсової різниці.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Кодексу ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

В листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, від 21.12.2007 за № 9563 вказано, що при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому колегія суддів зазначає, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни; чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, в судовому порядку даний правочин недійсним не визнавався.

За вказаних обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення курсової різниці з підстав, зазначених у рішенні та постанові, є помилковими.

Оскільки помилкове застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, постановлені у справі судові рішення в цій частині підлягають скасуванню згідно з положеннями частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів", розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України в частині визначення статусу та повноважень Вищого господарського суду України.

Враховуючи положення пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, колегія вважає за необхідне прийняти нове рішення у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліфібр" 26443,30 грн. курсової різниці, яким позов задовольнити. В іншій частині рішення та постанова підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року у справі № 4/37-10 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Сумської області від 13.05.2010 року у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 26443,30 грн. курсової різниці скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліфібр" (41460, Сумська область, Глухівський район, с.Перемога, вул. Радянська, 76, код 34171701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" (03038, м.Київ, вул. Ямська, 28 А., код 25591321) 26443,30 грн. курсової різниці та 223 грн. державного мита.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року у справі № 4/37-10 господарського суду Сумської області та рішення господарського суду Сумської області від 13.05.2010 року у даній справі залишити без змін.

Видачу наказів доручити господарському суду Сумської області.

Головуючий О.Муравйов

Судді Д. Кривда

Г. Кравчук